Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 2. Об'єкти криміналістичної ідентифікації

Об'єктами криміналістичної ідентифікації визнають матеріальні тіла, що мають просторово-фіксовану форму і розміри, відносно стійкі (незмінювані) в часі. До таких належать люди (злочинці, потерпілі), тварини, їх трупи, рослини, їх залишки, предмети в широкому розумінні (предмети злочинного посягання, засоби і знаряддя вчинення злочину, сліди злочину, інші речі, що стосуються злочину), приміщення, ділянки місцевості (де відбувалися події, які мають значення в кримінальній справі, - наприклад, утримання заручників).

Основною класифікацією (їх декілька) об'єктів криміналістичної ідентифікації є поділ за роллю в ідентифікаційному дослідженні. Перша група - ототожнювані (ідентифіковані) - це такі об'єкти, встановлення тотожності яких є метою дослідження. До таких належать цілісні об'єкти матеріального світу: люди, тварини, трупи, різноманітні предмети (речі), механізми, пристрої, приміщення, ділянки місцевості. Друга класифікаційна група -ототожнюючі (ідентифікуючі) - об'єкти, за допомогою яких відбувається ототожнення. До таких належать: матеріально-фіксовані відображення об'єкта (сліди-відображення, фотознімки, рукописи тощо), частки одного й того ж предмета, уявні образи, описи ознак об'єкта тощо. Наприклад, у перебігу ідентифікаційного дослідження з метою визначення, чи не з пістолета підозрюваного стріляна куля, знайдена на місці події, ототожнюваним (ідентифікованим) об'єктом є пістолет, а ототожнюючим (ідентифікуючим) стріляні кулі (виявлена на місці події та спеціально вистріляна).

Серед отожнюючих (ідентифікуючих) виділяють об'єкти невідомого походження (сліди-відображення, виявлені на місці події) та об'єкти відомого походження або зразки. Потреба в останніх викликана тим, що не завжди під час ідентифікаційного дослідження можливе безпосереднє зіставлення об'єктів: ототожнюваного і отожнюючого невідомого походження. Так, не можна безпосередньо зіставити систему рухових навичок, реалізовуваних у почерку людини-можливого виконавця досліджуваного рукопису, з почерком, зафіксованим у досліджуваному тексті, виконаному невідомою особою,-для цього потрібні зразки почерку.

Зразками визнають матеріальні об'єкти, які безперечно походять від об'єктів, що підлягають перевірці, відображають достатній обсяг ознак останніх, є зіставлюваними з ідентифікуючими об'єктами невідомого походження. Залежно від часу і умов виникнення їх поділяють на вільні та експериментальні.

Вільні зразки - об'єкти, що виникли безвідносно до розслідуваної події та існували до порушення кримінальної справи (наприклад, відбиток печатки установи на документі). їх вилучає слідчий під час проведення пошукових слідчих дій.

Експериментальні зразки - об'єкти, спеціально створені (збирані) для порівняльного дослідження після порушення кримінальної справи, - наприклад, зразки крові, відібрані у підозрюваного, відповідно до ст. 199 КПК України. Але в певних випадках одержання їх вимагає застосування спеціальних знань, необхідних пристроїв, тому відповідні дії виконує експерт під час експертизи, зокрема балістичної. Процес одержання порівняльного матеріалу містить три аспекти: організаційний, процесуальний і тактичний. До компетенції слідчого належить здійснення процесуального й організаційного аспектів, тобто забезпечення виконання алгоритму зазначеної дії відповідно до чинного законодавства та в разі виникнення необхідності в забезпеченні участі спеціаліста. Тактичний аспект, що передбачає визначення місця й умов одержання зразків, способу їхнього одержання, підготовку необхідних матеріалів і приладів, слідчому і спеціалісту доцільно здійснювати спільно.

Для одержання якісного порівняльного матеріалу необхідно залучати спеціалістів, які мають вузькоспеціальні знання. Наприклад, безпосередній добір зразків виділень людського організму (крові, слини, сперми тощо) повинен проводити спеціалістом у галузі судової медицини, який після вилучення упаковує отримані матеріали відповідно до певних вимог (О. М. Зінін). Ми погоджуємося з думкою В. М. Махова, який визначив доцільність внесення до відповідної статті Кримінально-процесуального кодексу доповнення про обов'язкову участь спеціаліста-лікаря в одержанні зразків для порівняльного дослідження з організму людини й інших зразків, одержання яких пов'язане з ризиком заподіяння шкоди здоров'ю. Якщо здійснення ідентифікації має непроцесуальну форму, то зразки одержують шляхом запитів, під час оперативно-розшукових заходів тощо. Вільні та експериментальні зразки одночасно необхідні не для всіх ідентифікаційних досліджень, для деяких із них (скажімо, дактилоскопічного) достатньо експериментальних.

До того ж виділяють умовно-вільні зразки - тобто такі, що не пов'язані з подією злочину та виникли вже після порушення кримінальної справи. Зокрема, якщо йдеться про почерк людини, то до умовно-вільних зразків доцільно віднести записи в процесуальних документах, виконані особою власноручно.

Криміналістична ідентифікація неможлива щодо рідинних, газоподібних, сипких речовин, за винятком біологічної рідини (кров, слина, сперма та ін.), за якою можливе встановлення певної людини, котрою її утворено.

Із поняттям об'єкта тісно пов'язані інші категорії криміналістичної ідентифікації: ідентифікаційна ознака, ідентифікаційне поле, ідентифікаційний період.

Ознакою, переважним чином слід вважати властивість об'єкта, що певною мірою його характеризує. Ідентифікаційними називають ознаки, які використовуються для ідентифікації і характеризують зовнішню будову об'єкта (просторові межі, геометричну форму, розташування і співвідношення компонентів тощо) та внутрішні якості (хімічний склад, стан, теплопровідність тощо). Для використання ознаки як ідентифікаційної вона має відповідати низці умов (критеріїв), як от: 1) суттєвість (специфічність, оригінальність);

2) відтворюваність (здатність бути неодноразово відображуваною);

3) відносна стійкість, незмінність; 4)рідкісність (найбільша ідентифікаційна цінність).

Ідентифікаційні ознаки класифікують за різними підставами. Залежно від того, що вони відображають: властивості, притаманні однорідним об'єктам, групі (загальні розміри, форма тощо), чи особливості об'єкта (специфічність, зміни, пошкодження та інше) - виділяють загальні (групові) та окремі (індивідуальні) ознаки. На підставі того, зовнішню будову чи внутрішні якості об'єкта характеризуються, розрізняють зовнішні та внутрішні ознаки. Виходячи з того, якісними чи кількісними характеристиками визначаються ознаки, їх поділяють на якісні та кількісні. Залежно від того, передається ознакою в об'єкті суттєве (без чого він не був би самим собою) чи випадкове, що не відбиває його сутності (виникає під час виготовлення, експлуатації тощо), розрізняють необхідні та випадкові ідентифікаційні ознаки.

У перебігу ототожнення використовують ідентифікаційну сукупність (комплекс) ознак, тобто неповторний симбіоз загальних (групових) та окремих (індивідуальних) ознак об'єкта, необхідний і достатній для його ідентифікації (наприклад, тип, вид і деталі папілярного узору пальця руки особи). Межі розташування на об'єкті цієї сукупності ознак вважають ідентифікаційним полем (за значенням є синонімом терміна "ідентифікаційна сукупність ознак).

Ідентифікаційним періодом вважають проміжок часу, протягом якого з урахуванням стійкості та змінюваності ознак можлива й відбувається ідентифікація об'єкта (з моменту його відображення в обставинах розслідуваної події до здійснення дослідження). Наприклад, час від моменту утворення сліду розрубування до завершення трасо логічної експертизи й ідентифікації сокири, лезо (ознаки) якої залишилося відносно незмінним (не заточене наново).