Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 9.5. Історія створення міжнародних організацій

Необхідність міжнародного спілкування на більш широкій і постійній основі привела до перетворення двосторонніх переговорів на багатосторонні конференції, які у свою чергу внаслідок політичних і економічних факторів середини XIX ст. трансформувалися в міжнародні міжурядові організації. Першими такими організаціями стали так звані міжнародні адміністративні союзи: Міжнародний союз для виміру землі (1864 p.); Всесвітній телеграфний союз (1865 p.); Всесвітній поштовий союз (1874 p.); Міжнародний комітет мір і ваг (1875 р.); Міжнародний союз для охорони промислової власності (1883 р.); Міжнародний союз для захисту літературної й художньої власності (1886 р.); Міжнародний союз залізничних товарних сполучень (1890 р.) та ін.

Міжнародні адміністративні союзи як міжурядові організації виконували важливі функції з координації й співробітництва держав-членів у певній, досить вузькій сфері їх взаємних інтересів. Діяльність союзів мала неполітичний характер. Однак суперечності, а часом і гострі конфлікти на міжнародній арені вимагали створення політичної міжнародної організації, головною метою якої була б підтримка міжнародного миру й безпеки. Проекти створення такої організації висувалися ще чеським королем Іржі Подебрадом у XV ст., В, Пенном у ХУП ст., І. Кантом у XVIII ст., В.Ф. Маліновським в XIX ст.1 Але тільки пройшовши через жахи й страждання Першої світової війни, людство усвідомило необхідність створення міжнародної політичної організації.

Ліга Націй, створена в 1919 р., була першою політичною міжурядовою організацією. Статут цієї організації був прийнятий на Паризькій мирній конференції й був частиною Версальського мирного договору 1919 р. Спочатку Статут Ліги Націй підписали 44 держави. США, не ратифікувавши Статут, не увійшли до складу членів Ліги Націй. У Статуті були визначені цілі Ліги Націй: забезпечення миру й безпеки, співробітництво між державами-членами в питаннях роззброєння, мирного вирішення суперечок, гарантування їх суверенітету й незалежності. Вирішення питання про порушення Статуту Ліги Націй і застосування санкцій в остаточному підсумку залишалося на розсуд кожної держави-члена.

Ліга Націй складалася з трьох головних органів: Асамблеї, членами якої були всі держави - члени Ліги; Ради, що здійснювала виконавчі функції й мала у складі чотири постійних члени (Велику Британію, Італію, Францію і Японію) і чотири непостійних, які щорічно змінювалися; Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем.

У1934 р. на прохання 34 держав СРСР вступив у Лігу Націй, а в 1939 р. був виключений з членів Ліги Націй за агресію проти Фінляндії. І якщо незначні кризи на Балканах і в Південній Америці вдавалося якось врегулювати за допомогою Ліги Націй, то вирішувати серйозні конфлікти за участю Італії, Німеччини, СРСР, Японії ця організація виявилася неспроможною.

1 вересня 1939 р. розпочалася найкровопролитніша війна за всю історію людства - Друга світова. Таким чином, Ліга Націй не виконала свого головного призначення. І в 1940 р. де-факто, а в 1946 р. де-юре Ліга Націй припинила існування.

Трагічний досвід Другої світової війни показав з усією очевидністю необхідність зробити висновки з помилок Ліги Націй і на цій основі створити нову міжнародну політичну організацію для підтримки міцного міжнародного миру й безпеки. 24 жовтня 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй - нині найбільш авторитетна і впливова міжнародна організація, що об'єднує 192 держави (на 1 січня 2010 р.).

Паралельно з ООН була створена група міжурядових організацій, пов'язаних з ООН спеціальними угодами. Ці організації одержали назву спеціалізовані установи ООН: Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін.

У період гострої конфронтації між США і СРСР та їх союзниками - "холодної війни" - відбувалося створення військово-політичних блоків. Деякі з них існують і тепер - Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Західноєвропейський союз (ЗЄС) і Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС), інші - Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СБНТО), Організація Варшавського договору (ОВД) - були розпущені.

Період після Другої світової війни також ознаменувався появою багатьох регіональних організацій і організацій економічного співробітництва. До перших варто віднести Організацію американських держав (ОАД), Лігу арабських держав (ЛАД), Організацію африканської єдності (ОАЄ), Раду Європи (РЄ), Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та ін. До організацій економічного співробітництва належать Європейський Союз (ЄС), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін.

У зв'язку з поглибленням зв'язків між державами в політичній, економічній, соціальній, науково-технічній та інших сферах зростає необхідність створення нових міжнародних організацій і вдосконалення діяльності наявних. Ця необхідність також зумовлена складністю й характером глобальних і регіональних проблем, що стоять перед людством, вирішення яких потребує колективних зусиль членів міжнародного співтовариства. До початку 1980-х років уже функціонувало близько 500 міжнародних організацій у різних сферах міждержавного співробітництва - політичній, економічній, соціальній, з питань науки й культури, освіти й охорони здоров'я. Тому по праву XX ст. іменують століттям міжнародних організацій, чия роль у справі підтримки миру й безпеки, розвитку плідного різнобічного співробітництва неухильно зростає.