Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Входження до складу СРСР-УРСР та особливості радянізації українського Закарпаття

У результаті успішного здійснення Карпато-Ужгородської воєнної операції у жовтні 1944 р. війська Червоної армії зайняли українське Закарпаття, отже, завершили звільнення від німецьких та союзних їм військ усіх етнічних українських земель.

Згідно з нормами тогочасного міжнародного права Закарпаття вважалося частиною території Чехо-Словацької республіки. Тут частково і на короткий час було навіть відновлено чеську адміністрацію, що створювалася представником чехословацького емігрантського уряду в Лондоні. Однак цей факт зі вступом Червоної армії на територію Закарпаття, з одного боку, ігнорувався: радянські військові власті (за В. Макарчуком) ще у перших числах листопада проводили "мобілізацію добровольців" до Червоної армії, а спроби чехословацького уряду створити на території Закарпатської України тилову чехословацьку армію викликали протест Радянського уряду. А з іншого - радянські військово-політичні структури розгорнули активну роботу по "законному" втягненню цієї землі до складу радянської імперії.

Подібно до того, як було у Західній Україні та Північній Буковині, більшовицьке керівництво намагалося надати цьому процесові форми народного волевиявлення. Сценарій та методи встановлення радянської влади на Закарпатті по суті не змінилися від 1939-1940 рр. У Москві вирішили створити в краї видимість такої собі маріонеткової "держави", перед якою ставилося завдання провести основні заходи з радянізації краю та офіційно від імені народу попросити прилучити себе до СРСР (УРСР).

Для реалізації цього задуму у перші дні після звільнення Закарпаття, за допомогою та під безпосереднім керівництвом політвідділів радянських військ, у населених пунктах краю були створені т. зв. Народні комітети. Вони мали протистояти органам чехословацької адміністрації. Народні комітети радянські військові (реальна влада) видавали за єдину нову владу. Народним комітетам було надано функції більшовицьких органів диктатури пролетаріату. Вони будувалися за принципом демократичного централізму, одночасно оголошувалися органами державної влади і державного управління. Проголошувалося, що своє головне завдання нові органи державної влади вбачали у досягненні "возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною в складі СРСР". Це питання було центральним на організованому 26 листопада 1944 р. в Мукачеві Першому з'їзді Народних комітетів Закарпаття. З'їзд, на який прибуло 663 делегати від усього Закарпаття, проголосив себе органом законодавчої влади краю, прийняв Маніфест про вихід зі складу Чехо-Словацької республіки і возз'єднання Закарпатської України з УРСР. З метою координації діяльності створених комітетів, що становили політичну основу нової влади на місцях, з'їзд обрав вищий виконавчий орган влади у "державі", частково наділений законодавчими повноваженнями,- Народну Раду Закарпатської України (НРЗУ).

До компетенції НРЗУ входило керівництво політичним та економічним життям Закарпатської України; видання декретів, що мали силу законів і постанов; встановлення і зміна кордонів краю; оборона державного ладу; надання прав громадянства, прав помилування та амністії громадян, засуджених судовими органами Закарпаття; встановлення порядку користування землею, надрами, лісами і водами; організація Вищого народного суду і Головної прокуратури; управління банками, промисловими і сільськогосподарськими установами тощо. На НРЗУ також покладався обов'язок здійснення контролю за діяльністю місцевих органів державної влади. Згідно з адміністративно-територіальним поділом краю-це були окружні, міські та сільські народні комітети. На чолі НРЗУ стояв Голова (мав двох заступників). До компетенції голови НРЗУ входило представляти Закарпатську Україну за межами "держави", підписувати постанови, затверджувати рішення окружних та міських судів тощо. Голова НРЗУ очолював її Президію. Сформована 27 листопада 1944 р., вона по суті виконувала урядові функції на Закарпатській Україні. Складалася з 14 членів Президії, уповноважених НРЗУ з різних питань суспільного і державного життя краю.

Відповідно до поставлених більшовиками завдань НРЗУ розгорнула активну законодавчу діяльність у напрямі радянізації Закарпаття. Вона здійснювалася у формі видання декретів та постанов, що мали загальнообов'язковий характер. Одним з перших НРЗУ приймає декрет про розрив відносин Народних комітетів з уповноваженим уряду Чехо-Словацької республіки (5 грудня 1944 р.) й ставить до відома президента ЧСР Е. Бенеша, що вона, Рада, "є єдиною центральною владою на території Закарпатської України" (В. Макарчук). Голова та уповноважені НРЗУ видавали розпорядження. Декрети НРЗУ приймалися простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів Народної ради і підписувалися всіма її членами. Інші правові акти підписували голова НРЗУ і керівник відповідного відділу. Всі вони вступали в дію з дня їх опублікування в спеціальному віснику.

Отже, оголосивши усі закони і розпорядження угорського окупаційного уряду такими, що втратили юридичну силу, НРЗУ розпочала активну нормотворчу діяльність. Однак, як зазначають дослідники (І. Білас), скасувавши старі закони, не змогла відразу врегулювати усі сторони суспільного життя в законодавчому порядку. У цих випадках, і загалом, у випадках двозначних трактувань норм закону, діяльність підлеглих НРЗУ органів влади і управління регламентувалася "революційним законодавством". Усі нормативні акти НРЗУ, спрямовані на радянізацію краю за присутності частин Червоної армії, були невідкладно втілені в життя. Зокрема, йдеться про декрети про наділення землею малоземельного і безземельного селянства; про відкриття магазинів; про максимальні ціни на товари; про націоналізацію підприємств, банків, залізничного транспорту і засобів зв'язку; про запровадження цензури на періодичні та неперіодичні видання; про реформу системи освіти та ін.

Особливе місце у нормотворчій діяльності НРЗУ посідала розбудова правоохоронних органів. Серед останніх важливе місце посідала підзвітна НРЗУ і народним комітетам Народна міліція. Головним її завданням була охорона громадського порядку, ліквідація наслідків попереднього окупаційного режиму. Своєрідними збройними силами Закарпатської України були Народні дружини, організовані згідно з Декретом НРЗУ (18 грудня 1944 р.). Вони були сформовані з добровольців без їхнього відриву від основної роботи. З метою більш ефективного використання міліції і дружин у "боротьбі за утвердження на Закарпатті народної влади і здійснення належного революційного порядку" НРЗУ прийняла Постанову про об'єднання і координацію оперативних дій Народної міліції і Народної дружини і створення Управління внутрішніх справ Закарпатської України (26 грудня 1945 р.).

Здійснення судових функцій покладалося на народні суди, Вищий народний та Спеціальний суди. Народні суди створювалися в усіх округах і містах Закарпаття на підставі Декрету № 33 НРЗУ від 12 січня 1945 р. Обиралися відповідними Народними комітетами і затверджувалися НРЗУ на трирічний термін. Декрет встановлював, що усі справи мали розглядатися у народному суді за участі народних засідателів. Вищою судовою інстанцією оголошувався Вищий народний суд, який обирала НРЗУ. Спеціальний суд, заснований при НРЗУ згідно з Декретом від 18 грудня 1944 р., мав стояти на сторожі нових демократичних порядків від злочинних посягань ворогів, а також вести боротьбу з державними злочинами як найбільш небезпечними для народного демократичного ладу (І. Білас). Власне, цим Декретом було скасовано чинність на Закарпатті усіх законів і розпоряджень попередньої влади. Спеціальний суд складався з обраних НРЗУ голови, заступника голови і членів суду. Його вироки були остаточними, але смертні вироки підлягали затвердженню Радою. Із заснуванням Вищого народного суду Спеціальний суд увійшов до його складу як окрема колегія - суд першої інстанції щодо злочинів, віднесених до його підсудності, і при цьому зберіг свою назву.

Порядок діяльності народних судів регулювався Тимчасовою інструкцією в кримінальних справах і Тимчасовою інструкцією в цивільних справах. Обидві інструкції були затверджені НРЗУ 22 січня 1945 р. і на той час замінили процесуальні кодекси. Органи прокуратури були створені згідно з Декретом НРЗУ в усіх адміністративних округах і містах Ужгороді та Мукачевому (12 січня 1945 p.). Усіх прокурорів разом з Головним прокурором Закарпатської України призначала НРЗУ. Для надання населенню юридичної допомоги окремим декретом була організована народна адвокатура. У кожному окрузі при народному суді створювались юридичні консультації. Дещо пізніше, НРЗУ прийняла постанову про організацію державних нотаріальних контор і затвердила Положення про державний нотаріат Закарпатської України (23 лютого 1945 p.).

Процес міжнародно-правового визнання входження Закарпатської України до складу СРСР (УРСР) розпочинається з підписання у Москві договору між СРСР та Чехо-Словацькою республікою (29 червня 1945 p.), згідно з яким Закарпатська Україна переходила до складу УРСР. Один із трьох примірників договору був складений українською мовою - деталь, що мала символізувати роль Української PCP як суб'єкта міжнародного права (незадовго до того республіка отримала запрошення приєднатися до держав - засновниць ООН, що закріплювало за СРСР три місця (третє місце за Білоруською PCP) у цій новій міжнародній організації). Відповідно до окремого Протоколу до Договору жителям Закарпаття чеської і словацької національностей надавалося право оптації (тобто вибору) громадянства Дослідники (І. Адамчук) зазначають, що вказане положення поширювалося також на етнічних українців та росіян, що служили у чехословацькій армії. Натомість, українці і росіяни, які проживали в межах ЧСР, отримали змогу набути радянське громадянство і переселитися на Закарпаття. Усі організаційні питання оптації були визначені в постанові РНК СРСР від 30 грудня 1945 р. та Постанові РНК УРСР від 29 січня 1946 р. За підрахунками, близько 10 тисяч українців з ЧСР обрали громадянство Української PCP і перебралися на Закарпаття; приблизно стільки ж чехів і словаків із Закарпаття відбули у Чехію та Словаччину (І. Адамчук). Радянсько-чехословацький договір про Закарпатську Україну було ратифіковано тимчасовими національними зборами ЧСР (22 листопада 1945 p.), а через тиждень - Президією Верховної Ради (ПВР) СРСР (27 листопада 1945 p.). З того часу Закарпаття де-юре стало територією УРСР у складі СРСР.

Указом ПВР СРСР від 22 січня 1946 p. у складі Української PCP було утворено Закарпатську область з поділом на 13 округів (в 1954 р. перетворені на райони), а згідно з Указом ПВР УРСР від 24 січня 1946 р. на території новоствореної області набрало чинності законодавство Української PCP. На Закарпатську область була поширена радянська виборча система. Перші вибори до Верховної Ради СРСР у Закарпатській області відбулися 10 лютого 1946 p., до Верховної Ради УРСР - 9 лютого 1947 p., до місцевих рад депутатів трудящих - 21 грудня 1947 р. З проведенням останніх влада на Закарпатті де-юре перейшла до рук Рад депутатів трудящих. Народні7 комітети як політична основа місцевої влади припинили своє існування, виконавши поставлені завдання возз'єднання з радянською Україною. Тим самим була реорганізована уся система органів державної влади. На місце з'їзду Народних комітетів як органу законодавчої влади та НРЗУ як вищого виконавчого органу, частково наділеного законодавчими повноваженнями, вищим органом державної влади де-юре стала Верховна Рада УРСР. Крім того, свої повноваження НРЗУ передала Раді Міністрів УРСР.

Отже, територія Закарпаття де-факто перебувала у складі СРСР з жовтня 1944 р, часу його звільнення радянськими військами від німецьких загарбників, що було оформлено юридично роком пізніше, у червні-листопаді 1945 року. Характер діяльності нових органів влади, що їх іменували народними, більшовицькі уповноважені визначали у напрямі радянізації краю (про що яскраво свідчить нормотворча діяльність НРЗУ). Присутність Червоної армії на Закарпатській Україні створила сприятливі умови для "волевиявлення народу до возз'єднання". Водночас, відносно невелика кількість тих, хто скористався правом оптації громадянства (для порівняння: після 1945 р. до Польщі з Західної України, західної Білорусії та Віленщини (за В. Макарчуком), перебралося 2,5 млн поляків і євреїв), є побічним доказом справжньої волі населення Закарпатської України до возз'єднання з основним масивом українських земель.

У 1939-1945 pp. до складу Української PCP увійшли не усі українські етнічні та "історичні" території, а передусім ті - за невеликим винятком ~ де на час розвитку подій українське населення становило абсолютну чи принаймні відносну більшість. Це цілком відповідало проголошеному ООН у післявоєнні роки принципу права націй на самовизначення. В історичній перспективі входження території Західної України, Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття до складу СРСР (УРСР) не можна недооцінювати. Вочевидь саме в 1939-40 і 1945 pp. відбулося об'єднання українського народу в одній державі. По-суті, створювалася парадоксальна ситуація: вперше за багатовікову історію української землі були інтегровані в складі єдиної української, але не самостійної квазідержави. І в цьому акті утілився драматизм національної долі українства: його тріумф і трагедія водночас.