Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 1. Захоплення західноукраїнських земель Австрією

1. Захоплення західноукраїнських земель Австрією

Після поділу Польщі 1772 р. Галичина, яка доти була у складі Польського королівства, підпала під владу австрійської династії Габсбургів. Галицька шляхта звикла до того, що в Польщі чинили свавілля озброєні загони конфедератів1, і навіть іноземні війська. Тому попервах шляхтичі байдуже поставилися до австрійської окупації, вважаючи її тимчасовим явищем. Але вже восени стало зрозуміло, що ситуація серйозна. Львів став адміністративним центром, де розташувалися окупаційні війська. 4 жовтня 1772 р. було офіційно проголошено австрійську владу в краї, а першим губернатором було призначено графора А. Пертена.

Поділ Галичини на воєводства скасували, натомість утворили 18 циркулів (округів). У 1786 р. 19-м циркулом стала Буковина, яка відокремилася від Галичини лише 1849 р. Поділ на циркули не враховував регіональних, національних та економічних інтересів населення. їх очолювали окружні старости, до компетенції яких належали ведення адміністративних і політичних справ, контроль торгівлі та промисловості. Крім того, вони наглядали за самоврядуванням галицьких міст, яке поступово обмежувалося і з часом було ліквідоване.

Адміністративно-територіальний поділ у Галичині вирізнявся й тим, що австрійський уряд не створив низової ланки державного апарату і передав політичну владу в сільських місцевостях землевласникам. Із-по-між трьох кандидатів, яких визначало село, поміщик призначав війта.

Компетенція його була незначною. Якщо село мало понад 30 дворів, війта раз на місяць звільняли від панщини.

У сільських місцевостях, де панувало кріпосне право, Австрія передала владу поміщикам, зміцнюючи тим самим феодальні порядки і віддаючи українське населення, яке здебільшого жило в селах, на поталу феодалам1. У своїй діяльності поміщики спиралися на мандаторів - спеціальних посадових осіб, котрих затверджував окружний староста. Вони організовували збирання податків, інших поборів із населення, доправляли рекрутів, виконували поліцейські й судові функції, мали право тілесних покарань тощо. У селах мандаторів вважали "всесильними сатрапами". Скарги на їхнє самоправство ніколи не давали бажаних результатів, а навпаки, погіршували становище того, хто скаржився. Посаду мандатора у Галичині ліквідували 1856 р., коли Австрійська держава стала на шлях конституціоналізму. Але владу земельна аристократія зберегла.

Формування адміністративного апарату як у центрі, так і на місцях здійснювали майже завжди чужоземці. За підрахунками дослідників, наприкінці XVIII ст. у Галичині налічувалося 3 тисячі чиновників, з яких лише 250 осіб були з-поміж числа місцевих жителів. Але й то не всі українці, а здебільшого поляки чи євреї. Як зазначав письменник Іван Франко, протягом десятиліть до Галичини подалося багато німецьких та чеських урядників, які напливали до краю для служби, для хліба і кар'єри2.

Відомий і такий історичний факт. Дружина каштеляна з Кам'янця-Подільського, полячка К. Косаковська, гостюючи у столиці Австрії в Марії-Терезії, на запитання господині, чи подобається їй Відень, відповіла: "Від останнього мого перебування тут він набагато покращав. Особливо знаменним є те, що віденці після приєднання Галичини познімали з вікон грати, бо всіх тих, від кого раніше старанно охоронялися, вислали в Галичину на посади чиновників"3.

На керівні посади призначали осіб, які не тільки мали певні проблеми з владою у себе вдома, а й тих, що пройшли школу в австрійському бюрократичному державному апараті та звикли до свавілля, тяганини і хабарів.