Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 6.7. Українська державно-правова думка на початку національного відродження

Українська державно-правова думка XIX ст. розвивалася під впливом формування капіталістичного виробництва в економіці та лібералізму в політичних відносинах. Основою поглядів українських мислителів були визнання природних прав людини, їх цінності, усвідомлення того, що їх гарантія й реалізація залежать від форми державного устрою та форми правління.

"Історія русів"

На початку XIX ст. невідомими авторами було створено "Історію русів", яку називають "Декларацією прав української нації". Цей твір є гімном природних, божественних, історичних, моральних прав кожного народу на державну незалежність, боротьбу з гнобителями. Трактат ґрунтується на відомій на Заході з часів Дж. Локка платформі "рівноваги влад" - інтелектуальної і моральної течії, яка визнавала насамперед політичні і економічні права особистості, її абсолютну цінність, свободу привілейованих верств, рівність серед рівних громадян, існування невід'ємних природних прав індивіда, суспільно-договірний характер держави, верховенство законів у суспільних відносинах тощо.

На думку автора "Історії русів", створивши власну Київську державу, український народ згодом втратив державну самостійність, об'єднавшись на добровільних засадах з рівними Україні Польщею та Литвою у федеративній Речі Посполитій. І лише тому, що польські королі почали позбавляти українців прав і вольностей, переслідувати православну віру, козаки підняли повстання. Політичний трактат переконливо доводить, що тиранічне, насильницьке правління в Україні ніколи не було тривким і довгочасним, бо народ умів боронити свою свободу. Він виходив з ідеї рівності народів, гостро виступав проти національної зверхності. В "Історії русів" осуджено багатство, набуте за рахунок власного народу, зрадництво української шляхти. Твір сповнений поваги до простолюду, кріпаків, рядового козацтва.

Захисники прав і вольностей народу

Початок XIX ст. збігся з появою плеяди українських авторів, творчість яких сприяла зародженню національно забарвлених політичних ідей. Принциповим послідовником французьких просвітників-енциклопедистів на межі XVIII-XIX ст. був Іван Рижський (1759-1811) - російський і український мислитель, один із засновників і перший ректор Харківського університету, фундатор вітчизняної юридичної науки. Політико-правові погляди він виклав у працях "Політичний стан давнього Риму" (1786), "Основи риторики" (1796), "Вступ у коло словесності" (1806) та ін. І. Рижський є автором твору "Умослов'я, або Умственна філософія, написана в гірничому училищі на користь юнацтва, яке в ньому навчається" (1790), що тривалий час був єдиним вітчизняним підручником з логіки на юридичних та інших університетських факультетах. Рижський глибоко дослідив давньоримський державний устрій, джерела римського права, переклав російською мовою чимало праць французьких конституціоналістів, що, зважаючи на його зусилля щодо організації першого на Наддніпрянщині університетського юридичного факультету, дає всі підстави зарахувати його до патріархів української юридичної науки.

Про час, коли проста людина буде "у вольності вік доживати", стане рівною серед рівних у суспільстві, мріяв український письменник Іван Котляревський (1769- 1838) - автор сповнених національного духу творів "Енеїда" і "Наталка Полтавка". Герої письменника - прості люди, наділені індивідуальною свободою, вільні від офіційних приписів і канонів. Автор заперечував становий поділ суспільства, кріпосницьке право, стверджував велич індивіда не за обійманою посадою, а як рівного серед рівних громадян, вимагав дотримання природних прав людини, осуджував самодержавне гноблення особистості.

Вагомий внесок у вітчизняну політичну і правову думку належить членам декабристських організацій в Україні. Брати Муравйови-Апостоли, Борисови, а також С. Волконський, Ю. Люблінський, І. Горбачевський, О. Юшневський були найактивнішими провідниками, ідеологами й учасниками руху, що мав на меті державний переворот, спрямований проти самодержавства і кріпаччини. Саме в Тульчині та Києві було розроблено, обговорено й затверджено у 1823 р. "Руську правду" П. Пестеля - перший проект новітньої конституційної думки на українських землях. І хоч більшість українських декабристів, за словами М. Драгоманова, "не мали почуття національної самосвідомості", це не применшує їх внеску у загальнолюдську й українську конституційну думку та вчення про права й свободи людини.

У 1837 р. у Будапешті побачив світ альманах "Русалка Дністрова", у якому М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич натхненно обстоювали ідеї єдності народу у боротьбі за свої права і вольності, національне визволення, оспівували героїчне минуле Козаччини і Гетьманщини. Львівський і петербурзький професор П. Лодій у роботі "Теорія загальних прав" виклав ідею про прагнення людини до щастя як фундаменту природного права. Захисником прав народу на рідну мову і освіту був І. Могильницький. Був репресований царським урядом український економіст В. Каразін за політичні проекти перебудови державного управління Росії, перетворення імперії на конституційну монархію, заклики до скасування кріпацтва, ідею формування української територіальної економіки тощо.

Український і німецький правознавець, філософ, професор Харківського університету Йоганн (Іоанн)- Баптит Шад (1758-1834) основи праворозуміння і вчення про державу виклав у німецько- і латиномовних працях "Доля високодостойного отця Синцеруса" (1798), "Загальнодоступне уявлення про систему пізнання та пов'язану з нею теорію релігії" (1800-1809), "Нарис методології" (1800), "Новий нарис трансцендентної логіки і метафізики після принципового уточнення науки" (1801), "Абсолютна гармонія системи пізнання з релігією" (1802), "Система природи і трансцендентної філософії" (1803-1804), "Межі потойбічного світу" (1807), "Засади універсальної філософії: Першооснови логіко-системного викладу" (1812), "Римська історія від заснування Риму до Августа" (1813), "Основи природного права" (1814), "Визволення Європи" (1815).

В умовах несприйняття владою раціоналізму і юснатуралізму Шад звернувся до ідей німецьких просвітників-раціоналістів щодо права, моралі, держави, людини, доводячи особисту відданість ідеалам класичного конституціоналізму, свободи совісті, думки, права на освіту, осуджуючи (у завуальованій формі) самодержавний деспотизм, релігійне мракобісся тощо. Невід'ємними складовими процесу становлення доктрини вітчизняного конституціоналізму стали думки Шада про закон абсолютної свободи, походження держави і права не з договору, а з розуму людини, пов'язаність законодавства раціональністю та "вродженим і вічним" природним правом, обов'язкову відповідність закону розуму. Учений вважав, що у разі суперечності закону розуму людина втрачає гідність розумної істоти і потрапляє у рабство, яке є вищою формою насильства.

Шада по праву вважають коментатором і збагачувачем філософських доктрин Фіхте. Однак природне праворозуміння Шада більше тяжіло до філософії тотожності Шеллінга, ніж до Канта чи Фіхте. Мислитель заперечував поширені у той час механістичні теорії держави. Він доводив, що держава не є бездуховною машиною, якою керують "механічні закони" чи "мануфактура", або "закладом для забезпечення однієї лише безпеки". У промові-брошурі "Визволення Європи" Шад одним із перших на старому континенті звернувся до теоретичних засад нації.

Орест Новицький (1806-1884), український мислитель, перший професор філософії і природного права Київського університету, є автором низки праць і підручників із філософії, логіки, психології. Найзначущіші з них: "Про духоборців" (1832), "Порадник з дослідницької психології" (1840), "Порадник з логіки" (1841), "Стислий порадник до логіки з попереднім нарисом психології" (1844), "Нарис індійської філософії" (1844), "Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень у зв'язку з розвитком язичницької релігії" (1860-1862), "Духоборці, їхня історія та віровчення" (1882).

Концепції природного права О. Новицького ґрунтувалися на теологічному праворозумінні, гегелівському раціоналізмі. Його праці, підготовлені під впливом учень Канта, Фіхте, Шеллінга і особливо Гегеля, створили вітчизняну філософську базу для інтенсивного розвитку юридичної науки, яка щойно почала формуватись. За словами М. Владимирського-Буданова, "вони були зрозумілими навіть для учнів IV класу гімназії". В умовах жорсткого переслідування філософії як науки і навчальної дисципліни твори Новицького стали методологічною основою для історії правових і політичних учень, енциклопедії законодавства, філософії права, юридичної логіки, юридичної психології та інших правознавчих наук.

О. Новицькому (разом з П. Редькіним та С. Гогоцьким) вдалося "врятувати" для молодої української юриспруденції правознавчі концепції Гегеля, які теж у ХІХ ст. нещадно викорінювали з університетів. Саме за запропонованими

Новицьким в історії філософії схемою і періодизацією почали досліджувати і викладати еволюцію загальнолюдських політико-правових поглядів: давньосхідну думку (китайську та індійську) - еллінську - римську - німецьку - слов'янську (її слов'янські народи мають пройти у майбутньому). Мислитель високо цінував ідею правди і справедливості, яку більшість його попередників ставила на верхівку правового буття, але вибудовував над нею ще й ідею прекрасного, ще вище - ідею Бога, а найвищою ідеєю вважав ідею істинного. Учнями Новицького були українські вчені М. Тулов, М. Лунін, А. Метлинський та ін.

Василь Подолинський (1815-1873) - український громадський діяч, історик, публіцист, греко-католицький священик. Політико-правові ідеї висловлював у проповідях та брошурі "Слово перестороги", виданій польською мовою у Сяноку (1848). До закінчення університету сповідував ідеї визволення польських земель від австрійського гноблення і встановлення на них демократичного ладу. Згодом з позицій природного права українців на самовизначення почав обстоювати самобутність українського населення Галичини, його окремішність, відмінність від інших націй, доводити його специфічні риси, проголосив гасло: "Ми хочемо бути народом і будемо ним певно, бо голос народу - це голос Божий". З тієї ж природно-правової платформи Подолинський критично оцінював проавстрійську, пронімецьку, пропольську, проросійську політичні орієнтації та обґрунтував принцип самовизначення українського населення. Майбутнє національної державності вбачав у федерації вільних слов'янських народів, побудованій на засадах республіканізму, демократизму, конституціоналізму. Різко осуджував феодально-абсолютистські порядки. Дав розгорнуту характеристику національно-визвольному рухові у Галичині, пов'язуючи його з революціями у тодішній Європі. Ідеї Полонинського справили вплив на формування політико-правової платформи Головної Руської Ради у Львові, зокрема на її декларацію 1848 р.