Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 2. В. І. Ленін, Й. В. Сталін та їхні політико-правові погляди

В. І. Ленін (1870-1924) написав 55 томів творів. Але в нього були головні роботи: "Що робити?" (1902 р.), "Імперіалізм як вища стадія капіталізму" (1916 р.), "Держава і революція" (1917 р.), "Дитяча хвороба "лівизни" у комунізмі", (1920 р.). Ці та інші роботи присвячені питанням політики, права, влади, держави, класової боротьби, диктатури пролетаріату та ін.

Стрижень політико-правових вчень Леніна - класова боротьба в державі. На це вказують такі причини: перша з них - втілення в державі антагонізму класів, що розколов суспільство з часу утвердження в ньому приватної власності і суспільних груп із суперечливими економічними інтересами.

Друга причина, під дією якої держава є за своєю природою класовим утворенням, - комплектування апарату держави особами із середовища пануючого класу. Ленін відзначав, що не весь державний апарат заповнюють лише вихідці з цього класу. До складу бюрократії можуть залучатися також інші соціальні верстви.

Третя причина, що робить державу організацією наскрізь класовою, - здійснення державної політики, бажаної і вигідної, головним чином, панівному класу, відповідно до його корінних економічних, політичних і ідеологічних інтересів.

Ленін конкретну суть "диктатури класу" бачив такою: По-перше, диктатуру визначеного класу складає його влада, тобто здійснюване панування над всіма іншими соціальними групами. Незаперечним є підпорядкування його волі, його інтересам як поведінки, так і дії всіх членів суспільства.

По-друге, подібна диктатура містить у собі опору влади пануючого класу виключно на насильство, застосовуване у всіляких формах. Момент насильства Ленін особливо виділяє як одну з необхідних складових диктатури.

По-третє, неодмінною ознакою диктатури класу є її цілковита "розкутість", досконала непов'язаність будь-якими законами. "Диктатура є влада, що спирається безпосередньо на насильство, не пов'язана ніякими законами", - писав Ленін.

Щодо демократії Ленін повчав, що буржуазна демократія - це великий історичний прогрес у порівнянні із середньовіччям. Але вона при капіталізмі фальшива, рай для багатих, пастка для бідних. Питання свободи, демократії, права, лібералізму залишали Леніна протягом усієї його революційної діяльності в цілому байдужим.

Перехід державної влади з рук буржуазії до рук пролетаріату під час соціалістичної революції має дві можливості. Одна - пролетаріат опановує вже готову державну машину і потім пускає її в хід для вирішення власних задач. Друга - пролетаріат скидає, руйнує буржуазну державність і на її місці створює свій принципово новий тип держави. Ленін заявляв: "Усі колишні революції удосконалили державну машину, а її треба розбити, зламати. Цей висновок є головне, основне у вченні марксизму про державу". Диктатура робітничого класу є влада, що чинить насильство над буржуазією в ході соціалістичної революції, не пов'язана ніякими законами, - твердив "великий вождь" Ульянов.

Пролетаріат створює власну державу не для встановлення свободи в суспільстві. Йому вона потрібна для насильницького придушення своїх супротивників. У супротивники пролетаріату Ленін включив усіх підряд, навіть тих, хто, так чи інакше, обслуговував буржуазію. Спекулянти, шахраї, бюрократи, ледарі, хулігани попадали під буржуазний вплив, їх теж зараховував Ленін у супротивники пролетаріату, і вони піддавалися насильству, навіть якщо за походженням були потомственими пролетарями.

При такому підході майже кожен у Росії міг виявитися і нерідко проголошувався ворогом пролетаріату, "шкідливою комахою", від яких робітничий клас мав очистити російську землю навіть шляхом сваволі, учив Ленін. Сваволя ліквідувала свободу навіть для пролетаріату. Сваволя і режим будуть триматися в основному за допомогою репресій і терору. Ленін був найрішучішим прихильником терористичних методів здійснення пролетарської диктатури. Терор важливий не тільки в умовах збройного протиборства, але його, терор, треба розширювати і в мирні роки. Усе це Ленін пояснював тим, що диктатура пролетаріату знищує буржуазний демократизм і при цьому забезпечує "максимум демократизму для робітників і селян".

Державною формою диктатури пролетаріату, залучення трудящих до політичного життя повинна бути, згідно з Леніним, Республіка Рад. У ній поєднуються елементи представницької і безпосередньої демократії. Ради - установи, які одночасно є і законодавцями, і виконавцями законів, і самі ж контролюють виконання своїх законів. Цей тип республіки будується на основі демократичного централізму, що означає виборність усіх органів влади знизу доверху, підзвітність їх і підконтрольність, змінюваність депутатів.

Політико-юридичні, конституційно-правові аспекти устрою системи Рад мало цікавили Леніна. Головне для нього - наскільки Ради фактично спроможні бути інструментами диктатури пролетаріату. При цьому, беззаперечно, Ради мають бути під керівництвом більшовицької партії. Без цього Ради, в очах Леніна, ніякої цінності не мають. Гасло "Ради - без комуністів!" - контрреволюція, смертельно небезпечне для диктатури пролетаріату.

Роль комуністичної партії в загальному механізмі пролетарської державної влади визначалася Леніним так: "Диктатуру здійснює організований у Ради пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків". Партією керує Центральний Комітет. Усередині ЦК утворяться ще більш вузькі колегії - Політбюро, Оргбюро. Повинна існувати тільки Диктатура однієї партії. "Ми на цьому стоїмо і з цього грунту зійти не зможемо", так писав, учив і втілював у життя свої політико-правові ідеї Ленін.

Більшовики як партійні функціонери виносять управлінські рішення. А як керівники держапарату - вони ж проводять їх у життя. Більшовики концентрують у своїх руках прерогативи законодавчої, виконавчої і судової влади.

Положення про диктатуру робітничого класу, пролетарську демократію, про взаємозв'язок комуністичної партії і радянської держави, про економічні функції такої держави, її територіальну єдність, зовнішню політику утворять кістяк ленінського політико-правового вчення про соціалістичну державність.

Погляди Леніна на владу, політику, державу і право, особливо на "технологію" здійснення політичного панування, його діяльність як глави комуністичної партії і радянського уряду здійснили головний, вирішальний вплив на розвиток теорії і практики більшовизму. Вони мали широкий міжнародний резонанс у XX ст.

У 1923-1924 pp. уже практично державою керував Й. В. Сталін (1879-1953) - Генеральний секретар ЦК ВКП(б). Країна жила за формулою: "Сталін - це Ленін сьогодні". Сталін - вірний учень Леніна, який пішов ще далі в розвитку політико-правової теорії насильства. Він спростив вчення Маркса, Енгельса, Леніна до розуміння селянами, найвідсталішими робітниками і перетворив у догми. Вчення стало не теорією, а директивними документами, обов'язковими до прийняття і виконання.

У такий спосіб було створене "сталінське вчення" про державу, право, політику, демократію і т. ін. Ці розробки закладені в роботах Сталіна "Про основи ленінізму" (1924 p.), "До питань ленінізму" (1927 p.), "Про проект Конституції Союзу PCP" (1936 p.), "Звітна доповідь на XVIII з'їзді партії про роботу ЦК ВКП(б)" (1939 p.), та ін. Сталінське кредо укладене в тезі - "ленінізм є теорія і тактика пролетарської революції взагалі, теорія і тактика диктатури пролетаріату, особливо". Потім Сталін доповнив: "основним питанням ленінізму, його відправним пунктом, його фундаментом є питання про диктатуру пролетаріату".

На ідеї диктатури пролетаріату Сталін створив фундамент зміцнення культу влади і усунення своїх опонентів і супротивників. У диктатурі пролетаріату він виділив такі аспекти: 1. Влада. 2. Насильство. 3. Придушення. 4. Примус. Але найголовніше в диктатурі пролетаріату, підкреслив Сталін, це насильство.

Для вірного учня Леніна диктатура пролетаріату є не обмежене законом панування пролетаріату, що спирається на насильство над буржуазією. Сваволя і насильство, не обмежені законом, породжують в тоталітарну владу, залізна п'ята якої давить все й усіх. Диктатура пролетаріату, за Сталіним, це ще й організаційний аспект.

Держава - машина в руках пануючого класу для придушення опору своїх класових супротивників, - учив "великий Сталін" "просту людину". У держави є дві функції: внутрішня (головна) - тримати буржуазію у вузді і зовнішня (неголовна) - розширювати територію свого панівного класу пролетаріату за рахунок території інших держав чи захищати територію своєї держави від нападів з боку інших держав.

На "руїнах старої держави", учив Сталін, виникає радянська влада, пролетарська державність, державна форма диктатури пролетаріату. "На сміттєзвалище" історії відправить диктатура пролетаріату буржуазну державу. Туди ж відправиться "буржуазний парламентаризм". Радянська влада об'єднає законодавчу і виконавчу влади в єдину державну організацію. "Новий тип держави" - новий історичний тип демократії - демократії пролетарської, радянської.

Сталін сповідував неприйняття демократичних норм і процедур у політичному житті. Тих, хто "вів агітацію за демократію", Сталін обвинуватив у "розв'язанні дрібнобуржуазної стихії", а це смертельний ворог товариша Сталіна і диктатури пролетаріату. Таких демократів треба придушувати і ліквідовувати.

Демократія, як і окрема особистість, для Сталіна завжди були величиною малою і невартою уваги. Людина для Сталіна, в кращому випадку, "гвинтик". Ще в циклі статей "Анархізм чи соціалізм?" (1906 р.) Сталін стверджував, що маса - наріжний камінь марксизму.

Звідси гасло марксизму: "Все для маси". У 1936 р. у бесіді з працівниками ЦК ВКП(б) Сталін заявив: "Наша демократія повинна на перше місце ставити загальні інтереси. Особисте перед суспільним - це майже ніщо". Сталінська демократія санкціонує приниження індивіда, перетворює його право і свободи на порожні, нікчемні категорії.

У системі диктатури пролетаріату більшовицька партія споконвічно привласнювала собі головну роль. За переконаннями Леніна, Сталіна партія більшовиків - це "авангард", "надихаюча", "керівна", "спрямовуюча сила". Все інше в суспільстві, частині цієї системи, слухняні "приводи", "важелі", беззаперечно виконують будь-які директиви партії.

Більшовицька партія, її модель - ВКП(б) мислилася Сталіним як могутній "орден мечоносців", члени якого об'єднані залізною дисципліною і підкоряються одній свободі. Партія монолітна. У ній немає фракцій, плюралізму думок, дискусій, виборів (реальних). Вона, за Сталіним, повинна нагадувати військову частину, громаду одновірців. Партія здійснює тотальну диктатуру над пролетаріатом, державою, суспільством, безпосередньо над кожним громадянином. Більшовицька партія - "знаряддя диктатури пролетаріату", "бойовий штаб робітничого класу", "ядро влади".

Жодне питання не зважується в державі "без керівних вказівок партії". На всі хоч якоюсь мірою значущі посади в державі і суспільстві ВКП(б) ставить відданих їй людей - "номенклатуру". Партія контролює усі галузі державного управління. Будь-кому загрожує "караюча рука партії".

Сталін розвинув Ленінську тезу про те, що більшовицькій партії монопольно належить уся повнота захопленої влади. У "Сталінській Конституції" 1936 р. уперше офіційно визнається і нормативно закріплюється монопольне положення "бойового штабу робітничому класу" у радянському суспільстві. Ст. 126: "Керівним ядром усіх організацій трудящих як суспільних, так і державних" є комуністична партія.

З уведенням такої статті в Основний Закон країни Сталін завершив створення в рамках ленінізму ідеології тоталітарної політичної системи. Це був закономірний результат еволюції більшовицької політико-правової думки.