Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Формування державної території "Війська Запорозького" у роки Національної революції

Процес формування державної території козацької України періоду Національної революції перебував у прямій залежності від ратних успіхів української армії, був тісно пов'язаний з успіхами чи невдачами українських гетьманів у боротьбі за етнічну цілісність і свободу. Статус українських земель за Б. Хмельницького часто залежав від стратегії гетьмана, від укладених, обумовлених політичною необхідністю, союзів із Кримом, Туреччиною й Москвою. Українська держава часу Б. Хмельницького охоплювала більше половини етнічних українських земель. Майже всі з них входили перед тим до складу Речі Посполитої. Що гучнішими були перемоги, тим охочіше польський уряд визнавав права українців. За Зборівською угодою 1649 р. територія Козацько-гетьманської держави охоплювала три воєводства: Київське, Брацлавське, Чернігівське, площею близько 200 тис. кв. км. І навпаки, після поразки українського війська межі держави значно скорочувалися (після катастрофи під Берестечком територія Української держави обмежилась лише Київським воєводством).

Цікавим моментом в історії розвитку державної території стало прилучення до неї південних районів Білорусії, зокрема, входження Пінщини. На кінець 50-х років XVII ст. Україна перетворилася на одну з могутніх держав Європи і за розмірами вже дорівнювала своєму основному політичному конкурентові й противникові - Польщі. Помітно обмежувало державу гетьмана Б. Хмельницького перебування західних районів (особливо Галичини, Холмщини) у залежності від іноземних урядів, що ускладнювало вихід на інші європейські країни.

Значні зміни державної території козацької України сталися після смерті гетьмана Б. Хмельницького. Уже з перших його спадкоємців почалося поступове дроблення державної території, підсилене міждержавною, московсько-польсько-турецькою боротьбою за українські землі. На початку 60-х років XVII ст. Україна фактично поділилася на дві частини - Правобережну й Лівобережну, що офіційно підтверджувалося спершу Андрусівським перемир'ям 1667 р., а згодом - і "Вічним миром" (1686 р.) між Польщею і Москвою.

Отже, на середину 80-х років XVII ст. відбулося правове оформлення кордону між трьома державами: Річчю Посполитою, Українок) (Гетьманщина) та Росією. Тоді визначився і західний рубіж власне українських і російських земель. Згідно з трактатом 1686 р., досить чітко розмежовувалися правобережний і лівобережний регіони, які мали риси практично автономних держав у складі різних великих утворень, із тією лише різницею, що Правобережжя юридично не відокремлювалося від Польщі (на противагу Лівобережжю, розмежованому з Росією).

Столицями гетьманської держави були: Чигирин, Батурин, Глухів.

Утвердження системи вищих органів державної влади

Формування й розвиток державних інститутів Гетьманщини були результатом складних соціальних, політичних, економічних зрушень, які відбулися в українському суспільстві в середині XVII ст., результатом державотворчих пошуків і взаємодії різних соціальних верств тогочасного українського суспільства. Все це вплинуло на особливості функціонування як усього державного механізму, так і окремих його елементів. Зокрема, безпосередній вплив на творення владних органів мав той факт, що Українська держава формувалась у процесі бойових дій. Для виконання владних функцій пристосували військово-адміністративну полково-сотенну організацію реєстрового козацтва. Тож козацькі органи влади та управління дістали повноваження публічної влади. Найвищу владу мала Загальна військова рада. А система виконавчих органів складалася з трьох урядів: генерального ('на чолі з гетьманом), полкового й сотенного.