Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Михайло Грушевський (1866-1934)

Український мислитель і політичний діяч, творець новітньої схеми політичної історії України, кількох конституційних проектів. Йому належать праці "Громадський рух на Україні-Русі в 13 ст." (1891), "Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава Мудрого до кінця 14 ст." (1891), "Розвідки і матеріали до історії України-Русі. Т. І-V" (1895-1902), "Джерела до історії України-Русі. Т. І-II" (1895-1897), "Історія України-Русі. Т. 1-Х" (1898-1937), "Нарис історії українського народу" (1904), "Звичайна схема "руської" історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства" (1904), "З біжучої хвилі" (1906), "Звільнення Росії і українське питання" (1907), "Ілюстрована історія України" (1911), "Наша політика" (1911), "Вільна Україна" (1917), "На порозі нової України. Гадки і мрії" (1918), "Початки громадянства, генетична соціологія" (1921), "З історії релігійної думки на Україні" (1925) та ін.

Під впливом М. Максимовича, М. Костомарова, М. Драгоманова, В. Антоновича та інших українських мислителів Грушевський завершив концептуальне обґрунтування політичної історії українства без традиційних схем і московської династичної генеалогії М. Карамзіна, В. Соловйова, В. Ключевського та інших відомих російських істориків. В українській політичній історії він почав розробляти поняття "державність", "право" та "культура народу", зробивши висновок, що українці, росіяни і білоруси походять не з однієї " колиски ", а кожний з них має власне коріння. Історію України Грушевський описав від Київської Русі через Галицько-Волинське князівство, далі - через литовсько-руську добу до періоду визвольних змагань козацько-гетьманських часів і Переяславського договору з Росією. Історія ж великоруська, на його переконання, почалася із власного кореня - Владимиро-Московського князівства, яке еволюціонувало під впливом Київської Русі. Загальноросійської історії, як і загальноросійської народності, не існує: це штучна побудова. Період Київської держави - період української політичної історії, київські князі - українські князі, культура XI-XII ст. - українська культура, договори Русі з Візантією, "Руська правда" - українське право. Саме українські племена започаткували Київську імперію.

Український історико-політичний процес у творах Гру-шевського збагачений історією державотворення, права, судочинства, культури, освіти, релігії, господарства тощо. Політичне, державне життя він вважав важливим, але не єдиним вирішальним чинником становлення нації, у т. ч. нації, яку називають бездержавною. До початку визвольних змагань 1917-1918 рр. у політичній доктрині Грушевського відчувався пріоритет соціального над державно-національними інтересами, лише згодом він надав перевагу державно-політичному чинникові. Його політична ідеологія не обмежувалася політичною історією. Йому належить значний внесок у концептуальне збагачення категорій "політична теорія", "політичний процес", "політичні інститути", "політична культура" тощо. Грушевський доводив, що політичні процеси відбуваються під впливом не лише економічних, матеріальних, природно-біологічних, а й психологічних, особистісних, культурознавчих факторів, де визначну роль відіграє еліта. Українська ідея, за Гру шевським, еволюціонувала поряд з ідеєю свободи та незалежності і є суперечливою - з одного боку, прагнення до соборності, колективізму, з іншого - до "ячества", індивідуалізму.

Завдяки праці Грушевського значно розвинувся український конституціоналізм. Він доповнив конституційні постулати М. Драгоманова і кирило-мефодіївських братчиків новими досягненнями вітчизняної, російської і світової конституційних думок. Під час революційних подій 1905 р. у Російській імперії з'явилося кілька конституційних проектів. Лише поодинокі автори (С. Фортунатов, М. Ковалевський) виступали за перебудову багатонаціональної Росії на федеративних засадах на зразок США, а більшість (П. Мілюков, П. Струве, С. Муромцев, О. Шингарьов та ін.), що об'єдналась у Конституційно-демократичну партію (кадети), аж до лютого 1917 року вимагала унітарної конституційної монархії з наданням свободи національним мовам, права на національне культурне самовизначення, але у складі єдиної і неподільної Росії. У зв'язку з цим виступ М. Грушевського у той час із проектом конституційної перебудови імперії виявився дуже актуальним.

Головними конституційними ідеями М. Грушевського є: децентралізація держави з наданням місцям широкої національної чи територіальної автономії; парламентське правління без застосування прямих виборів до законодавчого органу; поділ влади не лише за класичною горизонтальною схемою (законодавча, виконавча, судова), а й по вертикалі: у регіонах вся повнота влади належить обраним шляхом усезагального, прямого, безпосереднього і таємного голосування національно-територіальним сеймам, у центрі - парламенту, сформованому сеймами (один депутат від 4-х членів сейму); чітке визначення державного характеру національних окраїн, їх територій, прав і свобод людини та громадянина. За головування у Центральній Раді М. Грушевського його конституційні ідеї значно трансформувались відповідно до нових політичних обставин і знайшли відображення у документах Української Центральної Ради, особливо в її універсалах та Конституції УНР.