Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Олександр Радищев (1749-1802)

Просвітитель, письменник і правознавець. Свої погляди на проблеми держави і права він виклав у працях "Творення світу" (1779), "Слово про Ломоносова" (1780), "Лист до друга, що мешкає у Тобольську за покликанням звання свого" (до С. Янова, 1782), "Ода вольності" (1783), "Житіє Федора Васильовича Ушакова" (1789), "Оповідь про те, що є син вітчизни" (1789), "Подорож з Петербурга в Москву"

(1700), "Про людину, її смертність для безсмертя" (1792), "Лист про китайський торг" (1793), "Скорочена оповідь про придбання Сибіру" (1795), "Осьмнадцяте століття" (1800), "Пісня історична" (1801) та ін. В останні два роки життя Радищев підготував чимало радикальних законопроектів і написав низку суто юридичних робіт: "Про законоположення", "Проект Цивільного укладення", "Проект для поділу Уложення Російського", "Про ціни за людей убієнних", "Про право підсудних відводити суддів та обирати собі захисника", "Про чесноти і нагороди", "Про законодавство" тощо.

Творчість Радищева припадає на період бурхливого піднесення природного праворозуміння і стрімкого його занепаду після поразки Великої французької революції. Саме із юснатуралістичних позицій з елементами стихійної діалектики і матеріалізму він розглядає історичний процес розвитку суспільства, держави і права. Вони еволюціонують за сформульованим Радищевим законом природи: "з мук народжується вольність, з вольності - рабство" по спіралі від "епох рабства" до "епох вольності". Рушійною силою розвитку держави є людина як істота не тільки суспільна, а й активна. її егоїстичні пристрасті призводять, з одного боку, до торжества, з іншого - до краху то свободи, то поневолення. Однак розумна людина з часом зможе приборкати буяння "дурних пристрастей" і шляхом революції повалити рабство та назавжди відвоювати свободу. Радищев передбачив, що революція ("день, найліпший з усіх днів") у Росії невідворотна, але станеться вона не раніше, ніж через 100 років. Громадянська війна "вовка хижого (самодержавство. - Авт.) задушить" і призведе до розпаду величезної імперії на частини, які згодом утворять добровільний союз республік.

Радищев нещадно викривав сувору політико-правову дійсність свого часу: повне беззаконня і безправ'я людей, особливо кріпаків. Головне джерело зла він вбачав у самодержавстві і кріпацтві. Самодержець - це "злочинець з усіх найперший", створений ним "блаженствуючий" державний режим - "найпротивніший людському єству стан", його головне опертя - "алчні звірі, пиявиці ненаситні", блюстителі порядку - "нелюди"; надії на освіченого монарха - примарливі ("це можливе лише уві сні"), на релігію - ілюзорні, на "хороші закони" - безперспективні. Навіть царі-реформатори, могутні перетворювачі, "деревообробники, що оновили Росію" (Петро І) " не поступаються своєю владою на користь вольності приватної". Зміцнюючи державну владу, вони "нищать останні ознаки дикої вольності своєї вітчизни", а тому треба йти "за великим прикладом" О. Кромвеля і шляхом перемог "волелюбної раті" Дж. Вашингтона. Право народу на революцію стверджується разом із його ж правом на суд над деспотом-самодержцем. Найневідкладніше завдання держави - негайне знищення кріпосного права і станових привілеїв. Основні етапи скасування кріпацтва - звільнення дворових, заборона залучати селян до домашніх робіт, вільне укладення ними шлюбних стосунків, надання колишнім кріпакам землі та права іншої власності, "повних" громадянських прав, створення "суду рівних", заборона позасудового покарання селян, дозвіл на купівлю-продаж землі тощо. Радищев керувався сформульованим ним же правилом, що природне право опору народів государям має реалізовуватись не через формальне право, позитивний закон, а силою, тобто в такий самий спосіб, у який монархи повертають народ у рабство. Крім того, ці проекти передбачали упорядкування законодавства, знищення самодержавного і чиновницького свавілля, скасування цензури, посилення боротьби з марнотратством, розкошуванням тощо.

Усі політико-правові проекти реформування державного ладу Росії мали чітку, стабільну (багато в чому русофільську) платформу праворозуміння мислителя - палкого сповідувана не лише природних прав людини, а й договірного походження держави. Глибинна причина появи держави, на думку Радищева, - "природна соціальність людини", руйнування природної рівності індивідів ("всі рівні від черева материнського у природній свободі"), панування приватної власності. Суспільний договір в його уявленні - це мовчазна згода громадян на утворення держави з метою захисту слабких, пригнічених і досягнення добробуту якомога більшої кількості людей. Провідною стороною цього "мовчазного договору" є народ, що зберіг за собою суверенітет у повному обсязі, а тому про жодний поділ влади не може бути мови, оскільки своїм верховенством народ поступатися не збирався і тільки він залишається "істинним Государем". Найкраща форма державного устрою для Росії - демократична республіка за взірцем Новгорода чи Пскова ХШ-XVI ст., а точніше - добровільна федерація міст-республік із прямим народоправством - вічовими зборами і федеральною столицею у Нижньому Новгороді.

Головною метою і основним обов'язком такої держави є неухильна оборона священних природних прав, "народу чи громадян взагалі", до числа яких Радищев зараховував свободу думки, слова, діянь, захисту самого себе ("якщо закон того зробити не в силах"), власності та "право бути судимим собі рівними". Щодо позитивного закону, то мислитель розумів його тільки "як підтвердження того, що людині дарувала природа". Причому закон повинен повністю відповідати природному праву "двояко: спочатку, як його народила природа, потім, як його створило суспільство". Позитивні закони Радищев поділяв на три категорії: 1) закони державні, що визначають права і обов'язки управителів і підлеглих (імператора, самої держави, губерній, округів, громадян); 2) закони громадянські, що мають своїм предметом регулювання прав і обов'язків юридичних осіб (церкви, церковних, духовних, наукових та інших громад тощо), цивільних відносин, речового права, права власності та ін.; 3) закони кримінальні, які "визначають, що є злочин, проступок або погрішність, тобто в чому полягає протиуказне діяння". Злочини Радищев поділяв на шість різновидів: посягання на життя і здоров'я, честь і добре ім'я, свободу, власність, спокій, думки і міркування.

Постійно наголошуючи на необхідності повної відповідності законів природному праву, Радищев водночас виокремлював принцип "рівної залежності усіх громадян від закону", стверджував, що "коли закон одному дає право, то іншому - обов'язок". "Закон ухвалюється для того, щоб громадянин, який існує у суспільстві, знав, у чому полягають його права та обов'язки, що йому дозволено і заборонено".

Значну увагу приділяв філософ і вдосконаленню системи судочинства. Він пропонував поділити суди імперії на духовні, цивільні, військові і совісні, натякав на запровадження суду присяжних. Усі такі суди, на думку Радищева, мають бути створені на виборній основі. Покарання (ув'язнення, довічне або строкове заслання, довічне або строкове позбавлення вітчизни чи місця перебування, тілесна кара, позбавлення прав чи переваг, доброго імені, штраф, догана) призначають тільки за рішенням суду. Головне, вважав Радищев, не у покаранні людини, а у вихованні, повазі до законів, заохоченнях і нагородах, довірі до уряду і "узгодженості всіх законоположень і урядових постанов" . Стосовно міждержавних відносин Радищев виступав проти агресивних воєн і захищав ідею мирного співробітництва усіх суб'єктів міжнародного права.

Наприкінці життя Радищев відступив від деяких своїх радикальних постулатів удосконалення держави і ролі в таких перетвореннях права і закону. Послабшала його революційна інтерпретація суспільного договору, посилились і раніше висловлювані сумніви, чи зможе народ правильно скористатись плодами революції тощо. Він побоювався, що провідниками революції можуть стати "мужі не лише тверді, а й підприємливі", для яких спокуси будуть дорожчими від істини, і вони забудуть про свою "любов до людства", знову узурпують державну владу і перетворять "вольність на рабство". Єдину протиотруту у таких процесах Радищев вбачав у "пильності щасливих народів", які не повинні допустити перемоги "ярма влади" над свободою. Його все більше лякають "страшні уламки", які виникають внаслідок революцій. Якобінський терор він почав тлумачити як виродження "вольності у самовладдя", "нахабство", криваве правління Сулли, а страшні наслідки громадянської війни Радищев став вважати гіршими за "світ неволі". Простежувався також потяг мислителя до "добрих, мудрих і правдивих" царів, його переконаність, що за епохи Олександра І "мир, суд правди, істина, вольність ллються від трону". Суперечать раніше висловлюваним вимогам сформульовані в останні роки життя пропозиції поділу громадян Росії на п'ять станів або "чино-станів" з окремими правами і привілеями, визнання як головного обов'язку громадян вірності государю, проекти перетворення Сенату на "верховний уряд держави" тощо.

Праці Радищева, які, за словами Катерини П, "сповнені найшкідливішими розумуваннями, що руйнували спокій громадський, принижували належну повагу до влади, прагнули до того, щоб викликати у народу гнів проти начальників та начальства, і врешті-решт образливі і оскаженілі проти сану і влади царської", поставили його в один ряд з російськими революціонерами. Вони справили найсильніший вплив на О. Пушкіна, М. Радищева (син мислителя), М. Лермонтова, декабристів, О. Герцена, М. Гоголя, М. Огарьова, Д. Писарева та ін. М. Бердяєв вважав Радищева першим справжнім інтелігентом на теренах Росії, а його політико-правові погляди досліджував український правознавець О. Малиновський.

Праці Радищева стали предтечею селянської реформи 1861 р. і перебували під забороною аж до 1905 p., але розповсюджувались нелегально. Деякі його твори було видано у 1807-1811 pp. (без "Подорожі з Петербурга в Москву"). "Подорож..." уперше видали в 1790 р. (650 примірників). У 1858 р. твір було надруковано в Лондоні, у 1876 р. - у Лейпцигу. Сувора заборона поширилась і на ім'я Радищева. Першу статтю про нього, написану О. Пушкіним, було дозволено надрукувати лише через 20 років після смерті поета.

Російська державно-правова думка XVII-XVIII ст. відобразила абсолютистські тенденції у формуванні російської державності. Ці тенденції були теоретично сформульовані в ученнях про "освічену" абсолютну монархію, здатну забезпечити спільне благо всіх підданих. Водночас почали з'являтися прогресивні, реформаторські ідеї, спрямовані на ліквідацію кріпацтва, конституційне обмеження абсолютної влади, обґрунтування республіканського суспільно-політичного ладу.