Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 6.9. Тлумачення міжнародних договорів

Для ефективного застосування норм міжнародного договору необхідно правильно розуміти його зміст. Тлумачення і є з'ясуванням дійсного значення і змісту міжнародного договору.

У правовій доктрині і практиці міжнародного права тривалий час домінували два принципи тлумачення, які випливали з ідеї абсолютного суверенітету держав - сторін договору: а) головну роль при тлумаченні договірних положень відіграє намір сторін під час створення тексту договору, і воно з'ясовується насамперед за допомогою аналізу підготовчих матеріалів; б) у разі сумніву договірні положення слід інтерпретувати обмежувальної на користь необмеженої свободи суверенних держав - сторін договору. Проте під час розробки Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Комісія міжнародного права відхилила підхід, згідно з яким при інтерпретації договору слід віддавати перевагу якомусь одному з таких чинників, як текст договору, намір сторін або його об'єкт і мета, оскільки використання одного з них на шкоду іншим чинникам суперечило б практиці Міжнародного Суду ООН. Так, у рішенні у справі про Англо-іранську нафтову компанію від 22 липня 1952 р. Суд заявив, що він не може ґрунтуватися на суто граматичній інтерпретації: він повинен намагатися дати таке тлумачення, яке відповідає природному й обґрунтованому прочитанню документа, належним чином враховуючи наміри сторони.

У подальшій своїй практиці Міжнародний Суд ООН твердо дотримується норм Конвенції 1969 р.: у рішенні від 13 грудня 1999 р. у справі, що стосується острова Касикилі/Седуду (Ботсвана проти Намібії), Суд вказав, що тлумачитиме положення Договору від 1 липня 1890 р., застосовуючи правила тлумачення, передбачені у Віденській конвенції, з урахуванням свого прецедентного рішення у справі між Лівійською Арабською Джамахирією і Чадом від 1994 р., в якому йдеться, що "договір повинен тлумачитися на добросовісній основі відповідно до звичайного значення, яке належить надавати термінам договору в їх контексті, а також у світлі об'єкта і мети. Тлумачення повинне базуватися перш за все на тексті договору. В якості додаткового заходу можна звернутися до таких засобів тлумачення, як матеріали з підготовки договору".

Прийоми тлумачення розрізняють залежно від характеру зобов'язань - сприятливих або несприятливих. У першому випадку терміни необхідно вживати в ширшому значенні, а в зобов'язаннях несприятливих - навпаки. Г. Гроцій з цього питання зазначав, що "одні обіцянки містять зобов'язання сприятливі, інші - ні; одні - змішані, інші - посередні. Сприятливі зобов'язання мають рівносторонній характер і спрямовані на взаємну користь; чим значніша і ширша така користь, тим більш сприятливим є і таке зобов'язання, як, наприклад, ті, що сприяють швидше миру, ніж війні, або війні оборонній перед тією, що має іншу мету. Несприятливими є ті обіцянки, згідно з якими обтяжується тільки одна сторона або вона обтяжується більше, ніж інша; які передбачають покарання чи визнання будь-яких актів неправомірними або вносять зміни в попередні зобов'язання. До змішаних належать такі, що вносять зміни в попередні угоди, але з метою миру; зважаючи на значущість блага, яке мають на меті, або змін, що вносяться, вони визнаються то сприятливими, то несприятливими, проте за всіх рівних умов переважає сприяння. У зобов'язаннях сприятливих слова потрібно вживати в ширшому значенні, так щоб включати технічні або дані самим законом позначення".

Велике значення для правильного розуміння міжнародних договорів мають принципи тлумачення, під якими розуміють загальні правила, що враховують особливості міжнародного договору як угоди суб'єктів міжнародного права.

Принципами тлумачення міжнародних договорів є насамперед сумлінність і надання термінам договору звичайного значення. Спеціальне значення терміна може надаватися в тому випадку, коли учасники договору мали такий намір. З метою тлумачення контекст договору охоплює його текст, включаючи преамбулу і додатки, а також будь-яку угоду стосовно договору. До уваги також має братися будь-який документ, складений одним або декількома учасниками у зв'язку з укладенням договору. Якщо була будь-яка подальша угода між учасниками щодо тлумачення договору або його застосування, то вона повинна враховуватися при тлумаченні міжнародного договору. Враховується і подальша практика застосування договору, що встановлює згоду учасників щодо його тлумачення.

Водночас у межах окремих міжнародних договорів можуть існувати власні принципи. Так, в основі тлумачення міжнародних угод у сфері прав людини лежить принцип ефективності, широко вживаний у рамках Страсбурзького правозахисного механізму. Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслювали, що тлумачення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. повинне базуватися на загальних міжнародно-правових принципах інтерпретації, але з обов'язковим урахуванням особливої природи цього документа і відповідних стандартів Ради Європи. У зв'язку з цим об'єкт і мета Конвенції як угоди, спрямованої на захист людської особи, вимагає тлумачення і застосування її положень так, щоб зробити передбачені в ній гарантії практичними та ефективними.

Особлива цінність принципу ефективного тлумачення у тому, що він дає можливість найкращим чином адаптувати мету захисту прав індивіда до змінних соціальних умов і розвитку суспільства. Цей принцип необхідно передбачає так звану динамічну (або еволюційну) інтерпретацію, до якої міжнародні суди зверталися в основному при тлумаченні договірних зобов'язань у сфері прав людини1. Еволюційне трактування деякі дослідники називають історичним, оскільки міжнародний договір, як і міжнародне право, є історично обумовленим явищем і правильно розуміти їх можна лише в історичному контексті.

Найпоширенішими способами тлумачення міжнародних договорів є граматичний, логічний, спеціально юридичний, історичний, систематичний. За змістом ці способи тлумачення мало чим відрізняються від аналогічних прийомів, що використовуються при тлумаченні внутрішньодержавних нормативних актів і описані в загальній теорії права.

Під історичним способом тлумачення в цілому розуміють з'ясування значення міжнародного договору шляхом вивчення історичної обстановки, конкретних обставин і взаємовідносин сторін під час його укладення з урахуванням мети, якої прагнули досягти останні.

Еволюційне тлумачення забезпечує поступовий розвиток змісту міжнародного договору внаслідок змін у житті суспільства.

З'ясування об'єкта і мети міжнародного договору передбачає також телеологічна школа тлумачення. Вона виходить з того, що норма міжнародного права слугує встановленій меті, виконує певні функції, а тому повинна інтерпретуватися так, щоб забезпечити досягнення цієї мети і реалізацію таких функцій. Основні положення перерахованих вище принципів інтерпретації й увібрав у себе принцип динамічного тлумачення.

Голова Європейського суду з прав людини Л. Вільдхабер зауважував, що лейтмотивом прецедентної практики Суду завжди було дотримання лінії еволюційної юриспруденції, що є продовженням динамічного тлумачення Конвенції, закладеного органами, що існували раніше1.

Якщо тлумачення міжнародного договору призводить до результатів явно абсурдних або нерозумних, а також залишає значення його положень двозначним або незрозумілим, то можна звернутися до додаткових засобів тлумачення: підготовчих матеріалів і до обставин укладення договору.

За суб'єктом інтерпретації розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення міжнародного договору. Тлумачення вважається офіційним, якщо воно здійснене державами (та їх органами) або міжнародними органами й організаціями. Тлумачення, здійснене юридичними або фізичними особами, є неофіційним. Різновидом неофіційного вважається доктринальне тлумачення, яке здійснюють вчені або наукові організації.

Автентичне тлумачення - найвищий рівень офіційної інтерпретації, оскільки здійснюється всіма його учасниками, тому воно має силу положень самого міжнародного договору.

Тлумачення міжнародних договорів міжнародними організаціями й особливо ООН - вельми авторитетний різновид офіційного тлумачення, хоча не має юридичної обов'язковості.

При з'ясуванні дійсного значення і змісту міжнародного договору важлива роль також належить міжнародним судовим і арбітражним органам, наприклад, Міжнародному Суду ООН і Європейському суду з прав людини. Здійснюване цими органами тлумачення іменується судовим і його авторитет останнім часом неухильно зростає. Так, у результаті тлумачення Європейським судом з прав людини Конвенції 1950 р. і Протоколів до неї утворюються прецеденти тлумачення, формою існування яких є рішення й ухвали цього Суду, що сприймаються державами - членами Ради Європи як обов'язкові. Суд ЄС, покликаний забезпечити одноманітне розуміння і застосування права співтовариств, у порівняно короткі строки утвердився як високоавторитетний і неупереджений орган. Діючи в межах юрисдикції, він сформулював багато життєво важливих для розвитку інтеграційного процесу концептуальних положень. Така, наприклад, створена ним концепція незалежності і самостійності права ЄС як автономної правової системи. Суд ЄС сформулював основні кваліфікаційні ознаки права ЄС. За допомогою судового тлумачення він заповнив багато прогалин і уточнив зміст деяких постанов установчих договорів і актів вторинного права.