Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Античні держави Північного Причорномор'я

Понад тисячу років - від VII ст. до н. е. і до гунського нашестя (кінець IV ст. н. е.) - проіснували на узбережжі Чорного та Азовського морів грецькі колонії. Першими грецькими поселеннями в Причорномор'ї були: Істрія (у Подунав'ї) і Борисфеніда (на острові Березань). У VI ст. до н. е. у пониззі Південного Бугу виникла знаменита Ольвія, згодом Пантікапей, Феодосія, Tipa, Херсонес та ін. Розміри міст не перевищували 50-60 га. Кожне місто мало сільську округу - хору, які разом становили місто-державу, або поліс - своєрідну форму соціально-економічної та політичної організації суспільства, перенесену з метрополії - Стародавньої Греції. Така структура давала змогу місту-державі бути самостійною, самодостатньою і життєздатною одиницею.

Поліси будувалися на засадах демократії республіканського типу, але з часом виродилися в олігархії. У V ст. до н. е. грецькі міста на Боспорі Кіммерійському (Керченська протока) і навколишні племінні союзи було об'єднано в Боспорську державу із центром у Пантікапеї, яка стала втіленням монархічної традиції династичного зразка. Найвищий розквіт Боспору припав на IV ст. до н. е. Понтійська держава, що виникла на північному сході Малої Азії, в І ст. н. е. підпорядкувала собі Боспорську державу і всі міста Північного Причорномор'я. Згодом вони потрапили під владу Рима. У І ст. н. е. римські гарнізони стояли в Ольвії, Херсонесі й Пантікапеї. Після навали гунів життя збереглося тільки в Херсонесі та Пантікапеї, які увійшли до складу Візантійської імперії.

Для суспільного устрою грецьких полісів було характерне виразне класове розшарування. Панівна верхівка (купці, земле - і судновласники, господарі ремісничих майстерень та ін.) володіла значним багатством, великою кількістю рабів. У Боспорському царстві до панівної верхівки суспільства належали також нащадки родоплемінної знаті місцевих племен, які вважалися за повноправних громадян. Існував прошарок середньо-заможного вільного населення, що не володіли рабами, але в масі своїй (чоловіки - уродженці міста) користувалися політичними правами. Нижчий щабель суспільства займали раби, які поповнювалися за рахунок воєнного полону, купівлі, народження від рабині.

Усі причорноморські міста-поліси, крім монархічного Боспору були рабовласницькими республіками, де раби, жінки та іноземці не мали прав громадянства. Залежно від домінуючої політичної сили рабовласницькі республіки були аристократичними, як Ольвія, чи демократичними, як Херсонес. Існував чіткий поділ на законодавчу та виконавчу гілки влади. Найвищим органом законодавчої влади були народні збори - "народ". На них громадяни вирішували всі найважливіші питання життя міста, здійснювали вибори посадових осіб (виборність була суттєвою ознакою полісної демократії) та контроль за їхньою діяльністю. Виконавча влада перебувала в руках сенату (ради міста) та магістратур (колегій). Сенат обирався народними зборами та був постійним виконавчим органом влади. Він готував рішення народних зборів і підбирав кандидатів на виборчі посади. Магістратури відали окремими галузями управління. Найбільш впливовою серед магістратур була колегія архонтів, яка керувала іншими колегіями і могла скликати в разі потреби народні збори. Окремо в полісах існувала судова гілка влади. Усі міста карбували власну монету. Державний устрій Боспорського царства розвивався в напрямі поступової ліквідації полісних форм управління та установлення авторитарної аристократичної влади. Верховний правитель Боспору мав титул архонта грецьких міст і царя місцевих племен. Йому належала вся законодавча, виконавча і військова влада у державі. Він зосереджував у своїх руках також судові та навіть жрецькі функції. Тільки йому належало право розпорядження землею. Починаючи з III ст. до н. е. правителі Боспору титулувалися царями.

Через основні джерела права грецьких полісів - закони народних зборів, декрети рад міст, розпорядження колегій, звичаї (у Боспорській державі - ще й царське законодавство) - регламентувалися відносини цивільно-правового характеру: майнові (приватна власність на нерухоме та інше майно, зокрема рабів, землю, оренда) і зобов'язальні (договори купівлі-продажу, позики, дарування тощо). Боротьба з правопорушеннями мала на меті, насамперед, захист державного ладу (зрада місту вважалася найтяжчим злочином). Вільні громадяни могли бути покарані на смерть, грошовим штрафом і конфіскацією майна.