Російський цивіліст, теоретик і філософ права. Він є автором багатьох наукових праць про державу і право: "Розподіл прибутків, отриманих при користуванні" (1892), "Учення про прибуток" (1893, 1895), "Передмова і вступ до науки політики права" (1896), "Звичаєве право на народний дух" (1899), "Нариси філософії права" (1900), "Вступ до вивчення права і моральності" (1907), "Теорія права і держави у зв'язку з теорією моральності" (1907), "До питання про соціальний ідеал та відродження природного права" (1913).
Л. Петражицький розробив теорію права, згідно з якою реальність є дуалістичною і охоплює, з одного боку, фізичні об'єкти та живі організми, а з іншого - психологічні феномени. Право він розглядав як особливу форму психічних переживань, покликану виконувати дистрибутивну (спрямовану на розподіл предметів, наділених певною економічною цінністю) та організаційну функції (передбачає право одних осіб наказувати іншим). Крізь призму пізнання психології людини Петражицький пояснював і сутність держави. Він, зокрема, розробив концепцію державної влади як явища, заснованого на психологічних проекціях прав і обов'язків, що продукують відносини влади між правлячими особами і підлеглими. Держава, на його погляд, - це лише ідея, яка спонукає до суспільно корисної поведінки і знесилює поведінку суспільно шкідливу.
Право Петражицький поділяв на інтуїтивне та позитивне. Інтуїтивне право є особистісним психологічним явищем, що полягає у переживанні імперативно-атрибутивного обов'язку, який кореспондується "праву" іншої особи. При цьому імперативну природу автор вбачав в усвідомленні свого обов'язку, атрибутивну - в усвідомленні свого права. У наявності атрибутивності полягає відмінність права від моралі. Мораль, за Петражицьким, є узагальнювальним поняттям, право - завжди конкретне, тому він ставив його вище від моралі. Інтуїтивним правом регулюються певні відносини між людьми. Натомість позитивне право обмежене дією правових норм і тому є універсальним. Перевагу Петражицький надавав інтуїтивному праву, наголошуючи на пріоритеті усвідомлення правових явищ (у їх психологічному розумінні) над формальним вивченням правових норм.
Досліджуючи цивільне право під кутом зору відродження природного права, філософ обґрунтував необхідність створення в межах правознавства "політики права" - нової науки, яка б вивчала психічні особливості правового регулювання людської поведінки на основі глибокого проникнення в особливості її мотивації та специфіку розвитку людського характеру. Петражицький вважав, що законодавча політика як основа нової науки, покликаної слугувати прогресові й удосконаленню існуючого правопорядку, має спиратися на методологічні розробки природно-правових проблем. Політика права має своїм завданням очищення психіки людей від антисоціальних нахилів і спрямування їх поведінки на досягнення спільного блага. Базис нової науки він вбачав у становленні й розвитку правової педагогіки. Неодмінними умовами створення такої науки є виявлення природи політико-правового мислення, раціональне вивчення масової та індивідуальної поведінки, вдосконалення людської психіки щодо очищення від антисоціальних схильностей.
Теорія Л. Петражицького набула поширення на початку XX ст., справивши значний вплив на розвиток вітчизняної і світової філософсько-правової, психологічної і соціологічної думки, оскільки відкрила можливості для глибшого з'ясування мотиваційних особливостей права.
Микола Порш (1877-1944)
7.4. Політико-правова ідеологія більшовизму та особливості еволюції радянського праворозуміння
Ленін і ленінізм
Михайло Рейснер (1868-1928)
Йосип Сталін (Джугашвілі) (1879-1953)
Еволюція радянського праворозуміння
7.5. Націонал-комуністична течія у державно-правовій думці України
Зародження українського націонал-комунізму
Микола Скрипник (1872-1933)