Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Прокуратура

Правову основу діяльності прокуратури становило "Положення про прокурорський нагляд в СРСР" (24 травня 1955 p.). Зміст, цілі та завдання прокурорського нагляду, принципи побудови і діяльності прокурорської системи, структуру органів прокуратури було сформульовано в Конституції СРСР 1977 р. Основні положення про організацію і діяльність прокурорських органів були в основному продубльовані Конституцією УРСР 1978 р. Як виключно централізовану систему з широкими повноваженнями позиціонував органи прокуратури Закон "Про прокуратуру СРСР" (30 листопада 1979 p.).

Відновлення повноцінного прокурорського нагляду уможливила ліквідація Особливої наради, "трійок", внутрішньої прокуратури НКВС та інших позасудових органів. Цей крок, власне, й спричинився до підняття роль і значення прокуратури. Вже у вересні 1953 р. в УРСР, згідно з наказом Генерального прокурора СРСР, було ліквідовано внутрішню прокуратуру силових (органів держбезпеки і міліції) відомств, і вперше за багато років було створено відділ з нагляду за розслідуванням в органах державної безпеки. Наступного, 1954 р. наказом Генерального прокурора СРСР безпосередньо прокуратурам на місцях були підпорядковані прокуратури виправно-трудових таборів (ВІТ). У зв'язку з цим під їх нагляд спочатку перейшло 46 табірних прокуратур, які здійснювали контроль у ВТТ МВС СРСР. Підпорядкування табірних прокуратур регіональним мало на меті зміцнення нагляду за дотриманням законності у ВТТ шляхом його децентралізації. Політика піднесення ролі прокуратури була охарактеризована як принципова і спрямована на дотримання соціалістичної законності, ЇЇ провали в минулому пов'язувалися з діяльністю ворогів радянської влади.

"Положення про прокурорський нагляд в СРСР" (24 травня 1955 р.) регламентувало різноманітну діяльність органів прокуратури і чітко визначало права та обов'язки прокурорів. У документі особливо підкреслювалося завдання прокурорського нагляду за точним і безумовним виконанням радянських законів. Це означало, що органи прокуратури на місцях мали здійснювати нагляд за законністю, незалежно від впливу місцевих органів влади. Прокуратура отримувала право вимагати будь-які кримінальні і цивільні справи від судових органів для перевірки в порядку нагляду. Положення зобов'язувало прокурорів систематично відвідувати місця позбавлення волі, негайно звільняти з-під варти кожного незаконно заарештованого. Прокурор дістав можливість без перешкод оглядати всі приміщення ВТТ і тюрем, а адміністрація місць позбавлення волі зобов'язувалася не пізніше однієї доби направляти адресовані прокурорам скарги. Положення регламентувало централізований устрій радянської прокуратури - прокурор УРСР і підлеглі йому прокурори в республіці підпорядковувалися тільки Генеральному прокуророві СРСР. На останнього покладався вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма міністерствами і підвідомчими їм підприємствами і службовими особами, а також громадянами СРСР.

Було внесено зміни у структуру органів прокуратури. Так, у лютому 1959 р. в Прокуратурі СРСР і прокуратурах союзних республік були створені спеціальні органи - колегії. Відтоді одноособова відповідальність керівника за прийняття рішення та проведення його в життя поєднується з колегіальністю в обговоренні найважливіших питань. А це сприяло поліпшенню діяльності прокуратури. У травні 1960 р. прокуратурам союзних республік передавалися функції транспортної прокуратури. Останню тоді ліквідували у складі прокуратури СРСР.

Услід за союзною Конституцією (1977 р.) Конституція УРСР 1978 р. наділяла прокуратуру значними повноваженнями у сфері нагляду й визначала її структуру в республіці. Прокурор УРСР і прокурори областей призначалися Генеральним прокурором СРСР. Районні та міські прокурори призначалися Прокурором УРСР і затверджувалися Генеральним прокурором СРСР. Строк повноважень Прокурора УРСР і всіх підпорядкованих йому прокурорів обмежувався п'ятьма роками. Дещо розширив сфери дії принципу колегіальності Закон "Про прокуратуру СРСР" (30 листопада 1979 p.): він передбачив утворення колегій у Головній військовій прокуратурі, прокуратурах автономних республік, країв, областей, міст (на правах прокуратур областей). У 1987 р. Закон "Про прокуратуру СРСР" було доповнено нормами, що передбачали право прокурорів використовувати як засоби реагування на порушення законів приписи і застереження. Дослідники (В. Сухонос) відзначають, що у 1970-ті і 1980-ті роки органи прокуратури виконували безліч невластивих прокурорському наглядові обов'язків, які значною мірою відсували на другий план її головні функції щодо нагляду за законністю.

Прокурорська система Української PCP фактично виводилася із підпорядкування союзних структур з прийняттям Верховною Радою республіки Закону "Про зміни і доповнення Конституції {Основного Закону) Української PCP" (24 жовтня 1990 p.). Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися ряду статей про розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами. Так, у ст. 163 зазначалося: "Генеральний прокурор Української PCP призначається Верховною Радою Української PCP, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний". Встановлювалося, що організація і порядок діяльності органів Прокуратури УРСР визначається виключно законами УРСР.

Варто відзначити, що упродовж усього періоду радянської державності, і у післявоєнні роки зокрема, як і суди, органи прокуратури перебували під цілковитою залежністю від партійних органів. Численні постанови і укази, що приймалися партійними та державними органами щодо прокуратури, супроводжувалися грубим втручанням партійних органів у її діяльність. Щоправда, хрущовське партійне керівництво робило позірні спроби зарадити такій ситуації. Так, ЦК КПРС скасував порядок, за яким арешти членів і кандидатів у члени КПРС проводились слідчими органами прокуратури тільки за узгодженням з місцевими партійними комітетами (В. Баран). Також Президія ЦК КПУ схвалила Постанову "Про усунення помилок і недоліків у практиці притягнення до відповідальності комуністів, що скоїш злочини" (січень 1963 p.), якою вимагала усунути подвійний стандарт у ставленні до право порушників-комуністів і правопорушників-безпартійних. Визнавалася помилковою практика, коли місцеві партійні працівники забороняли органам прокуратури порушувати кримінальні справи на комуністів, які вчинили злочини. Це приводило до того, що не раз за аналогічні порушення безпартійні притягалися до судової відповідальності, а комуністи лише до партійної. Але на роботу органів прокуратури партійні органи впливали як на членів КПРС. Адже з-поміж усіх найбільш чисельних правоохоронних структур - суду та органів внутрішніх справ - партійний прошарок в органах прокуратури був найбільшим.