Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Організаційно-правові форми діяльності органів місцевої адміністрації у підпорядкуванні німецького військового командування

П'ять північних і східних областей, які не увійшли до складу рейхскомісаріату (РКУ), перебували під управлінням військової адміністрації і утворили так звану військову зону України. У процесі її формування можна виділити кілька етапів: 1) Від 22 червня до 20 серпня 1941 р.- від початку війни до створення рейхскомісаріату "Україна". 2) Від 20 серпня 1941 р. до і вересня 1942 р. До "в. з." входила більша частина Лівобережної України, а кордон з РКУ проходив по Дніпру. 3) Від 1 вересня 1942 р. до кінця окупації-в результаті літнього наступу 1942 р. німці оволоділи всією територією України, тому 1 вересня 1942 р. частина Лівобережжя, а також північна частина Кримського півострова були передані до РКУ.

Прифронтова смуга як територія військового управління поділялася на три частини: лінія бойових дій (фронт); тиловий район армій; тиловий район груп армій. У фронтовій смузі необмежену владу мали командир розташованого корпусу, у тиловому районі армії й тиловому районі групи армій, відповідно, командуючий армією (або групою армій) та комендант.

Військові комендатури у тиловому районі створювались безпосередньо штабами діючих частин і мали завдання координувати діяльність міських управ на чолі з бургомістрами, гестапо та польової жандармерії. Зокрема, комендатури мали право віддавати накази й розпорядження місцевому українському управлінню й контролювати їх виконання. До них належали: охорона важливих об'єктів, боротьба зі шпигунами, терористами та саботажниками, створення та діяльність концтаборів. Крім того, військові комендатури мали сприяти вирішенню продовольчих проблем та боротися з партизанами й диверсантами в сільських районах.

При кожній комендатурі існували відділи - сільськогосподарський (до нього входили агроном і зоотехнік), транспортний, у справах військовополонених, реєстрації і прописки. Для боротьби з диверсантами і партизанами при комендатурах існував також відділ поліції та каральних загонів, а співробітниками гестапо створювалась агентурна мережа, спеціально обладнане помешкання для заарештованих. Для кращого зв'язку й автономного ведення справ у штат кожної комендатури з військових частин виділялось декілька перекладачів та писарів, 10-15 зв'язкових мотоциклістів і охорона у кількості до 30 чоловік. Для підтримання порядку на місцях у підпорядкуванні комендантів перебували охоронні дивізії, полки, фельдортскомендатури, які становили мережу й опорні пункти німецького військового управління.

Паралельно із власними військовими органами влади окупанти утворювали і цивільну адміністрацію. її можна умовно поділити на німецьку та місцеву.

Німецька окупаційна адміністрація на території, що підлягала військовому командуванню, утворювалася в рамках адміністративно територіальних одиниць - "гебітів" та "крайсів", на чолі яких стояли, відповідно, німецькі сільськогосподарські гебітс- та крайсфюрери їх головним завданням була поставка продуктів харчування окупаційним військам.

Місцевими цивільними органами влади, до яких входили місцеві мешканці, стали земельна (обласна - у колишніх обласних центрах - Харків, Суми) та міська управи. У міських районах і колишніх райцентрах були створені районні управи, а у менших населених пунктах - старостати. Для упокорення місцевого населення при кожній управі створювалось поліцейське управління з такими відділеннями: кримінально-слідчим, паспортним, охорони порядку і пожежної охорони.

У міських районах діяли бургомістрати. Вони складались із таких відділів: адміністративний, харчово-торговельний, житловий, транспортний, суспільної опіки, зовнішнього впорядкування, обслуговування німецької армії, група охорони (О. Дьяконова). Очолював адміністративний апарат райбургомістр.

Через міських бургомістрів військові коменданти контролювали прилеглі до великих міст райони: у кожному з них обов'язково створювались районні управи з адміністративним, житловим, технічним і фінансовим відділами, а також управління поліції, яке наглядало за порушеннями окупаційних порядків через всеохоплюючу мережу нагляду (поліцейські дільниці, квартальні поліцейські та коменданти будинків).