Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Розділ ІІ. Руська держава і право

Як тип державності виникла близько середини І тис. н. е. внаслідок складного і тривалого процесу соціально-економічного розвитку та політичної консолідації східнослов'янських племен. У різних формах (Києво-Руської, Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держав) і на різних рівнях (піднесення і згортання державницької активності) руська державність проіснувала до середини XVI ст.

Києво-Руська держава і право

Виникнення державності у східних слов'ян

Початок українському державотворенню поклали союзи (об'єднання) східнослов'янських племен, хоча предки українців цього часу ще не цілком диференціювалися з комплексу східнослов'янського етнополітичного масиву. Сучасна наука трактує такі утворення, як перед -, або протодержави. Вони виникли наприкінці епохи, яку Л. Морган назвав епохою військової демократії. Передумовою появи протодержавних утворень був розклад родового ладу, спричинений соціальною диференціацією східнослов'янської спільноти. У межах сучасної України відомо про декілька таких міжплемінних об'єднань. З II 1-ІV ст. на території між Дніпром і Дністром були зафіксовані політичні структури Антського міжплемінного союзу. (За М. Грушевським, анти - найдавніші генетичні предки українського народу). Крім Антського союзу, на території України існував також союз склавинів (Прокопій Кесарійський). Дослідження останніх років (Д. Козак) доходять висновку, що в умовах військового протистояння з германцями у другій половині IV ст. у Подністров'ї сформувалося міжплемінне об'єднання, яке з письмових джерел відоме як "дуліби".

Основними елементами державності протодержавних міжплемінних об'єднань східних слов'ян на кшталт Антського були територія та поділ населення за територіальною ознакою. Це був союз осіб і родів (сімей), що жили на одному місці, пов'язані не кровною єдністю, а насамперед зв'язками економічними й територіальними. Елементом тогочасної слов'янської державності був також прообраз апарату для стягування данини та органи публічної влади, вождь, рада старійшин, народні збори (віче), народне ополчення. Правління було громадським. Попри великий вплив вождів -родоначальників, вони не володіли монархічною владою, а вища політична влада зосереджувалась у руках народних зборів - віча.

Наступна стадія формування української державності припала на VI-VII ст. її основним змістом стала трансформація союзів племен у племінні княжіння. Останні були, власне, союзами об'єднаних однією династією кількох племен і більш відомі нам як "літописні племена" - поляни, дуліби, дреговичі, сіверяни тощо. У Східній Європі таких племінних угруповань зафіксовано близько півтора десятка.

Окремі дослідники (Я. Толочко) вважають, що на Русі племінні княжіння стали межею переростання протодержавного періоду в державний і започаткували руську державність. У рамках племінних княжінь складались окремі елементи державної структури Русі, які остаточно оформились у пізніші часи. Зокрема: а) на чолі племінних княжінь стояли князі; б) складався інститут спадкоємницької князівської влади; в) могутність і влада зверхників племінних княжінь ґрунтувалася на розгалуженій системі укріплених поселень - градів. Гради були центрами політичного й торгового життя; г) княжіння мали свою визначену територію; д) у племінних княжіннях зберігалась особлива десяткова військова організація територіально-адміністративної структури. Згідно з нею, група поселень виставляла сто, плем'я - тисячу, а союз племен - тьму (десять тисяч, безліч) вільних мужів-воїнів на чолі з десяцькими, соцькими й тисяцькими. Елементи цієї архаїчної системи існували в суспільно-політичному житті ранньої Києво-Руської держави; е) кожне з княжінь було окремою етносоціальною групою з властивими тільки їй елементами матеріальної культури, побуту й звичаїв.

На VIII-IX ст. у процесі формування державності у східних слов'ян припала якісно нова стадія. Головний її зміст полягав у підкоренні одних племінних княжінь іншими. Однією з причин цього явища стала нерівномірність розвитку процесу феодалізації східнослов'янського суспільства, яка зумовлювала одночасне співіснування різних за територіальними розмірами і ступенем соціально-політичної організації державних утворень. У цей час виникають кілька ранньодержавних утворень - північне з центром у Новгороді, де жили ільменські словени, та південне з центром у полянському граді Києві. Арабський географ Джейхані називав їх Куявією та Славією. Згадував ще про Артанію. Щодо останньої в науці існують суперечки стосовно її розміщення: одні вбачали в ній то Рязань, то Тмутаракань, то Чернігів, то Білоозеро, то Ростов Ярославський, хоч найвірогіднішою є думка, за якою Артанія - це Ростово-Суздальська земля разом із землею, що тяжіла до Білоозера. З виникненням Подніпровського ранньодержавного утворення, що дістало назву "Русь" - "Руська земля", завершується процес формування державності у східних слов'ян.

"Русь" стала тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зростала давньоруська, або Києво-Руська, держава. На чолі Руської землі стояла місцева, полянська правляча династія її умовно ще називали Київським князівством Аскольда. За правління цього князя про державу "рос", "рус" були згадки у візантійських та арабських джерелах. Це свідчить про помітний вплив Києва на тогочасне міжнародне життя. Однак політика Аскольда була перервана його вбивством (882 р.) новгородським князем Олегом, який, захопивши в такий спосіб Київ, об'єднав його з Новгородом і прийняв титул "князя Руського". За усталеною в історіографії традицією цей акт багато вчених вважають початком відліку києво-руської державності. Хоча інші (Михайло Брайчевський, Леонід Залізняк) трактують його як зміну династій. Цим актом на київському престолі було започатковано династію Рюриковичів.