Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Правовий статус Української держави - Війська Запорозького

Оригіналу документа, про який ідеться,- "Прохальних пунктів", Статей Б. Хмельницького чи більше відомого як Березневі статті,- не збереглось. Є лише чернетки проектів. Статті стали тією конституційною основою, яка визначала юридичне (правове) становище України у складі Московського царства. До наших днів вони дійшли у зіпсованому вигляді (їхня переяславська редакція містила 23 пункти, в царській редакції "Прохальні пункти" мали вже 11 пунктів). Проте основну ідею документа - встановлення таких державних відносин між Україною та Москвою, за яких за Україною зберігалася державна самостійність у зовнішніх і внутрішніх справах на умовах певного контролю міжнародних зносин з боку царя й виплати цареві данини як протекторові за оборону проти зовнішніх ворогів (А. Яковлів) - було збережено. Зважаючи на це, багато вчених розцінюють такі обмеження прав України як номінальну протекцію російського царя, як номінальну васальну залежність від Росії. Однак право провадження зовнішньої політики, яким у той час володіла Україна (за М. Грушевським),- це прерогатива саме самостійної держави.

Зокрема, обидві сторони погодилися зберегти в Україні непорушність "давніх прав", тобто залишити недоторканним суспільний лад України, зберегти за козаками та їхніми нащадками належні їм маєтки, козацький судоустрій і порядок управління. Зокрема, підтверджувалося право козаків самостійно обирати гетьмана за давнім звичаєм - зверхником держави залишався виборний гетьман. Новообраний гетьман мав разом із старшиною присягнути на вірність цареві (яскрава ілюстрація відносин васалітету-сюзеренітету). Чинність присяги гетьмана й старшини сягала тільки до кінця їхнього життя. Саме тому згодом кожен новий гетьман приймав присягу й умови правління заново. Гетьманові надавалось право зносин з іншими державами, зміст яких він був зобов'язаний доводити до царя. А доповнення, зроблені московською стороною (обмеження стосовно Польщі й Туреччини), не було реалізовано на практиці, тож протягом усього часу дії договору (1654 - перша половина 1658 р.) гетьман Б. Хмельницький як повноправний правитель Війська Запорозького діяв цілком незалежно, зокрема у сфері зовнішньої політики й фінансів. У руках України залишалася фінансова адміністрація. Зокрема, у статтях містився пункт, який також був виявом протекторатних відносин. За ним Україна мала платити у царську скарбницю податки, але збирали їх гетьманські урядовці. Окремо визначалася загальна чисельність козацького війська (реєстр) у 60 тис. осіб, а також положення про те, що українці між собою розберуться: хто буде козак, а хто - мужик.

Певні зобов'язання були й у сюзерена. Зокрема, цар був зобов'язаний навесні розпочати воєнні дії проти Польщі. Для захисту кордонів України від поляків цар зобов'язувався надати 3 тис. чи більше свого війська. Наказувалося донським козакам не порушувати миру з Кримським ханством, доки воно буде союзником Війська Запорозького. А у випадку, коли татари вчинять напад на Україну, цар зобов'язувався спонукати донських козаків до нападу на Крим. Цар мав зобов'язання забезпечувати порохом і провіантом козацькі залоги у фортеці Кодак і в Запорозькій Січі. Окремими пунктами було затверджено розміри платні та пожалування від царського уряду козацькій старшині, а також платню рядовим козакам.

Отже, за договором 1654 р. тодішня українська держава увійшла до складу Московщини як політично самостійна: зберігала свій державний устрій і свою територію. Православна церква в Україні залишалася також самостійною, не підлеглою російському патріархатові. Російський цар мав лише право одержувати грошову данину й контролювати зовнішні зносини України. У тому й полягала залежність від Росії. Щорічна данина протекторові за військову допомогу вважалася умовою протекції. У внутрішнє життя України Росія обіцяла не втручатися.