Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Організаційно-правові передумови реорганізації правоохоронної сфери

Організаційно-правовими передумовами реорганізації правоохоронної сфери стали низка політико-правових заходів радянського керівництва 1953-1956 pp. щодо дебюрократизації правоохоронної системи, амністії і реабілітації незаконно засуджених громадян. Насамперед останні мали продемонструвати відхід від практики сталінщини щодо грубого й цинічного нехтування законом і були спрямовані на забезпечення (відновлення) законності і охорони прав громадян.

Широко розгорнута боротьба з різними проявами бюрократизму стала характерною рисою реформування адміністративно-правоохоронної системи в умовах десталінізації суспільною життя. Питання скорочення штатів, удосконалення структури, подолання тяганини і безвідповідальності в роботі були особливо актуальними для правоохоронної системи країни. Розпочатий наступ на бюрократизм кардинально зачепив усю її багатофункціональну діяльність і мав певне позитивне значення у практиці функціонування правоохоронних органів. Процеси дебюрократизації здійснювалися тут у межах загальнополітичного курсу, проголошеного і оформленого Постановою ЦК КПРС "Про серйозні недоліки в роботі державного апарату" (25 січня 1954 p.), Постановою ЦК КПРС і РМ PCP "Про істотні недоліки в структурі міністерств і відомств СРСР і заходи щодо поліпшення роботи державного апарату" (14 жовтня 1954 р.) та також ж Постановою ЦК КПУ і РМ УРСР від 2 листопада 1954 р.

Перші ознаки процесу реабілітації незаконно засуджених громадян розпочалися відразу після смерті И. Сталіна. Так, вже 27 березня 1953 р. з'явився Указ ПВР СРСР про амністію ув'язнених до п'яти років. За цією амністією на свободу вийшли майже 1,2 млн осіб, у тому числі близько 100 тис. ув'язнених за політичними мотивами (В. Баран). Це привело до значного скорочення "архіпелагу ГУЛАГ" (на 10 серпня 1953 р. було звільнено понад 1 млн осіб). У квітні 1953 р. були прийняті рішення, за якими звільнили осіб, засуджених у "справі лікарів" та у справі "мінгрельської націоналістичної організації", яка нібито існувала в Грузії. Того ж 1953 року ліквідовано знаряддя масових репресій та позасудових розправ - воєнні трибунали військ МВС та Особливу нараду МВС СРСР. Право переглядати рішення останніх за протестами Генерального прокурора, згідно з Указом ПВР СРСР, надавалося Верховному Суду (вересень 1953 p.). Розгорнувся процес реабілітації політичних в'язнів, звинувачених у різних "контрреволюційних злочинах". Для прискорення реабілітації було створено приблизно 100 комісій, які мали право реабілітації та помилування. Вони виїжджали у місця ув'язнення і там переглядали справи політв'язнів.

У наступні роки ця робота тривала. Зокрема, в 1954 р. створюється Комісія Президії ЦК КПРС для розслідування злочинів И. Сталіна в роки "великої чистки" (1936-1939 рр.), того ж року створюються центральна та місцеві комісії з перегляду справ осіб, засуджених у 1934-1953 рр. за політичними обвинуваченнями. Влітку 1954 року прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР, який вводив умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі. Указ передбачав можливість звільнення від дальшого відбуття покарання чи заміну його більш м'яким покаранням, що вирішувалось судом за місцем тримання засудженого на основі подання табірної або тюремної адміністрації.

Наступного, 1955 р. засновано комісію для вивчення матеріалів про масові репресії членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б), обраних XVII з'їздом партії, та інших громадян у період 1935-1940 рр. У 1955 р. вийшла також Постанова Ради Міністрів СРСР "Про трудовий стаж, працевлаштування та пенсійне обслуговування громадян, необґрунтовано притягнутих до карної відповідальності і згодом реабілітованих". Згідно з цим документом, час перебування безпідставно репресованих громадян в ув'язненні, а також на засланні зараховувався як у загальний трудовий стаж, так і у стаж роботи за фахом. Керівники міністерств, відомств, підприємств і установ зобов'язувалися праце влаштовувати реабілітованих громадян й видавати їм трудові книжки з відповідними записами. Постанова регламентувала також порядок виплати реабілітованим (або їх родичам) двомісячної заробітної плати. Важливе значення мала амністія громадян, які співробітничали в роки війни з німцями (вересень 1955 р.). Адже чимало українців, особливо мешканців західного регіону республіки, що залишалися під фашистською окупацією, нерідко безпідставно обвинувачувались у "пособництві ворогові" й відправлялися в Сибір або інші віддалені райони країни.

На початку 1956 р. скасовуються Постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. "Про порядок провадження справ щодо підготовки і здійснення терористичних актів" та Постанови від 1 грудня 1934 й 14 вересня 1937 рр. про зміни в кримінально-процесуальних кодексах, за якими не дозволялися касаційні скарги в справах про шкідництво, терор і диверсії. Були прийняті інші юридичні акти, які, за точним визначенням дослідників, мали на меті "поставити партію над поліцією з явною тенденцією у бік лібералізації режиму. Вони, звичайно, не змінювали природи радянської каральної системи, але вони зводили або покликані зводити до мінімуму свавілля сталінської системи" (А. Авторханов). З високих трибун пролунало запевнення, що законність і охорона прав громадян - найважливіша основа розвитку та зміцнення радянської держави. Прийняття цих документів мало важливе значення. Тема суворого дотримання соціалістичної законності стала офіційно відкритою і популярною.

Принципово нову суспільну атмосферу в країні створив XX з'їзд КПРС (лютий 1956 р.). Почали відновлюватися автономні державні утворення. Послаблювався тотальний прес кримінальних переслідувань. Розгорнулося реформування адміністративно-правоохоронної системи, яке здійснювалося на основі зниження обсягів і тривалості термінів кримінального покарання, заміни його в окремих випадках на адміністративні заходи, не пов'язані з позбавленням волі. В країні була розформована значна частина внутрішніх військ. Розпочалася реабілітація безневинно засуджених. Скасовувались найбільш кричущі норми в кримінальному законодавстві сталінської епохи. З нього було вилучено поняття "ворог народу".

Суть зміни тогочасних політико-ідеологічних векторів суспільного розвитку полягала у залученні широких народних мас до управління державою й реформування правоохоронної системи. У центр адміністративно-правоохоронної політики поступово поверталася людина, особистість. Зокрема, стрижнем державно-управлінських завдань у правоохоронній сфері мало стати залучення широких мас населення до боротьби із злочинністю.

Отже, процес десталінізації політичного режиму зумовив зміни у роботі правоохоронної сфери. Організаційно-правові передумови реформи правоохоронної системи "Хрущовської доби", що мали важливе значення для формування "нового обличчя" післясталінського суспільства, полягали у заходах з дебюрократизації правоохоронної системи, проведення амністії і реабілітації незаконно засуджених громадян. Припинення масових репресій, послаблення кримінального тиску, відновлення елементарних норм законності - все це було необхідним для подолання жахливого минулого 30-х -40-х років, замішаного на середньовічному інквізиторстві. Тому невипадково, реформування адміністративно-правоохоронної сфери стало першим кроком нового керівництва КПРС і радянського уряду, здійсненим одразу після смерті И. Сталіна.