Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Суд і судочинство за магдебурзьким правом.

Коли українським містам надавали магдебурзьке право, у всіх привілеях йшлося про їх звільнення з-під юрисдикції державних, загальних та спеціальних судів і підпорядкування судам магдебурзького права. У привілеї Казимира III Великого місту Львову (1356 р.) зазначалося, що "ми звільняємо місто та усіх його жителів від усіх юрисдикцій каштелянів, воєвод, суддів, підсудків, возних і від влади будь-кого, хоч би який титул він не мав..."1. Привілеї на створення судів магдебурзького права було надано всім містам України, що володіли таким правом.

Міські суди поділялися на три види: а) великий бургтрафський суд (або Великий суд війта); б) виложений суд2; в) поточний (або потрібний) суд3.

Найважливішим був суд війта. У Львові, Кам'янці-Подільському війта обирали радники, в Києві війт був одночасно й головою міста. У містах із неповним магдебурзьким правом у суді головував староста, у приватновласницьких містах - особа, призначена феодалом-власником. Цей суд відбувався тричі на рік, засідання тривали, зазвичай, один день. Великий бургтрафський суд розглядав усі важливі цивільні та кримінальні справи в урочистій, дещо формалізованій атмосфері. На порушників судового ритуалу, правил судочинства накладали чималий штраф.

Виложений суд відбувався за участю війта і лавників. Засідали впродовж двох тижнів. Суд розглядав вагомі цивільні та кримінальні справи, що не входили до компетенції бургграфського суду: спадкування, кредиторські зобов'язання, торговельні угоди, спори з приводу продажу рухомого і нерухомого майна, злочини та зловмисні дії тощо. Особливістю судочинства з кримінальних справ у таких судах було те, що перед розглядом виложеним судом справи розглядала міська рада, яка й приймала рішення про звільнення особи від відповідальності чи передачу її до суду. Отже, міська рада була своєрідним прообразом суду присяжних.

Різновидом виложеного суду був гродський суд, який розглядав справи осіб різних суспільних станів за участю міських лавників.

Третім видом міського суду був поточний (або потрібний) суд, який відбувався теж за участю війта і двох-трьох лавників. За потреби він міг працювати щодня, але фактично у великих містах відбувався тричі на тиждень. За необхідності, наприклад, для затвердження заповіту, засідання суду могло відбуватися в будинку спадкодавця. Крім цивільних, потрібний суд розглядав дрібні кримінальні справи.

У деяких містах існував великий бургомістерський суд, що здебільшого розглядав справи стосовно тяжких кримінальних злочинів. В особливих випадках скликали "гайонний гарячий" суд. Йому були підсудні справи зі вчинення тяжкого кримінального злочину (пограбування, велика крадіжка, розбій, зґвалтування, вбивство, підпал та інші умисні діяння), коли злочинця схопили "на гарячому" (на місці злочину). Якщо затриманий відразу зізнавався у скоєному або факт його злочинної дії підтверджували сім свідків, суд виносив присуд, який негайно виконували. "Гаряче право" діяло впродовж лише однієї доби, і якщо термін спливав, справу передавали до виложеного або бургграфського суду.

Особливістю "гайонного гарячого" суду було те, що злочинця не можна було передати на поруки, засідання суду не могли перенести на інший час і судове рішення не підлягало апеляції. Фактично цей суд був дієвим, коли йшлося про крадіжки, пограбування та найпоширеніші інші види кримінальних злочинів у містах України.

Більшість українських міст, які володіли магдебурзьким правом, мали значні торговельні привілеї, що сприяло пожвавленню торгівлі та економічному зростанню міст. Для врегулювання торговельних конфліктів існував "гайонний гостинний" суд1, який відбувався за участю війта і не менш як трьох лавників. Подібно до "гарячого" суду, він розглядав справу невідкладно й одразу виносив присуд. Виконання рішення суду не можна було відкласти більш як на три дні. Це було зумовлено тим, що учасниками судочинства були здебільшого приїжджі. Вони не могли довго перебувати в чужому місті, очікуючи на виконання вироку.

Дрібні цивільні й кримінальні справи розглядав одноосібний суд війта, який засідав у ратуші чи навіть удома, а протокол судового засідання вів писар.

Усі міські суди, за винятком одноосібного суду війта, дістали назву "гайонних", що у перекладі із старопольської мови означає "відкритий", "святковий", "урочистий". З апеляцією на рішення міських судів можна було звернутися до міської ради.

Поряд із судами магдебурзького права, в деяких містах і містечках іще діяли установи, що зберігали ознаки копних судів.

Отже, створення в містах власних судових органів стало однією з ознак магдебурзького права. Найближчим до німецьких, польських та інших центральноєвропейських міст за самоврядуванням був судоустрій у Західній Україні. В інших регіонах значний вплив мали звичаєве право та редакції Литовського Статуту.