Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Жозеф-Марі де Местр (1753-1821)

Велика французька революція сприяла розвитку державно-правової думки Франції ХІХ ст. Свою увагу мислителі зосереджували довкола проблем індивідуальних прав і свобод, визначення основних параметрів гостро необхідних для розвитку капіталізму свободи підприємництва і приватної ініціативи. Водночас вони обґрунтовували ідеї конституціоналізму на традиційно-монархічній та демократично-республіканській, федеративній основі.

Жозеф-Марі де Местр (1753-1821)

Політичний діяч, мислитель і теоретик консерватизму. Йому належать праці "Міркування про Францію" (1796), "Роздуми про основоположний принцип людських інституцій" (1810), "Про папу" (1819), "Петербурзькі вечори" (1821) та ін.

До початку 90-х років XVIII ст. Местр захоплювався деякими політико-правовими ідеями французьких просвітителів, особливо Ж.-Ж. Руссо. Після Великої французької революції він став ідейним натхненником консервативного юридичного світогляду, чимало концептуальних міркувань якого було покладено в основу доктрин історичної школи права. На думку Местра, фундаментом праворозуміння мала стати релігія, без якої будь-яка наука безплідна і навіть шкідлива. Конституція - це постанова Бога, і розум людини безсилий в ній щось змінити чи сформулювати її норми у систематизованому, писаному вигляді. Справжня конституція - це те, що "не можна покласти у кишеню". її зміст у божественній волі, яка визначає долю кожного народу залежно від етапу його історії, кількості населення, традицій, менталітету, географічного розташування тощо.

Конституцію як небесний припис люди розуміли раніше, коли цілком підпорядковувались волі Бога. Зразки справжнього конституційного устрою Местр вбачав у рабовласницькому суспільстві, оскільки "людина занадто зла, щоб бути вільною" у середні віки, тобто за доби хрестових походів, інквізиції, панування релігійних орденів, лицарства і єдиновладного, абсолютного монарха, влада якого встановлена саме божественною, історичною конституцією. Рабство, нерівність - це найцивілізованіший природний стан людини, а несправедливість - основний закон світобудови, за яким вищі й сильні індивіди поглинають нижчих і слабших. Тому війна для Местра була проявом дії світового закону, вояки - знаряддям цього закону, злочини і покарання - вічними і необхідними проявами світового порядку, природної гріховності людини, а кат - вершиною порядку, який спирається на силу страху. Без ката політична світобудова, небесна законність перетворяться на хаос, а держави, створені за божественною конституцією, припинять своє існування назавжди.

Местр дійшов висновку, що єдино законною є влада абсолютного монарха. Повернутись до цивілізації - значить ліквідувати наслідки сатанинських революцій, відновити чинність старих, неписаних, історичних конституцій, реставрувати конгломерат абсолютних монархій, об'єднати зусилля світської і духовної влади у боротьбі проти інакомислення. Влада абсолютного монарха може бути обмежена авторитетом папи римського, непогрішимість якого не означає неможливості помилки, а свідчить лише про те, що папа не підлягає звинуваченню у ній.

Перебуваючи у Росії, Местр жорстко критикував ліберальні нововведення Олександра І, наполягав на допущенні у державу ордену єзуїтів. На теренах імперії вплив його консерватизму найхарактерніший для політичних трактатів Ф. Тютчева та "Філософських листів" П. Чаадаєва. В Україні XIX ст. цей консерватизм поширення не набув, а окремі його елементи простежуються у працях небагатьох прихильників історичної школи права. У світовому вимірі ідеї Местра поділяли Луї де Бональд (1754-1840), Людвіг фон Галлер (1768-1854), Адам Мюллер (1779-1829) та деякі інші послідовники консервативного юридичного мислення.