Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Організаційно-правові форми діяльності в Україні німецького репресивно-карального апарату

Головною ланкою німецької репресивно-каральної системи на переважній більшості українських етнічних земель, що контролювалися німецьким окупаційним режимом, були органи поліції. Тільки-но територія захоплювалася сухопутними військами, на ній відразу встановлювався поліцейський режим, який при переході влади до органів цивільного управління був дедалі більш організованим і жорстоким. Вплив органів безпеки та поліції на цій території ставав всеохоплюючим І визначальним, а самі вони часто підміняли собою інші імперські адміністративні установи (П. Рекопюв).

"Поліцейська охорона" окупованих східних областей покладалася на рейхсфюрера СС і начальника поліції. Поліцейське керівництво на території рейхскомісаріату "Україна" у своєму постійному чи тимчасовому розпорядженні мало: оперативні команди СС та СД, підрозділи таємної польової поліції (ГФП), німецької охоронної поліції (сіпо) та поліції порядку, загони польової жандармерії Свою поліцію мали господарські заклади. Деякі поліцейські права мали й (сільськогосподарські керівники). Крім того, Існувала місцева поліція - це були загони т. зв. "служби порядку", "стражі порядку", української допоміжної поліції, "охоронні загони" ("охоронні, караульні команди"), "козачі сотні" тощо. Дослідники (Г. Гунчак, В. Косик, О. Лисенко, В. Нестеренко, П. Рекот та ін.) зазначають, що, крім цих суто каральних органів і служб, право карати мали всі керівники органів "місцевого самоврядування та німецьких цивільних адміністративних органів.

Варто зауважити, що і в організації умовно "правоохоронної сфери" також лежав принцип дуалізму. Так, скажімо, у дистрикту "Галичина"" повноваження української поліції поширювались лишені українське, польське та єврейське населення. Всі справи про порушення правопорядку німцями українська поліція була зобов'язав передавати німецьким колегам. До слова, особовий склад Української допоміжної поліції формувався з молодих людей, які закінчили курси Поліційної школи у Львові. А впродовж 1942 р. (за В. Офіцінський) було два випуски цієї школи: у кінці січня поліційні курси закінчили 186 українських поліцаїв; у травні - 192.

Окрім поліцейських органів, від самого початку війни діяли спеціальних підрозділи - "Айнзацгрупи" (в Україні діяло дві таких групи, у кожній по 4-5 підрозділів - айнзацкоманд - зондеркоманд), які йшли позаду лінії фронту і розправлялися з небажаними елементами, особливо з комуністами і євреями.

Головною жертвою того планового терору були євреї, яких німці розглядали як "головну опору більшовизму". їх гнали великими групами в яри поблизу міст і розстрілювали. Таких ярів в Україні сотні. Найбільш відомий серед них Бабин Яр, у якому фашисти знищили тисячі євреїв. Українців фашисти нищили більш вибірково-переважно за політичні та економічні "злочини". Останніх було чимало, оскільки будь-яке порушення встановленого окупаційною владою режиму жорстокої експлуатації трактувалося як злочин. Зокрема, в Україні було запроваджено обов'язкову працю. Тобто, всі жителі віком від 18 до 45 років були зобов'язані працювати. Обов'язкова праця для євреїв поширювалась на осіб обох статей від 14 до 60 років. Робочий день тривав від 7 до 17 год., але платили за таку працю мізер - 40-60 рейхсмарок (для порівняння - 1 кг масла на ринку коштував 30 марок). На селі непомірно високими були квоти поставок, і селянам практично нічого не залишалося. За нездачу зерна чи іншого продукту фашисти палили цілі села, а їх мешканців розстрілювали. У всьому світі відома доля чеського села Лідице та французького Орадура, що їх разом з мешканцями спалили німці. А в Україні (за В. Косиком) було аж 250 таких сіл! Найбільше постраждали від цього Волинь - 97 сіл (напр., с. Кортеліси) і Полісся: Житомирщина - 32 села, у Чернігівській області - 21, у Київській - 17 сіл.

Отже, основне завдання системи управління "східними територіями" полягало у виробленні механізмів організації гноблення, терору і пограбування населення. Відповідно, аналіз структури, складу та завдань німецького адміністративного та репресивно-карального апаратів на окупованій території України дають підстави стверджувати, що це був механізм морального і фізичного гноблення, грабунку і терору місцевого населення.