Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Джон-Стюарт Мілль (1806-1873)

Провідний ідеолог ліберально-демократичної думки. Його погляди мали потужний вплив на суспільно-політичне життя епохи. Свою позицію щодо влади, держави, права він виклав у працях "Основи політичної економії з деяким їх застосуванням до суспільної філософії" (1848), "Про свободу" (1859), "Про представницьке правління" (1861), "Утилітаризм" (1862). Наукову діяльність Мілль починав як прихильник бентамівського утилітаризму. Його політико-правові погляди еволюціонували, лібералізм Мілля вже набув етичного характеру. Мислитель дійшов висновку, що неможливо всю моральність вибудовувати лише на постулаті особистої економічної користі індивіда і вірі в те, що задоволення інтересу кожної конкретної особи веде до загального блага. Мілль вважав, що принцип "загального блага" пов'язаний з ідеєю необхідності узгодження інтересів індивідів і соціальних інтересів взагалі.

Для Мілля характерна орієнтація на конструювання "моральних" моделей політико-юридичного устрою суспільства. Вищий вияв моральності, відповідно до його теорії, - щастя інших індивідів і служіння суспільству. Ці функції здатна виконувати лише вільна особа. Свобода індивіда є умовою існування відповідальної моральної особистості. Водночас свобода - це не тільки індивідуальне, а й соціальне благо. До того ж Мілль ніколи не ототожнював свободу із вседозволеністю. На його думку, держава і суспільство мають право здійснювати юридичний і моральний примус стосовно індивіда, який шкодить іншим людям і суспільству загалом.

Згідно із концепцією Мілля, держава є гарантом усіх індивідуальних свобод і має право встановлювати порядок, відносини підпорядкування індивіда державі, а це є першою ознакою цивілізації. Із позиції свободи індивіда мислитель розглядав передумови і зміст свободи особи, свободу, порядок і прогрес, оптимальний політичний устрій. Свобода індивіда, на його думку, є первинною щодо політичних структур і їх функціонування. Якщо порядок заснований на свободі, то умовою прогресу, за Міллем, є добре облаштована державність, яка правильно функціонує.

Найкращою формою державності Мілль вважав представницьке правління: "Весь народ або його значна частина має користуватися через обраних ними депутатів вищою контролюючою владою". Цією владою народ має володіти сповна. Відповідно, вища влада ґрунтується на праві всіх людей брати участь у спільному управлінні. Так з'явилися ідеї Мілля про безпосередню участь народу у влаштуванні і діяльності держави, відповідальність народу за стан державності. Згідно з його вченням, представницьке правління побудоване на основі вибору народом певної форми державності; народ повинен мати бажання і здатність виконувати обов'язки і функції, які покладає на нього обрана ним форма правління. Метою такої державності є захист інтересів індивіда і власності, удосконалення якостей особистості, а основною умовою її існування - самовдосконалення народу.

Мілль був прихильником принципу поділу влади, особливо розмежування компетенції законодавчої і виконавчої. При цьому він обстоював ідею верховенства парламенту над виконавчими структурами. Однак у народно-представницькій теорії державності Мілль вказував і на недоліки: втручання в управлінський процес, зростання некомпетентності, розширення парламентського представництва, що спричиняє зниження соціального рейтингу влади, перетворення народного представництва на тиранію більшості. Учений розмежовував також поняття "самоуправління" і "народовладдя". Він вважав, що втілити волю народу і волю більшості, виправити недоліки представницької демократії дасть змогу реформа виборчої системи. Мілль пропагував варіант поєднання мажоритарної і пропорційної виборчих систем, що передбачає врахування думки і більшості, і меншості.

Ліберальне трактування функцій держави, за Міллем, - це мінімум повноважень державної влади (принцип "держава - нічний сторож"). Якщо держава своєю надмірною діяльністю витісняє індивідуальну чи колективну діяльність людей, активні зусилля самого народу, це спричиняє появу в суспільстві тенденції до соціальної пасивності, паралізує усвідомлення значущості індивіда і відповідальності його у сфері контролю й управління. У своїх поглядах мислитель обстоював ідеї захисту свободи індивіда, яку він вважав головною цінністю. Саме з позицій свободи Мілль захищав народно-представницьке правління у своїй концепції ліберальної демократії.

Отже, провідним напрямом в англійській політико-правовій думці ХІХ ст. став лібералізм. Світогляд нової капіталістичної епохи втілився в позитивному праві і тісно з ним пов'язаній категорії правопорядку. Природно-правова ідеологія, спрямована на боротьбу з феодальними принципами, не могла забезпечити стабільності, тому більшість англійських теоретиків критикувала ідеї природного права. Революційні ідеї зосередились у новому вченні про право - юридичному позитивізмі, який заперечував будь-яке інше право.