Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Звичаєве "козацьке право" Запорозької Січі

Дослідники (А. Гурбик, О. Кресін) обґрунтовано стверджують, що найпомітніший вплив на формування "козацького права" справив історичний період існування Запорозької Січі. Звичаєве право Запорозької Січі "козацьке право" становило основу звичаєвого права тогочасної України. Такі його принципи, як рівноправність сторін, справедливість, волелюбність, діставали загальну підтримку населення і мали велике значення для судової практики на українських землях Війська Запорозького.

Звичаєве "козацьке право" Запорозької Січі

Звичаєве право Запорозької Січі у частині правових інститутів не знало різниці між кримінальними й цивільними правопорушеннями; урегульовувало відносини кримінального (злочини, покарання) і цивільного (право власності, угоди) характеру.

Найбільшого розвитку набула сфера кримінально-правового регулювання, особливо норми, що встановлювали відповідальність за злочини. Злочином уважалася шкода, заподіяна життю, здоров'ю, майну, честі особи або всьому запорозькому товариству. "Козацьке право" передбачало досить широкий перелік злочинів, які, залежно від об'єкта злочину, умовно поділяють (І. Грозовський) декілька видів: військові (порушення правил несення служби, дезертирство, ухиляння від служби); службові (розкрадання скарбниці, перевищення службових повноважень і зловживання службовим становищем); проти порядку управління і суду (непокора адміністрації, фальшивомонетництво, підроблення печаток і документів, кривоприсяга і кривосвідчення в суді); проти особи (убивство, завдання каліцтва, ран чи побоїв, образа); проти власності (крадіжка, пограбування, приховування краденої речі, знищення чужого майна); проти моралі ("зганьблення жінки не по пристойності", перелюбство чи зв'язок із жінкою (на Січі), приведення на Січ жінки).

Мета покарання полягала у відплаті й відшкодуванні збитків та в залякуванні. Широко застосовувалися публічні види покарань. Покарання мали публічний характер. Вироки виносилися й виконувалися на площі привселюдно. Це робилося з двох причин: по-перше, вважалося, що публічне покарання було пересторогою дія інших козаків утриматися від злочинних дій; по-друге, велика ролі у справі винесення вироку та його виконання належала козацькій громаді. Для звичаєвого права запорозьких козаків було характерним установлення виду покарання без визначення його міри. Воно відзначалося значною суворістю. Широко застосовувалася смертна кара, сфера застосування якої (за І. Грозовським) була досить близькою до визначеної Литовськими статутами. Щоправда, з часом і застосування смертної кари звузилося.

Смертну кару, що поділялася на просту й кваліфіковану, здійснювали закопуванням у землю (за вбивство товариша), повітанням посадженням на гостру палю, у топленням і забиванням біля ганебного стовпа киями. Зокрема, останньому покаранню, яке виконувалося найчастіше, піддавали злодіїв, переховувачів краденого, боржник", осіб, що дозволяли собі перелюбство, вчинили бійку або насильство.

Досить суворими були тілесні покарання, які залежно від мети поділялися на болючі (побиття киями) і калічницькі (відсіканні носа, вух, кінцівок, таврування). За крадіжку, заподіяння тілесних ушкоджень часто карали покаліченням - ламали руку або ногу. Ув'язнення як вид покарання застосовувалося тільки як тимчасовий захід, до остаточного розслідування справи або ж до виконання смертного вироку. За дрібні провини застосовувалось прив'язування чи приковування до ганебного стовпа.

Відомостей про норми, які регулювали би відносини цивільно-правового характеру, збереглося дуже мало. Козакам були відомі такі складні юридичні поняття, як давність володіння, право першого володіння, нерівний розподіл стягнення. Норми звичаєвого права встановлювали порядок володіння й користування землею, лісами, озерами. Земля й усі угіддя вважалися спільною власністю. Землею користувався кожен, хто мав змогу її обробляти, а угіддя (особливо риболовні - лимани, ставки, степові річки) підлягали щорічному розподілу між куренями, яке здійснювалося жеребкуванням. З часом на запорозьких землях почала формуватися приватна власність на землю (XVIII ст.). Цей процес відобразився і в праві. Так, у період Нової Січі, за спостереженнями вже неодноразово згадуваного авторитетного сучасного вченого І. Грозовського, посилилася відповідальність за збройні напади козацько-селянських низів на землю старшин і багатого козацтва.

Зобов'язання виникали внаслідок заподіяння шкоди і з договорів. Звичаєве право Запорозької Січі знало також різноманітні угоди. Найпоширенішими договорами між козаками були міна, купівля-продаж майна, дарування, позика, особистий найм. Усі вони укладалися в усній формі (за винятком договору позики).

Суд на Запоріжжі був "простим, правим і скорим" (Д. Яворницький). Він не відділявся від адміністрації та ґрунтувався лише на нормах усного права. Писані закони інших держав не мали чинності. У судочинстві брала участь уся військова старшина. Рішення в особливо важливих справах виносив увесь кіш чи навіть рада.

Козацький суд у запорізьких козаків мав кілька інстанцій. Для козаків, що жили у паланках, таких інстанцій було чотири: паланковий суд, курінний отаман, військовий суддя й кошовий отаман. Для січовиків першою інстанцією був курінний отаман. Звичайно справа вирішувалася тією чи іншою особою з середовища козацької старшини у межах її компетенції. Рішення підлягало негайному виконанню. Проте, в окремих випадках допускалося оскарження рішення нижчої інстанції козацького суду у вищій (Я. Падох).

У судовій практиці козаків існував єдиний процес розгляду як кримінальних, так і цивільних справ. За докази в судовому процесі правили визнання сторін, покази свідків, різні письмові документи (наприклад, розписки в одержанні грошей чи майна тощо). Судовий процес був усним. Розгляд справи починався з умовляння злочинця покаятись у вчиненому злочині, відмовитися від поганих справ і добре поводитися. Наприклад, викрадачів худоби у татар прощали, якщо вони давали присягу в церкві, що відмовляються від вчинення поганих справ. У разі відмови давати покази обвинуваченого допитували під тортурами. Мали місце катування не лише в січовій, а й у паланкових в'язницях. Під час допиту військовий писар вів протокол. Коли злочинець визнавав свою провину, старшина на сходці виносила вирок, який відразу ж виконувався тут же, на місці злочину, або на ярмарку біля ганебного стовпа чи шибениці.

За наявності достатніх пом'якшувальних підстав злочинця могли відпустити на поруки близьких. Останні зобов'язувалися в разі повторного порушення закону спіймати злочинця і доправити його на Січ. Беручи до уваги наявність у злочинця на утриманні малолітніх дітей, дружини, смертну кару іноді замінювали побиттям киями.

Отже, правова система в Запорозькій Січі була своєрідним інструментом військово-адміністративної влади.