Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Політичний устрій

Землі Запорозької Січі1 охоплювали майже всю нинішню Кіровоградщину, всю Дніпропетровщину, частини Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей. За підрахунками дослідників, територія Вольностей Війська Запорозького (таку офіційну назву мала Запорозька Січ) становила близько 87 тис. м2, що дорівнювало сучасним Болгарії, Угорщині та Португалії, разом узятим. Населення Січі в останній рік її існування складало близько 120 тис. осіб, зокрема козаків-січовиків було 15 тис.

Січ поділялася спочатку на вісім, а до середини XVIII ст. - на 10 палати. Паланка була певною територіальною одиницею поза межами військової організації держави - И укріпленого табору, Січі. Кожна паланка мала адміністративний центр - містечко, селище або село, в якому розташовувався орган управління - паланкова адміністрація. їй підпорядковувалися лише хутори посполитих селян та одружених козаків.

Заможні козаки освоювали територію паланки, закладаючи зимівники та слободи - своєрідні господарські одиниці й водночас спостережні пункти, які слугували певним рубежем оборони від татарських набігів. Вони мали деякі ознаки фермерських господарств із товарним виробництвом та застосуванням найманої праці. Зимівники та слободи формально підпорядковувались адміністрації Січі, їх залежність визначалася припискою господаря до одного з козацьких куренів.

Суспільна організація

Суспільна організація Запорозької Січі базувалася на принципах козацької демократії та загальної рівності. Найсталішою суспільною верствою були козаки - низові (або запорозькі), реєстрові, а також ті, котрі жили у прикордонних поселеннях і не мали певного офіційного статусу. Лише козаки володіли політичними правами, могли обирати та бути обраними до органу держави і обіймати військові, адміністративні й судові посади.

Особи, що не належали до козацького стану, були рівними в усіх інших правах із козаками. Майнова нерівність існувала, але економічна, а не юридична. Багатші не мали права-привілею над біднішими. Різниці між дуками (козацькою аристократією) і голотою з правової точки зору не було. Привілеїв як таких - теж.

Із різниці в майновому становищі козаків уміло скористалася польська влада. Найзаможніша козацька верхівка у другій половині XVI ст. стала опорою для формування військових охоронних підрозділів - реєстрового козацтва. Військо Запорозьке реєстрове розташовувалося на північ від Січі, охоплюючи територію від Чигирина до Трахтемирова (північніше Канова).

Реєстровці були єдині з козаків, які володіли привілеями; виходили з-під юрисдикції поміщиків, з-під влади воєвод і старост, якщо жили на королівських землях; звільнялися від податків; мали право купувати землю; могли вести торгівлю; отримували за службу платню та зброю; судилися лише козацькими судами. Щоправда, адміністрація Речі Посполитої могла будь-коли скоротити чи розігнати реєстрове військо, і ті, кого викреслювали зі списків (так звані "випищики"), мусили повертатися до своїх панів.

Політичний устрій

За формою правління Запорозька Січ належить до демократичних республік. Вона стала ідеалом республікансько-демократичного устрою і для тогочасних правителів, і для нащадків.

Органом прямої демократії була козацька рада, яка виконувала функції своєрідного законодавчого органу. Під час роботи козацьких рад (на Водохреще, Великдень і Покрову) відкритим демократичним способом висували кандидатури на посади, їх обговорювали і більшістю голосів обирали.

У Раді міг брати участь будь-хто з козаків. На ній ухвалювали закони, вирішували питання війни і миру, організації військових походів, покарання злочинців, розподілу господарських угідь тощо. Вона контролювала діяльність урядовців.

Виконавча влада належала кошу, тобто обраним на один рік на козацькій раді посадовцям (кошовому отаману і старшині). Загалом у владних структурах Січі перебувало 120 осіб командно-адміністративного персоналу, з яких 21 особу вважали високопосадовцем.

Найвище становище в апараті управління мав кошовий отаман. За сучасною термінологією, він був главою держави, головнокомандувачем війська та військовим комендантом Січі як військового табору. У воєнний час кошовий ставав верховним головнокомандувачем і діяв як повновладний диктатор. При ньому була група радників, яка утворювала дорадчий орган, що складався з колишніх посадовців, які пішли у відставку.

Адміністрація Січі мала три ланки управлінців:

а) військові начальники (кошовий отаман, військовий суддя та військовий отаман);

б) військові чиновники (булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, кантаржей);

в) похідна старшина (полковник, осавул, писар) та паланкова старшина (паланковий полковник, осавул і писар).

Досить впливовими на Січі були курінні отамани, що очолювали окремі структурні ланки товариства. Варто зазначити, що саме отамани були тими елементами суспільної організації, які виникли передусім. Отамани стояли на чолі розрізнених загонів-ватаг, які з часом - у процесі консолідації козацтва та ускладнення функцій - створили організацію, відому під назвою Запорозька Січ. Зазвичай курені були своєрідними об'єднаннями земляків, а тому й назву куреню давали від місцевості, звідки прибули більшість членів курінної громади (Канівський, Іванівський, Дерев'янківський, Титарівський). Курінного отамана обирали на сходці куреня, його кандидатура не потребувала підтвердження на загальній козацькій раді (колі) чи кошового отамана. Курінних дуже шанували, їх слухалися, "як батька свого".

Уся адміністрація Запорозької Січі разом із козаками формально підлягала владі Речі Посполитої. Однак фактично вона діяла як незалежна у відносинах з іншими державами. Наприкінці XVI ст. Січ налагодила тісні контакти з Туреччиною, Угорщиною, Австрією, Московським царством, ставши таким чином суб'єктом міжнародного права.

Що визначало форму правління Запорозької Січі як республіканську?

По-перше, наявність вищого органу влади, який мав колективно-представницький характер (козацька рада). По-друге, виборність усіх органів влади. По-третє, функціонування органів влади за принципом розподілу повноважень. По-четверте, колегіальність у прийнятті рішень. По-п'яте, строковість терміну повноважень органів влади та посадових осіб. По-шосте, відповідальність посадових осіб у формі відкликання їх, відставки, суду чи навіть страти. По-сьоме, високий авторитет судової влади (детальніше про це буде сказано при розгляді питання судочинства).

Така військово-республіканська форма правління, участь якнайширших кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських і громадських питань Січі перетворили її на стійкий політичний організм.

Тривалу живучість Запорозької Січі у ворожому оточенні забезпечували також внутрішньо-общинна демократія, рівність усіх членів козацької громади, шана давніх звичаїв і традицій.

Водночас не слід ідеалізувати суспільно-політичні порядки на Запоріжжі. Тут мали місце внутрішньо-станові (серед козацтва) суперечності та конфлікти, майнова нерівність (заможні козаки і голота) та соціальна диференціація (козацька старшина, "сірома", сімейні козаки).

Запорозька Січ існувала як суб'єкт міжнародних відносин. Кіш Війська Запорозького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства, укладав міжнародні угоди, вів переговори з іноземними дипломатами, підтримував деякі держави у військових коаліціях.

У 1616р. польський сейм офіційно визнав, що всередині Речі Посполитої утворилася інша республіка. Багаторічне функціонування Січі по суті становило наступний (після Галицько-Волинської держави) етап формування та існування української етнічної держави.

Запорозьку Січ можна називати республікою безпосереднього управління, у якій законодавча влада належала всьому народові, а не лише його представникам. Таке безпосереднє управління було можливе лише в невеликих державах із населенням у кілька сот тисяч.

Козацька (або військова) рада була органом законодавчої влади, але не у формі представницького органу, якими були станово-представницькі органи європейських держав тих часів (Генеральні штати, парламент, рейхстаг), а у формі участі в управлінні справами Запорозької Січі всього козацького стану держави.