Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Проголошення в Україні радянської влади

Головним полігоном у відпрацюванні більшовицької національної політики для російських більшовиків стала Україна. З проголошенням більшовиками Росії республікою Рад, очолюваний В. Леніним Раднарком (уряд) спочатку визнавав за українським народом право на відокремлення і утворення самостійної держави Цей принцип проголошувався "Декларацією прав народів Росії". Однак невдовзі більшовики вже припускали можливість утворенні не суверенної держави в Україні, а лише "крайової" влади рад. На : думку ЦК РСДРП(б), "найвищі інтереси революції", що полягали у створенні "соціалістичного союзу трудящих" двох країн, вимагали боротьби з контрреволюцією. Національний рух оголошувався контрреволюційним і, відповідно, головний репрезентант його в Україні Центральна Рада,- також перетворювалася на контрреволюційну. Рада Народних Комісарів розпочала з нею запеклу боротьбу, що точилася під гаслом встановлення диктатури пролетаріату у формі радянської влади. Лише ця влада, на думку В. Ленін, могла забезпечити перехід до соціалізму народів Росії, в т. ч. українського. З метою реалізації цього гасла більшовики розгорнули в Україні широкомасштабну боротьбу за створення Рад і контроль над ними. За підрахунками істориків (В. Дорошкевич), на грудень 1917рі під впливом більшовиків було організовано близько 300 рад. Частіш з них, як, наприклад, у Донецько-Криворізькому басейні (там функціонувало 140 рад), виступили як органи диктатури пролетаріату

Авторитетні дослідники (Я. Дашкевич та ін.) на основі глибокого аналізу перебігу історичних процесів останніх місяців 1917р. доходять висновку, що новостворена червона Росія намагалася дискредитувати Центральну Раду як орган державно-політичної репрезентації й захисту інтересів усього багатоетнічного населення України, і з цією метою вдалася до кількох кроків.

По-перше. Пропагується ідея скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Розрахунок полягав у тому, що на з'їзді буде обрано Центральний виконавчий комітет рад України, який замінить Центральну Раду, тобто відбудеться зміна влади мирним шляхом. Така реорганізація давала змогу розчинити Центральну Раду в лавах робітничих, селянських і солдатських депутатів і створити на їх основі український радянський уряд, вже з його допомогою підірвати владу УНР зсередини, замінивши її радянською владою. Проте, коли 4-5 (17-18) грудня 1917 р. у Києві зібрався з'їзд, то із 1300 делегатів більшовиків виявилося лише 124 (за іншими даними - 127) особи. (Це певною мірою відображало справжній вплив в Україні російських більшовиків. Зрештою, про незначний вплив партії більшовиків на українське населення свідчить і те, що на виборах до Всеросійських Установчих зборів за кандидатів РСДРП(б) проголосувало 10% українських виборців). В результаті, замість обрання нової Центральної Ради, підконтрольної РСДРП(б), з'їзд висловив чинній Центральній Раді повну довіру та підтримку її курсу на незалежність.

По-друге. З метою дестабілізації становища і спонукання Центральної Ради на поступки Раднарком ще 3 грудня 1917 р. прийняв і в день відкриття Всеукраїнського з'їзду рад у Києві надіслав телеграмою документ за підписами В. Леніна і Л. Троцького, який увійшов в історію під назвою "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради".

У першій його частині Раднарком Росії підтверджував "право на самовизначення", визнавав "народну Українську республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською республікою, про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними". Дослідники (М. Дорошко) звертають увагу, що визнання Раднаркомом права українського народу на самовизначення аж до повного відокремлення не завадило йому вже тоді направити в Україну свої військові загони (перші ешелони під командуванням М. Ховріна і Р. Сіверса прибули до Харкова 9 грудня 1917 р).

Друга частина документа побудована з позицій заперечення Раднаркомом Росії політики Центральної Ради. Зокрема, зазначалося, що вона веде "двозначну буржуазну політику", що виражалася в невизнанні рад і радянської влади в Україні, що вона "відмовилась скликати на вимогу Рад України крайовий з'їзд українських рад негайно", "дезорганізувала фронт" (відкликання українських частин, роззброєння "радянських військ, що перебувають на Україні", підтримка "кадетсько-каледінської змови" шляхом пропуску "через свою територію війська до Каледіна". На основі цього було зроблено висновок про неможливість визнати Центральну Раду як "повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української Республіки" Наприкінці цього принизливого й провокаційного документа Раднарком в ультимативній формі ставив ряд вимог до Центральної Ради і змінити свою політику щодо питань, викладених у "Маніфесті" і в разі неодержання задовільної відповіді на означені вимоги протягом 48 годин Раднарком оголошував Центральну Раду "в стані відкритої і війни проти Радянської влади в Росії і на Україні".

Звертаємо увагу, що посилання на ще неіснуючу тоді в Україні радянську владу яскраво свідчило про те, в якому напрямі планувався подальший хід подій в Україні. Генеральний Секретаріат, як відомо, відкинув цей ультиматум, розцінивши його як втручання у внутрішні справи УНР. Натомість делегати-більшовики та ліві російські соціалісти-революЦіонери, переконавшись у неможливості легітимним шляхом встановити радянську владу в Києві, однак намагаючись будь-що проголосити її в Україні, вдалися до третього кроку.

У ці дні у Харкові проходив Третій з'їзд Рад Донецько-Криворізького басейну. Керівництво Донецько-Криворізького обласного, Харківського міського більшовицьких партійних комітетів не вважало свою територію частиною України, а прагнуло об'єднатися з радянською Росією. Більшовицькі учасники Всеукраїнського з'їзду рад у Києві в результаті складних переговорів об'єднались з делегатами згаданого регіонального з'їзду рад, і проголосили своє зібрання "З'їздом Рад робітничих і солдатських депутатів Украв за участю частини селянських депутатів" (в історіографії відомий як "Перший Всеукраїнський з'їзд рад").

Варто наголосити, що чимало дослідників вважають цей за; неправомочним, оскільки із 140 Рад регіону на ньому було Приставлено лише 46 (за іншими даними - 47), тобто третина з усіх існуючих у регіоні рад, кількісно - 77 осіб. Тоді як регламент з'їзд) для його правомочності вимагав представництва не менш як поло вини рад області. Хоча за загальною кількістю присутніх, а також за представництвом регіонів і соціальних верств населення України харківський з'їзд аж ніяк не міг називатися Всеукраїнським. № ньому, однак, були проголошені рішення, які незабаром почали визначати подальшу історичну перспективу українського народ) Харківський Перший Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв резолюції "Про організацію влади на Україні" та "Про самовизначенні України", що зводилися до кількох тез. По-перше. Україна проголошувалась "республікою Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів", однак офіційна назва, запроваджена Українською і Центральною Радою, зберігалася. Слід зауважити, що у документ" вживалися різні назви: "Українська Республіка", "Радянська Україна", "Україна", "Українська Радянська Республіка", "Україна".

Республіка Рад", "Українська Робітничо-селянська Республіка". Саму Центральну Раду з'їзд оголосив поза законом, усю повноту влади в республіці з'їзд перебрав на себе, а на місцях передав владу Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. По-друге. З'їзд визначив Україну федеративною частиною Російської республіки. Це означало, що на територію України було негайно поширено чинність усіх декретів, ухвалених на той час ленінським Рад-наркомом. Між петроградським та харківським урядами проголошувалася, необхідна в інтересах робітників і селян усіх народів Російської Федерації, погодженість у цілях і діях тощо.

Таким чином, встановлення в Україні радянської влади пов'язується з проголошенням у Харкові "радянської УНР". Обставини проголошення радянської влади в Україні, на думку багатьох дослідників (Я. Дашкевич, В. Дорошкевич, М. ДоІюшко. Є. Юрійчук, Д. Яневський та ін.), викликають сумнів щодо легітимності прийняття цього акту та його здатності відбивати інтереси українського народу. Так звана радянська влада в Україні була проголошена представниками лише одного регіону від імені незначної частини підконтрольних більшовикам Рад, що існували в Україні. Звідси випливає, що самозваний харківський з'їзд Рад аж ніяк не відображав волі українського народу, а радянська влада була нав'язана більшовицькою партією, яка в ті часи загалом налічувала близько 2 тис. осіб, спираючись в основному на російське або зросійщене населення великих промислових центрів.