Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 2. Династична історія Японії

Періодизація політичної історії Японії є складною і багато в чому нагадує китайську. Тут, безумовно, присутні "родовий устрій", "Середні віки", "Новий час" тощо. Але в японській історіографії на цю "європейську" періодизацію нашаровується, як і в Китаї, династійна хронологія, прив'язана або до періодів правління могутніх "домів" -династій, родових союзів, або до значних реформ, що мали місце. Найважливіші з цих періодів - Івадзюку (40 000-13 000 роки до н. е.), Дзьомон (13 000-300 роки до н. е.), Яйой (300 рік до н. е. - 300 рік н. е.), Ямато (300-710 роки, підперіоди - Кофун (300-538 роки) і Асука (538-710 роки), Нара (710-794 роки), Хейан (794-1185 роки), Кама-кура (1185-1333 роки), Муроматі (1338-1537 роки), Сенгоку Дзидай (1537-1573 роки), Адзуті Момояма (1573-1603 роки), Едо (1603-1867 роки); підперіоди - Сьогунат Токугава, Бакумацу, Мейдзі (1867-1912 роки), Тайсьо (1912-1926 роки), Сева (1926-1989 роки) та Хейсай (1989 рік - до нашого часу).

Івадзюку (період названо за іменем першої знайденої на території Японії палеолітичної стоянки поблизу села Івадзюку) охоплює час від 40 000 року до н. е. до 13 000 року до н. е. У цей період японського палеоліту він збігається із заледенінням, Японські острови ще з'єднані з материком перетинками, люди вперше заселяють територію Ніппану. Вважається, що це були предки айнів, можливо, в міграціях брали участь народи мяо-яо, які населяли південь Китаю, а також народи Океанії. Цей період представлено численними стоянками давньої людини (близько 5 тис. стоянок), я і займалися полюванням, збиранням, риболовлею. Археологами знайдено грубо виготовлені кам'яні знаряддя пращ - списи, піки, ножі, скрібки. Гончарні вироби ще відсутні.

Дзьомон (13 тис. років до н. е. - ІІІ століття до н. е.)

Названо за найменуванням керамічних виробів з мотузяним орнаментом ("дзьомон" - мотузка). Це період масового заселення Японських островів айнами. Основними їхніми заняттями були рибальство, полювання, збирання. В історії цей тип занять ніколи не породжував значних спільнот, тому айни жили в розкиданих один від одного поселеннях окремими локальними групами, які вони самі називали угар, або угари - "люди, що живуть в одному поселенні", "на одній ріці". За такого способу життя державність айнам просто не була потрібна.

Яйой (III століття до н.е - ІІІ століття н.е.)

Яйой - назва поселення поблизу Токіо, де було знайдено керамічні вироби, відмінні від періоду Дзьомон. У цей час на японські острови починають проникати через Корею спочатку мігранти з Китаю, а потім - з Кореї. Масовий потік мігрантів було викликано буремними подіями в Китаї: міжусобні війни, становлення імперії Цинк повстання і падіння Цинь, становлення імперії Хань. Переселенці принесли на Японські острови рисосіяння, культуру бронзи та заліза, ковальське ремесло, взагалі елементи більш давньої і високої культури Китаю. Основною базою для переселенців став острів Хонсю, де, як уважають, вже формувалася аборигенна примітивна держава Емісі. Більш висока виробнича культура викликала зростання населення на островах Хонсю, Кюсю та Сикоку; з'явилися великі родоплемінні об'єднання - клани, які стали зародками перших державних утворень У Японії. У період Яйой було закладено основи власне японської нації та японської державності. Період Яйой став переломним в історії Японії, швидко просунув її по шляху формування політичного суспільства. Але прогрес був пов'язаний з драматичними подіями, коли зіштовхнулися дві культури - культура мисливців і рибалок айнів та нова культура прибульців, які принесли більш високу цивілізацію, включаючи писемність. Айни не вписалися у культуру землеробства, їхній спосіб життя (мисливців) потребував значних вільних територій, які тепер скуповувалися під сільськогосподарські угіддя. Між прибульцями та аборигенами-айнами виникла ворожнеча, яка супроводжувала історію Японії включно до ХГХ століття. Айни чинили відчайдушний опір тиску нової цивілізації, але змушені були відступати: частина - на північ Хоккайдо, частина - на Окінаву.

Ямато (300 - 710роки)

Цей термін є багатозначним. Він походить від айнського Я ма та і - "місце, де море розсікає суходіл". Так називалися місцевість на заході острова Хонсю, а також союз племен, що утворився там. Звідси назва першої ймовірної держави Яматай, яка склалася на основі цього союзу. Ямато - один з "наріжних" періодів в історії Японії. Створюється союз племен Ямато і на його основі перша справжня Японська держава - Ямато, яка поширювала свою владу з південного заходу на північний схід. Племена айнів витісняються на південну і північну периферії архіпелагу; всередині Ямато точиться складна боротьба за верховенство родоплемінних угруповань - "домів" (дуже схожих на європейські феодальні сеньйорії).

Одночасно з цими внутрішніми процесами відбувається потужне вторгнення в Японію китайського впливу в галузі матеріальної культури, системи управління, духовного розвитку. В цей період Японія виступає як учень Китаю, не втрачаючи при цьому своєї, прихованої до певного часу власної ідентичності. З періоду Ямато розпочинається власне державна історія Японії.

Джерела з історії Середньовічної Японії

Японці не мали власної писемності, її було привнесено в Японію з Китаю у 404-405 роках, тому більш рання історія Японії не має власних писемних пам'яток. На основі китайських ієрогліфів тут виникла складова абетка у двох графічних варіантах - Катакана і Хірогана, і було розроблено дві абеткові системи: для Катакани - Годзюн, для Хірогани - Ієроха. На основі цієї писемності було створено дві найважливіші японські історичні хроніки: "Кодзикі" (712 рік) та "Ніхонгі" (720 рік), а також "Фудокі" (XIII століття) - опис місцевостей і населення та "Когосюї" (808 рік). Деяка інформація містилася в "Законі" принца Сьотоку Тайсі (604 рік, усього 17 статей) та храмових настінних надписах, але останні містили мало історичної інформації. Основними джерелами є "Кодзикі", "Ніхонгі", "Фудокі" та "Когосюї", головні з них - "Кодзикі" та "Ніхонгі". Найважливіші відомості про ранню історію Японії містять китайські джерела. Тут слід назвати хроніку "Цянь Хань Шу" (Історія Ранньої Ханьської Династії), яка містить відомості про Японію 1 століття до нашої ери, "Хоу Хань Шу" (Історія Пізньої Ханьської Династії), яка містить відомості про Японію І-ІІ століття; докладний опис історії "важень" (японців) викладено у хроніках "Вейчжі" (III століття) і "Сун Шу" (Історія династії Сун).

Періодизація історії Японії за своїми критеріями подібна до китайської, її прийнято ділити на періоди та епохи

Держава Ямато. Дзимму - імператор, якого не було

В усіх народів існує своя "державна" міфологія. В її фантастичних сюжетах криються відгомони дійсних процесів державотворення. Відповідно до "Кодзикі" спочатку у світі панував хаос. Але потім небо відокремилося від землі, з'явилися чоловіче і жіноче начала. Жіноче начало було втілене в богині Ідзанамі, а чоловіче - в її чоловікові Ідзанагі.

Вони породили богиню Сонця Аматерасу, бога Місяця І (укійомі. бога Вітру і Води Сусаноо. Аматерасу перемогла Сусаноо і піднялася на небо, де стала богинею Сонця, а Сусаноо був вигнаний на землю в країну Ідзумо. В Японії на відміну від багатьох інших країн богинею Сонця стала жінка. Син Сусаноо - Окунінусі став правителем земної країни Ідзумо, але Аматерасу з ним не змирилася і примусила його передати царство своєму онукові Нінігі. Останній одержав як символи царської влади три священні предмети: меч - символ могутності, дзеркало - символ божественності та яшму - символ вірності підданих. Від Нінігі владу успадкував Пікопоподемі, син царя, який правив у царстві Хюго на острові Кюсю (а можливо, взагалі за межами Японських островів).

Після низки спадкоємців Аматерасу, які змінювали один одного, влада переходить до Дзимму-тено ("тено" - верховний правитель, відповідає європейському "імператор"). Дзимму вважався правнуком богині Аматерасу. При народженні він одержав ім'я Вакамікенуно мікото ("бог священної їжі"), але в історії залишився під посмертним іменем Дзимму (японці сприйняли китайський звичай давати імператорам після смерті нові імена). Він вважається родоначальником династії японських імператорів, а меч, дзеркало та яшма стали емблемою японського імператорського дому. Відповідно до "Кодзикі" Дзимму в 667 році до н. е. відплив з великим військом на схід у пошуках кращих земель. Після семилітніх мандрів він прибув до країни Ямато, яка знаходилася в центральній частині острова Хонсю, де вирішив залишитися. Частина місцевих кланів визнала владу Дзимму, а тих, хто чинив опір, було знищено. У цій міфологічній версії відбиваються відгуки дійсних подій, пов'язаних зі становленням держави в Японії. Сюжет з Аматерасу (вона й досі є головним божеством країни - покровителькою Японії) нагадує існування в Давній Японії укорінених засад матріархату. Так, у китайській хроніці "Записи трьох царств" (297 рік) у розділі "Про східних варварів" (так китайці зверхньо називали давніх жителів Японських островів) повідомляється про правління цариці Хіміко - головної шаманки країни Яматай. Про неї пишеться, що вона - "королева-шаманка" країни Яматай, яка править, "ошукуючи народ чарами". Хіміко неодноразово відправляла до Китаю, царства Вей, послів з подарунками-даниною (зазначаються 239 та 243 роки). Хіміко не залишила спадкоємців, і після її смерті розпочалася кривава міжусобиця; лише через тридцять років, з обранням на престол іншої шаманки Тойо, у країні Ямато знову зацарював мир. "Ніхон секі" повідомляє також про правління войовничої імператриці Дзингу, яка на чолі великого флоту здійснила перший морський похід до Кореї проти царства Сипла. (Характерно, що з одинадцяти японських імператриць десять правили саме в перші роки японської державності, нібито продовжуючи матріархат. За межами IX століття ми зустрічаємо лише одне ім'я правительки-жінки.) Відомості про похід Дзимму на схід відбивають дійсне вторгнення японців на територію айнів і підкорення їх прибульцями.

Стосовно хронології подій, то її в японських хроніках явно "пересунуто" в минуле, давнину; описані в них події віднесені до 660 року до н. е. і схожі на похід Дзимму, скоріше за все відбувалися десь у ПІ -IV столітті нашої ери, тобто майже на тисячу років пізніше. Щодо Дзимму це швидше збірний образ кількох правителів Японії V-VI століть н. е. Як це часто трапляється, міфічний персонаж прижився в історії народу і став найважливішим елементом традиційної національної культури. З днем сходження Дзимму на престол (уважається, що це було 11 лютого 660 року до н. е.) пов'язане одне з найважливіших свят Японії - Кігенсецу, яке встановлене в 1872 році і відзначається 11 лютого. Після поразки Японії у Другій світовій війні це свято за наполяганням американської влади було скасовано, але знов відновлене в 1966 році як День започаткування держави. Відповідно до "Ніхон секі" після Дзимму розпочався період жорстокої боротьби за владу всередині правлячого клану, десятків кривавих двірцевих заколотів, переворотів. Політичну картину Японії було подано численними феодальними кланами, могутніми впливовими домами, поміж якими точилася жорстока боротьба.

Серед названих кланів виділялися Coгa, Фудзивара, Мононобе та ін. Спадковість престолонаслідування в Ямато від богині сонця Аматерасу стала частиною політичної, релігійної системи Японії і визнавалася непорушною (й до сьогодні). Тому японські "князі" та "герцоги" не могли претендувати на імператорський трон, і шлях до влади для них проходив через вплив на імператорський двір, імператора та його родину. Кожен впливовий дім намагався одружити імператора або його синів на своїх доньках і в такий спосіб одержати можливість впливати на державні справи. Останнім у цій низці "майордомів" став могутній "дім" Токугава, правління якого тривало понад двісті років включно до "революції Мейдзі" у 1868 р.

Після легендарного Дзимму значною віхою в політичній історії Японії стало правління імператора Котоку. Він прийшов до влади після тривалого періоду міжусобиць і розбрату в державі Ямато, викликаних боротьбою кланів Монобе та Coгa.

Монобе та Сога. Сьотоку Та асі

Клан Монобе, який вознісся при перших імператорах (нібито при Дзимму), був прихильником традиційного японського синтоїзму, Coгa ж покровител ьствували буддизму. В 587 році клан Монобе було розгромлено, а його главу Монобе-но Морія вбито. Клан Coгa став необмежено правити в Японії, користуючись впливом при дворі. Відповідно до "Ніхонгі" рід Coгa належав до переселенців з Китаю, які в Японії перебували в безправному становищі (напівраби - "бе", звідси повна назва роду Согабе). При цьому китайські переселенці належали до значно вищої китайської цивілізації. Влада Сога особливо посилилася при імператриці Когьоку. Сога, будучи вихідцями з Китаю, прагнули насадити в Японії буддизм, оскільки останній був більш зручним для введення в Японії китайської системи управління і знижував статус імператорської влади, що явно було на користь могутньому клану Сога.

Сетоку Тайсі

На період правління Сога припадає діяльність видатного реформатора принца Умаядо (574-622 роки), більше відомого під посмертним іменем Сетоку Тайсі ("досконаломудрий", "доброчинний"). Він централізував виконавчу владу і поширював буддизм, ввів китайський календар, налагодив транспортну мережу, збудував багато буддистських храмів, а також регулярно надсилав посольства в китайську імперію Суй. Замість старої назви країни Ямато принц уперше використав слово Японія ("Хінолюто", пізніше "Ніппон") -"Країна Сонця, що Сходить". Сьотоку належить укладення першої японської конституції - "Закону з 17 статей" (604 рік). Легко помітити, що в цьому документі відчувається присутність гуманістичних засад буддизму.

Падіння Сога

Спираючись на підтримку Сетоку Тайсі, глава клану Сога Емісі присвоїв собі прерогативи імператорів. Він мав укріплений палац, свій царський мавзолей, його синів стали офіційно величати принцами. Але всевладдя Сога налаштувало проти нього інші знатні роді, і вони вчинили змову. На чолі заколотників став Накатомі - глава клану спадкових жерців синто Каматарі. Під його проводом у 644 році владу Сога було скинуто. Сигналом до перевороту послужило вбивство сина Емісі Ірука, якого заколотники закололи прямо в палаці на очах імператриці під час офіційного прийому корейських послів. Потім було страчено Емісі Сога. Імператриця Когьоку зреклася престолу на користь свого молодшого брата принца Кару. Це був імператор Котоку.

Котоку. Переворот Танка

Девізом правління імператора Котоку були "Великі зміни" (японською "Танка", звідси назва реформи і самого періоду правління Котоку - 645-654 роки). У маніфесті 646 року скасовано всі приватні володіння, земля перейшла у власність держави і встановилася надільна система. Населення перетворилося на утримувачів державних наділів. Японська ранньофеодальна держава, як у Китаї й Кореї, основувалася на державній власності на землю. Селяни одержували подушні наділи і були обкладені зерновим податком та податком з продуктів домашнього ремесла, а також несли повинності на громадських роботах. Панівний клас зберіг земельні володіння під виглядом посадових, рангових наділів. Таким чином, для феодалів володіння землею зумовлювалося службою і мало бенефіціальний характер. Селяни-землероби були особисто вільними, зберігали своє майно і знаряддя виробництва, але були позбавлені права залишати свої наділи. Було створено розлогий державний апарат, який складався з центральних органів (Верховна державна рада і підпорядковані їй вісім відомств) і місцевої влади (намісники провінцій і повітові начальники); країну було розподілено на провінції (купі) і повіти (корі). Все населення зобов'язувалося нести військову службу. Для підготування чиновників уводилася система світської освіти, побудована на китайський кшталт, китайська мова стала офіційною мовою урядового вжитку і навіть увійшла в побут вищих кіл панівного класу. В 701 році цей лад зафіксовано у зводі законів - Кодексі Тайхорьо.

Рабовласницькі пережитки після перевороту Тайка

Утвердження феодалізму в Японії не призвело до повної ліквідації рабовласницького устрою. Були знищені категорії напіввільних томобе та какібе, категорія ж яцуко - домашніх рабів збереглася. З'явилася і нова категорія державних рабів - слуг в урядових установах. Володіння рабами було на той час одним із засобів одержання землі. За законом володар раба одержував на нього від держави додаткову ділянку в розмірі 1/3 вільного наділу. Тому панівна верхівка прагнула збільшувати кількість рабів. Основне джерело їхнього одержання - полон міг мати значення лише на околицях. Обернення ж у рабство членів переможених родів після припинення боротьби між ними не могло вже мати місця. Тому доводилося вдаватися до інших засобів: насильницького виведення і викрадення селян, особливо дітей, або придбання у голови родини її молодших членів. У рабство можна було потрапити також через злочин і несплату боргу. Існував і самопродаж у рабство людей, які не мали засобів для існування. У УІІ-УШ століттях кількість рабів сягала 10-20 % всього населення. їхня праця застосовувалася більш за все на будівництві. Але вже на кінець VIII століття вона стала застосовуватися все менше і менше, а використання рабів у землеробстві й зовсім припинилося.

Надільна система

Представники панівного класу одержували землі від держави: "рангові наділи", "посадові наділи", а також "наділи, одержані за заслуги перед державою", тобто за участь у "перевороті Тайка". Існували й жалувані імператором землі розміром до 250 тьо (у той час 1 тьо - близько 1,2 га). Найменший наділ феодала перевищував за розміром наділ селянина у 40 разів, а пожалувані наділи перевищували селянські у 1250 разів.

Рангові і посадові наділи надавалися тільки на час служби; пожалувані наділи були довічними. Наділи за заслуги надавалися на одне, два чи три покоління, а на випадок значних заслуг - навічно, інакше кажучи, були фактично власністю окремих феодалів. Перетворення права користування цими наділами на право власності виявилося лише справою часу. Крім земельних угідь, представники панівного класу одержували як "кормові пожалування" (дзикіфу) ще селянські подвір'я, котрі роздавалися також відповідно до рангу (від 100 до 500 дворів) і відповідно до посади (від 800 до 3000 дворів). За заслуги перед державою могла бути пожалувана різна кількість дворів. Селяни цих дворів віддавали половину зернового податку в казну, іншу ж половину тому феодалові, до якого вони були приписані. Промисловий податок з селян повністю йшов на користь феодала.

Імператорський дім користувався прибутками не тільки зі своїх володінь, а й з усієї країни. Ці прибутки у формі платні ділили поміж собою й інші представники панівного класу, які становили центральний і провінційний урядовий апарат та одержали права вищого стану. Ознакою належності до вищого стану слугувало одержання будь-якого рангу. Переворот Тайка зміцнив становище феодалів у Японії.

Правління Фудзивара

Припадає в основному на період Хейан ("мир", "спокій") з 794 по 1185 рік. Дім Фудзивара належав до наймогутніших родів Японії та залишив глибокий слід у політичній і культурній її історії. Засновником роду став Накатоміно Камако, ініціатор змови проти Сога, виходець з клану синтоїстських жерців, у майбутньому підтримав буддизм. За участь у змові проти Сога Накатомі-но Камако одержав від імператора нове "красиве" ім'я Фудзивара, що означає "поле гліциній". За правління Фудзивара тривали реформи Тайка. Посаду регента - "оомі" було скасовано, другою особою імперії став принц-наступник, а третім за рангом - "утицуомі" - радник імператора і принца. Цю посаду й одержав Фудзивара.

Дім Фудзивара мав необмежений вплив на державні справи, привласнив собі право "постачати" принцам-наступникам дружин з роду Фудзивара. Останні стали офіційними регентами - кампаку навіть при дорослих імператорах. Клан Фудзивара зберіг свій вплив на весь період Хейан.

Усі найважливіші посади в уряді стали спадковими, і їх посіли члени роду Фудзивара. Було скасовано запозичену в Китаї систему просування по службі шляхом складання іспитів.

Усі государі епохи Хейан мали Фудзивара в ролі дідусів, дядьків, двоюрідних братів, шуринів, а також регентів, канцлерів і просто менторів; імператори посідали престол і зрекалися престолу тільки за їхньою волею. Значний вплив клан Фудзивара справляв на тено включно до середини XII століття. Аби хоч якось зберегти залишки влади, імператори Японії в XI столітті створили систему "інсей" - монастирський уряд. Імператор добровільно відрікався від трону на користь спадкоємця, приймав чернечий сан і нібито віддалявся від світу. Насправді імператор-монах мав свій двір, охорону, двірню та ін. Зі свого усамітнення государ-інок намагався керувати державою, ведучи боротьбу з кланом Фудзивара за найважливіші посади в уряді.

Державне управління

Структуру державного управління Японії періоду Хейан запозичено з Китаю. Лівий міністр володів основними владними повноваженнями, за відсутності його заміщав правий міністр. Відповідно існували ліва і права ревізійні канцелярії, їм у свою чергу підпорядковувалися різні відомства - церемоніальне, податкове, військове, судове; палати - музикальна, наук і освіти, посольств і монастирів; управління - фінансове, кавалерійське, флоту, будівельне, мисливське, кухонне, імператорських гробниць, пахощів, вин, імператорської родословної, темного і світлого начал (гадально-заклинальне); відділення - нагляду за охороною двірцевих брам, двірцевого убранства, шевське, ткацьке, лакових виробів, тюрем.

Тайра і Мінамото

Становлення Сьогунату. Під владою Фудзивара відбулися серйозні соціальні зміни в японському суспільстві. Ще в період Нара через нестачу державних земель уряд вводив в обіг нові земельні ділянки. Заради цього підтримувалися будь-які зусилля приватних осіб. Унаслідок цього в руках знаті, монастирів і храмів опинилися значні ділянки землі. В такий спосіб утратив практичне значення основний принцип реформ Тайка, ідея яких полягала у виділенні селянам рівних наділів на кожного члена родини в п'ятирічну оренду. Але збільшення оброблюваних земель не дало бажаного ефекту. Великі феодали ухилялися від сплати податків, віддаючи перевагу витрачанню зібраних із селян грошей і продуктів на власні потреби. Період Хейан став часом масової втечі селян углиб країни, на північ. Феодали набирали власні приватні армії для збирання податків, підтримання порядку у своїх володіннях і захисту північних кордонів від нападів. Іноді ці приватні армії воювали одна з одною. Об'єднуючись у союзи, вони могли становити досить грізну силу, що врешті-решт довели Тайра і Мінамото.

У 1156 році розпочалася боротьба за престол, яка остаточно розділила "монастирського" і "правлячого" імператорів. Стався Розбрат Хоген. Фудзивара й Мінамото підтримували одну правлячу сторону, у той час як рід Тайра підтримував іншу. За підсумками війни клан Тайра одержав перемогу і привів свій рід до влади при дворі. Але клан Мінамото знов об'єднався навколо свого молодого лідера Иоримото й остаточно розбив Тайра в 1185 році у морській битві. Лідерів клану Тайра було вбито. Зробивши резиденцією добре укріплене приморське місто Камакура, в 1192 році Иоримото одержав титул Се-і-Тай сьогун ("Великий воєвода, який підкорює дикунів"), поклавши початок семи вікам військової диктатури - Сьогунату.

Сьогунат Мінамото (1185-1333 роки)

Рід Мінамото, як і Сога, Фудзивара, Тайка, Токугава, відіграв видатну роль в історії Середньовічної Японії. Власне Мінамото - це багато родів, які мали імператорське коріння. В японських імператорів, що мали гареми, було багато синів та доньок і відповідно багато принців, які потенційно претендували на престол. Аби не породжувати суперництво серед спадкоємців престолу й економити на витратах двору, "зайвим" потенційним принцам не давали титулу, а переводили в розряд підданих і надавали, замість імператорського, прізвище Мінамото ("джерело") і титул асон ("слуга династії"). Ці принци, що не відбулися, їхні родини і нащадки утворили клани, які володіли іменем Мінамото. Подібна практика імператорського уряду призвела до появи 21 роду Мінамото. Аби уникнути плутанини, ці роди називали за іменами монархів, під час правління яких засновник роду одержував нове прізвище і титул. Наприклад, рід Мінамото, який походив від дітей імператора Сага, називався "Сага Гендзі", а нащадки монарха Сейва - "Сейва Гендзі". Останній був найчисленнішим. Він дав початок багатьом новим самурайським родам.

Рід Мінамото боровся проти роду Тайра. Після повстань, відомих як Розбрат Хоген (1156 рік) і Розбрат Хейдзі (1160 рік), самураї Тайра змогли знищити більшу частину роду Мі на мото і встановити в Кіото диктатуру. Але Мінамото-но Йоритомо (1147-1199 роки), що вцілів під час репресій Тайра. за підтримки імператора знищив головних представників роду Тайра і встановив у місті Камакура перший самурайський уряд - сьогунат. Оскільки Мінамото були засновниками, за ними закріпилося спадкове право бути сьогунами. Так, після падіння Камакурсько-го сьогунату в 1333 році новий сьогунат Муроматі було засновано родом Асикага, нащадками Мінамото, а останній Єдоський сьогунат також було засновано гілкою Мінамото - родиною Токугава.

Правління Мінамото в японській історіографії одержало назву періоду Камакура, оскільки в цьому місті (спочатку невеличке приморське село) знаходилася ставка уряду (бакуфу) сьогуна. Для періоду Камакура правління сьогунів Мінамото характерне зростанням стану самураїв. З приходом до влади сьогуна змінився аграрний лад. Дрібні самурайські землеволодіння стають основними, хоча продовжували існувати великі володіння впливових "домів" і всесильних Мінамото.

Реставрація Кемму (1333-1336роки)

Імператорський двір чинив запеклий опір наступу сьогунату. Яскравим епізодом є спроба імператора Го-Дайго зламати владу сьогунів, впливових "домів" і відновити централізовану монархію часів ІХ-Х століть. Ця спроба одержала назву Кемму-но синсю - ("Нове правління літ Кемму"). Влада сьогунів періоду Камакура не принесла Японії стабільності і ладу. Імператорський двір роздирався боротьбою двірцевих кланів; ворогували столична аристократія і зростаюче провінційне самурайство. Країну заполонила хвиля злочинності. Скориставшись ситуацією, імператор Го-Дайго, що зійшов на престол у 1318 році, вирішив організувати підготування повстання з метою відновлення порядку в країні. У 1321 році він покінчив з двовладдям в імператорському домі, скасував інститут інсей і двір Верховного імператора Японії, зібрав групу однодумців з числа аристократії і духівництва. Під прикриттям лекцій про чжусіанство імператор проводив збори, на яких обговорювалися плани повалення сьогунату. Але в жовтні 1324 року сьогун дізнався про підготування заколоту і заарештував усіх спільників імператора. Останній не здався і продовжував таємно агітувати японське самурайство вступати до лав його армії з метою повалення деспотів Ходзьо. Імператор також уклав угоду з монаха ми - воїнам и щодо спільних дій. Але у 1331 році повстання знову зірвалося через донос. Війська сьогуна заарештували заколотників, але упустили імператора. Він утік зі столиці на південь у містечко Касагі, де звернувся за допомогою до місцевої знаті і розбійників. На заклик імператора відгукнувся Кусунокі Масасиге -ватажок розбійників провінції Каваті, який зібрав військо з декількох тисяч чоловік у замку Акасака. Сьогунат вислав проти Касага і Акасака лвохсоттисячну армію, яка за декілька днів захопила обидва укріплення і полонила монарха-бунтівника. 1332 року імператора Го-Дайго було заслано на острови Окі.

Навіть із заслання імператор продовжував підтримувати зв'язки зі своїми прихильниками. У грудні 1332 року вони знову повстали під керівництвом сина Го-Дайго принца Морийосі. Від імені батька принц розіслав звернення до монастирів і місцевої знаті із закликом разом виступити проти Камакури. На цей раз повстання поширилося по всій Японії, що дозволило імператору втекти із заслання і в березні 1333 року прибути в порт Нава провінції Хокі. Тут він видав рескрипт, у якому закликав японських військових повалити Камакурський сьогунат. Вислана проти повстанців армія на чолі з полководцем Асикагою Такаудзі перейшла на бік імператора; до повстанців приєдналися впливові роди Юкі з провінції Муцу, Огасавара з провінції Синано, Симадзу з провінції Сацума та ін. Війська Асикага Такаудзі захопили японську столицю Кіото. Сьогунат Камакури було ліквідовано. У липні 1333 року імператор Го-Дайго тріумфально повернувся до столиці. Він видав накази щодо повернення конфіскованих сьогунатом земель їхнім колишнім володарям, а потім здійснив курс на централізацію держави і відновлення авторитету імператорського двору.

Було видано рескрипт, відповідно до якого володарі земельних наділів повинні були пройти в індивідуальному порядку перереєстрацію земельних володінь. Імператор як першоволодар усієї землі видавав підданим за службу дозвіл на користування земельними наділами на невизначений строк. Але це викликало обурення значної частини провінційної знаті і призвело до хаосу в японській столиці, куди безперестанно прибували самураї різних чинів з метою перереєстрації своїх земельних володінь. Унаслідок цього імператор Го-Дайго видав новий указ-виправлення, за яким питанням щодо підтвердження прав на володіння старими землями займалися провінціали кокусу, а імператор тільки надавав нові землі із земельного фонду знищеного роду Ходзьо. На початку реставрації в 1333 році було засновано нові органи центральної влади: відомство записів, яке займалося судовими позовами щодо підтвердження прав на землеволодіння, відомство скарг, яке вирішувало майнові і фінансові спори поміж учасниками антисьогунського повстання, відомство воїнів, яке забезпечувало охорону правопорядку в Кіото та охорону імператорського палацу. В регіонах імператор відновив провінційні адміністрації кокуго й адміністрації військових губернаторів сюго, які займалися збиранням данини і спостереженням за правопорядком.

Але могутній союзник імператора Асикага Такаудзі був невдово-лсний тим, що його не включили до складу уряду. Поміж ним та імператором назрівав конфлікт. Самураї були невдоволені розміром винагороди за участь в антисьогунському повстанні, селяни й міщани скаржилися на збільшення податків, в уряді тривали міжусобиці. Країна поступово ставала некерованою, продовжувалися селянські заворушення, а в листопаді 1333 року за підозрою в державній зраді було заарештовано принця Морийосі. У червні 1335 року імператорська служба безпеки викрила підготування державного перевороту під проводом аристократа Сайондзі Кінмуце, а наступного місяця на сході Японії відбулося повстання учасників ліквідованого сьогунату на чолі з Ходзьо Такаюкі, якому вдалося захопити Камакура.

Скориставшись цим, Асикага Такаудзі у вересні 1335 р. самовільно відправився на схід з військом і звільнив Камакура. Він проігнорував наказ імператора повернутися в Кіото і в грудні цього ж року повстав проти чинного режиму. Розбивши імператорські війська, у лютому 1336 року Такаудзі увійшов до столиці країни, але його армію було розбито у вуличних боях.

Такаудзі втік на захід, зібрав нову армію й одержав від екс-імператора Когена наказ скинути владу імператора Го-Дайго. У 1336 році Такаудзі розбив імператорські війська і захопив Кіото. Імператор Го-Дайго втік до пристоличного монастиря Бнрякудзі, але був повернутий до столиці. У листопаді його примусили зректися влади і передати трон з монаршими регаліями новому імператорові Комьо. Хоча реставрацію Кемму було завершено, колишній імператор Го-Дайго не хотів миритися з поразкою, втік зі столиці на південь у район Иосино, де проголосив себе єдиним легітимним імператором Японії і заснував нову Південну династію. Країна вступила в епоху двох династій і громадянської війни.

Період Муроматі. Сьогунат Асикага (1336-1573 роки)

Муроматі - місцевість у районі Кіото. Тут сьогуни Асикага заснували свою ставку (бакуфу), звідси назва періоду, інколи він називається періодом Асикага, Рід Асикага є відгалуженням могутнього роду Мінамото. Засновником роду є Мінамото-но Есимсу. Своє ім'я рід одержав від місцевості Асикага, де знаходилися володіння цієї гілки Мінамото. Рід

Асикага у свою чергу утворив нові численні самурайські роди. Спочатку Асикага слугували Камакурському сьогунату, заснованому родом Мінамото, згодом підтримували імператора Го-Дайго, а потім виступили проти імператора й заснували свій сьогунат.

Період в історії Японії з 1336 року і до початку XVII століття можна назвати "війною всіх проти всіх". Сьогунат дому Асикага не приніс Японії політичної стабільності, проте вона залишилася монархією, збереглися імператорський двір і численна двірцева аристократія. У самому роді сьогунів Асикага відбувалося жорстоке протиборство за владу; повстали провінційні дайме, кожен з яких мав численні загони самураїв; тягар міжусобиць і війн лягав на плечі селян, які також повстали. Японія потребувала сильної централізованої влади або імператора, або сьогуна, який би придушив і підім'яв під себе весь цей феодальний хаос.

Період Адзуті-Монояма (1573-1603роки). Об'єднання Японії. Тоетомі Хідеесі

У цей період (названий за іменем Адзуті і Монояма) у перебігу жорстоких внутрішніх воєн відбувається об'єднання Японії. Наприкінці XVI - на початку XVII століття на завершенні правління остаточно заслаблого сьогунату Асикага на політичну арену вийшли три діячі, які визначили долю Японії включно до XX століття. Це були Ода Нобунагі, Тоетомі Хідейосі та Токугава Іеясу. На перше місце серед них слід поставити Тоетомі Хідейосі з його дивною долею селянина, який став об'єднувачем Японії. Його батько був простим піхотинцем-селянином, мати - зі збіднілої аристократичної родини. Майбутній полководець народився у рік мавпи і сам був схожий на мавпу: невеликого зросту, рухливий, свавільний, неслухняний. Його кар'єра багато в чому нагадувала кар'єру китайського Лю-Бана, селянина, який заснував імперію Хань. У 15 років самовпевнений юнак покинув дім. По дорозі його підібрав і взяв на службу васал дайме Імагава Есимото - Мацусита Кохей. Юнак виявив організаторський та військовий хист і швидко просунувся по службі. Доля зіштовхнула його з іншим видатним і схожим на нього за характером діячем Ода Набунага, сином правителя і володаря Оварі - Ода Набухіе. Крихкотілий Ода Набунага з дитинства готував себе до кар'єри воїна-полководця: вправлявся зі зброєю і у верховій їзді, купався взимку в річці, мало спав, вів аскетичний спосіб життя, йому були притаманні честолюбство, пихатість, він не пробачав образ, зневажав імператорів, князів, духів та богів. Не соромився у засобах (звинуватив у зраді і стратив свого брата). Використовуючи свій військовий хист, Ода розбив одного за одним своїх суперників.

У 1554 році до Набунага приходить на службу Тоетомі Хідейосі. Спочатку він одержує ранг "носія сандалей", але, виявивши блискучі організаторські й полководницькі здібності, незабаром отримує чин генерала і великі земельні пожалування. Його покровитель - Ода Набунага тріумфально йшов до влади, захоплюючи одну провінцію за другою. Але жорстокості Набунагі у захоплених ним 33 провінціях призвели до повстання проти його влади. Оточений бунтівниками, Набунагі як справжній самурай здійснює сепуку, тобто харакірі. Для колишнього "носія сандалей" відкрилася вакансія правителя всієї Японії. Але тепер назрівала боротьба за першість із союзниками. Багато залежало від того, хто перший захопить столицю в бунтівників. Хідейосі терміново уклав перемир'я зі своїм супротивником Морі і кинув власну 40-тисячну армію на столицю. 12 червня 1582 року війська бунтівників було розгромлено. Хідейосі в ореолі "месника" за смерть шефа набув авторитету у шир