Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту - Івахненков С.В. - Розвиток науки управління

Перші спроби створити наукові основи управління виробництвом зроблено в кінці XIX ст., коли інтенсивний розвиток капіталістичного виробництва потребував розробки ефективних методів управління великими заводами та фабриками.

Однією з перших широкого поширення набула теорія наукового управління Ф.У. Тейлора [44]. Розробляючи систему диференціації трудових процесів, Ф. Тейлор зумів обґрунтувати теоретично і показати практично переваги комплексного підходу до удосконалення організації виробництва та управління. Сутністю тейлоризму, як теорії наукового управління, є жорстка регламентація трудових процесів. Ф. Тейлору належить заслуга розробки й реалізації принципів функціонального управління на противагу тогочасній жорсткій лінійній (ієрархічній) системі управління. Основним концепціям Ф. Тейлора були властиві такі особливості: механіцизм у трактуванні процесів управління (людина як придаток машини) і встановлення норм з високою інтенсивністю праці. Створена ним система наукового керівництва (Science Management) сприяла дальшому розвитку теорії управління. Тейлорівську класичну теорію управління було розвинуто в працях Г. Бмерсона, А. Файоля, Г. Ганта, А. Хопфа та інших вчених-економістів.

Перехід від дещо спрощеного уявлення про управління виробництвом як про управління окремими працівниками, сформульованого Ф. Тейлором, до загальних принципів раціонального управління всієї виробничої організації здійснив сучасник Тейлора американський інженер Г. Емерсон (1853—1931), який у своїй основній праці "Дванадцять принципів виробництва" сформулював емпіричні вимоги до побудови та функціонування апарату управління. Він розробив принципи підвищення ефективності не лише виробничої праці, а й будь-якої цілеспрямованої діяльності людини: у державному управлінні, у зовнішній політиці, у військовій справі, на транспорті і в домашньому господарстві. Г. Емсрсон також розробив штабну організацію апарату управління. Він визначив ефективність як максимально вигідне співвідношення між витраченими зусиллями, грошима, обладнанням та економічним ефектом, що не втратило свого значення і в наші дні.

Значний внесок у розвиток теорії наукового управління зробив французький дослідник та адміністратор Лнрі Файоль (1841— 1925). Основні праці А. Файоля: "Вчення про управління", "Загальне і промислове управління". Файоль сформулював концепцію адміністративного управління, відповідно до якої в загальну адміністративну функцію керівництва мають обов'язково входити передбачення, планування, організація, координація і контроль діяльності керованого підрозділу. Методологію адміністративного управління було покладено в основу лінійно-штабної організаційної структури, яка замінила функціональну структуру Ф. Тейлора і знайшла широке застосування для побудови апарату управління як підприємствами, так і іншими організаційними системами (державне керівництво, банки тощо).

Багато уваги питанням організації управління у своїх працях приділяв німецький соціолог М. Вебер [46]. Вебер розробив теорію ідеальної бюрократичної організації управління. Поняття бюрократія (від франц. — бюро, канцелярія та грец. — влада, панування, букв. — панування канцелярії) М. Вебер трактував як концепцію раціональної колективної діяльності. Основними рисами бюрократичної організації він вважав поділ процесів управління на операції, а також розробку норм і стандартів управління, ліквідацію суб'єктивізму, фаворитизму та родинності, відповідності посади та кваліфікації працівника. На цій основі М. Вебер сформував евристичну організаційну модель апарату управління, яку до цього часу широко застосовують на підприємствах. На думку М. Вебера, "ідеальна бюрократія" порівняно з іншими організаціями має такі переваги, як машинне виробництво порівняно з ручним (табл. 1.3).

Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. Причина такого тривалого широкомасштабного використання бюрократичних структур полягає в тому, що їхні характеристики досить добре підходять для більшості промислових підприємств, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ.

Таблиця 1.3. Характеристики раціональної бюрократії за М. Вебером

Представники емпіричної школи (Г. Саймон, П. Дракер та ін.) намагалися створити новий підхід до управління шляхом еклектичного поєднання елементів теорії людських стосунків з положеннями тейлорівського наукового управління. Найбільшим досягненням цієї школи є розробка концепції децентралізованого управління за окремими видами виробів (управління за продуктом), що знайшла використання для побудови організаційних структур великих промислових корпорацій, таких як "General Motors ", IBM та інших.