Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 5.7. Державно-правові вчення у США

Англійські і французькі філософи й революціонери XVII-XVIII ст. справили істотний вплив на державно-правові погляди американських мислителів і політичних діячів, багато з яких стали ідейними натхненниками першої американської революції 1776-1783 pp. і засновниками США. Незаперечним був і зворотний вплив мислителів Нової Англії на французьку революцію, бо чимало з них не тільки стали авторами написаних задовго до буремних днів у Парижі політичних документів - конституцій окремих штатів, Декларації незалежності 1776 p., Статей конфедерації 1777 p., Конституції США 1787 р. та ін., а й брали безпосередню участь у Великій французькій революції 1789-1794 pp.

Представники республікансько-демократичної течії американської державно-правової думки виклали основи американського конституціоналізму, політичну доктрину незалежності північноамериканських колоній, своє розуміння процесу політичної історії; рішуче заперечували інститути рабовласництва і работоргівлі; стали теоретиками американського конфедералізму і демократизму, сформулювали своє бачення природних прав людини і суспільного договору, обстоювали принципи всенародного суверенітету, усезагального виборчого права, миролюбної зовнішньої політики, пріоритету людини над громадянським суспільством, а громадянського суспільства - над державою, проголошували право народу на революцію.

Дещо інших політичних поглядів дотримувались американські федералісти. Демократичну республіку вони допускали лише як етап на шляху до встановлення конституційної монархії, обґрунтовували доктрини політичного ізоляціонізму, зневажливо ставились до прав людини, надаючи перевагу інтересам держави, проповідували ідеї цензового виборчого права. Безумовною заслугою федералістів була боротьба зі становим поділом суспільства і становими привілеями; перенесення ідей Локка і Монтеск'є про поділ влади на американський ґрунт; розроблення форм і методів політичного балансування владних гілок, їх структури і компетенції, шляхів зміцнення центрального федерального уряду, принципів судочинства; захист інтересів і свобод великих підприємців; пошуки засобів політичного компромісу.

Відсутність ідеологічного монізму в американському суспільстві, прагнення до ціннісно нейтральних орієнтацій знайшли відображення у формуванні трьох основних напрямів політичної думки США: лібералізму, консерватизму і радикалізму.

Бенджамін Франклін (1706-1790)

Державний діяч, правознавець, політичний мислитель, економіст. Він брав участь у підготовці Декларації незалежності (1776), був учасником укладання Статей конфедерації (1781), працював у Конституційному Конвенті (1787), редагував Конституцію США (1787).

Основою політико-правових поглядів Франкліна стали ідеї активної життєвої позиції, ініціативності, працьовитості, справедливості, ощадливості, поміркованості, послідовності у праці та в житті тощо (13 чеснот людини). Він є автором багатьох праць на політико-історичні теми, зокрема "Історичного нарису конституції й уряду в Пенсильванії" (1759), де обґрунтував ідеї необхідності поступової еволюції людства, розвитку знань і моралі по висхідній.

Свою політичну діяльність Франклін почав з агітації за створення власних політичних інституцій новоанглійськими колоніями на основі концепції гомруля - самоуправління. Франкліну належить ідея військово-політичного союзу колоній із метою протидії французьким військам (1754). Він доводив, що поселення колоністів в Америці означало їх повний розрив із законами Англії, тому емігрантів уже не можна було вважати підданими Британської корони через переселення їх до Нового світу. Тобто Франклін одним із перших застосував природно-правову аргументацію в обстоюванні природних і невідчужуваних прав людини. Наприкінці 60-х років XVIII ст. він рішуче заперечив позицію сприйняття Британської імперії як єдиного політичного утворення, вперше назвавши північноамериканські колонії державами-штатами (1769).

Франклін не був прихильником радикальних політичних перетворень, обстоював ідею гармонійного розвитку країни, у якій немає різкої майнової поляризації, та виступав за стан "щасливої поміркованості". Він вважав, що простота республіканських звичаїв визначає політичні навички громадян. Франклін став фундатором характерного утилітаризму: сам індивід має привілей визначати, що є добрим, а отже, обирати між проханням, переконанням і законною вимогою. Він вважав, що право приватної власності є громадянським, а не природним, воно не первинне та вихідне, а має "суто функціональний характер", тому що встановлюється додатково на певній стадії розвитку цивілізації відповідно до нагальних вимог. Будь-яка власність, на його думку, є продуктом суспільного договору, і лише найдрібніша власність, необхідна для самозбереження людини, є її природним правом. Інша власність встановлюється законом, а тому може бути переглянута іншими законами, якщо це необхідно для суспільного блага.

Наприкінці життя Франклін активно виступав проти посилення виконавчої влади у країні, зокрема проти надання Дж. Вашингтону диктаторських повноважень. Спадщина Франкліна, яка зберігається в архіві Американського філософського товариства, становить 14 тис. рукописів.