Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 1.4.1. Античне міжнародне право

Матеріальні свідчення історії міжнародного права сягають глибоких античних часів. Найстародавніший міжнародний договір, що дійшов до наших днів, датується першою половиною XXIII ст. до н. е. і був укладений між аккадським царем Нарамсином і правителем Елама. Обидві держави розташовувалися в районі Межиріччя.

Інший стародавній міжнародний договір, добре вивчений фахівцями, був укладений у письмовій формі в XIII ст. до н. е. між єгипетським фараоном Рамзесом II і хетським царем Хаттушилем Ш. Держава хеттів знаходилася в Малій Азії. Обидва монархи за цим договором брали на себе мирні союзні зобов'язання як наслідок закінчення тривалої війни між двома державами. Важливим положенням цього договору було зобов'язання сторін видавати втікачів - злочинців і рабів. Договір, як і більшість подібних документів того часу, скріплявся клятвою про його дотримання і містив погрози прокляття богів щодо порушників.

В античну епоху міжнародне право мало яскраво виражений регіональний характер, оскільки найбільшого розвитку суспільні відносини досягли тоді в певних регіонах земної кулі - Межиріччі (долині річок Тигр і Євфрат), Єгипті, Індії, Китаї, Греції, Стародавньому Римі.

Наприклад, зберігся Тель-Ель-Амарнський архів (382 глиняні таблиці), що є дипломатичним листуванням Єгипту XVI- XV ст. до н. е. з Вавилоном та іншими східними стародавніми державами. У Законах царя Хаммурапі (Вавилон, XVIII ст. до н. е.) містилися положення, які регулювали питання міжнародних відносин Вавилона.

Високого рівня розвитку досягли торгово-економічні відносини між давньогрецькими державами-полісами у VI-IV ст. до н. е. Це зумовило необхідність направляти посольства в сусідні держави. Посли, які вважалися недоторканними, одержували спеціальне посвідчення (diploma) у формі здвоєної навощеної дощечки, яка підтверджувала їх офіційний статус. Поняття "дипломатія" походить саме звідси. Грецькі посли вели переговори з широкого кола питань (створення військово-політичних союзів, правила війни, статус іноземців і т. ін.). Тексти договорів фіксувалися на пергаментних або шкіряних сувоях на зрозумілій для сторін мові.

Слід визнати, що в античну епоху найбільшого розвитку право взагалі і міжнародне зокрема досягло в Стародавньому Римі. Саме давньоримські юристи ввели в правовий лексикон поняття "право народів" (jus gentium), яке довгий час у міжнародно-правовій доктрині використовувалося як еквівалент терміна "міжнародне право". Це поняття стосувалося як норм, що регулюють міждержавні відносини Стародавнього Риму, так і норм, що визначали порядок відносин римлян з іноземними громадянами.

Подальший розвиток у Стародавньому Римі отримало дипломатичне право. На початковому етапі дипломатичні зносини цієї держави із сусідами здійснювалися особливою жрецькою колегією феціалів1. Пізніше функцію послів почали виконувати світські особи - легати, яких зі свого складу обирав римський сенат. Римські посли забезпечувалися вірчими грамотами й одержували інструкції, яких повинні були суворо дотримуватися. До іноземних послів, що перебували на території Стародавнього Риму, застосовувався режим недоторканності.

Спочатку в Римі діяв принцип невизнання за іноземцями будь-яких прав, оскільки вони вважалися ворогами Риму. У міру розвитку торгових відносин із сусідами, за іноземними купцями почала визнаватися деяка правоздатність і з'явилося поняття "гостинність". "Тості" отримали право укладати торгові угоди, але не самі, а за посередництва римських громадян - своїх покровителів.

Згодом, коли Рим перетворився на центр світової торгівлі і "столицю світу", його почали активно відвідувати іноземці. У зв'язку з цим іноземцям довелося надавати майнові права. Для осіб, що не мали римського громадянства, - перегринів, безліч яких постійно проживала на території Римської держави, був створений спеціальний орган управління - претор перегринів (pretorperigrinoris), в едиктах якого містилися норми, що регулювали відносини римлян з перегринами і перегринів між собою.

У Стародавньому Римі отримали подальший розвиток інститути війни і миру. Зокрема, римляни декларували принцип "воюють зброєю, а не отрутою", проте це не заважало римським легіонерам повністю знищувати захоплені міста, вбивати беззбройних і перетворювати на рабів мирних жителів.

Таким чином, уже в античну епоху почали формуватися норми й інститути міжнародного права, що втілювалися в міжнародні звичаї та міжнародні угоди. Проте міжнародне право не було глобальним, а мало яскраво виражений регіональний характер.