Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 9.8. Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій

Як уже зазначалося, міжнародні організації належать до категорії вторинних, або похідних, суб'єктів міжнародного права, їх головною відмінністю від первинних суб'єктів е відсутність суверенітету. Це у свою чергу означає, що права міжнародних організацій як суб'єктів міжнародного права відрізняються від прав держав - первинних суб'єктів міжнародного права й мають договірно-правову основу. Приміром, на відміну від держав, міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яка розглядається Міжнародним Судом ООН; дипломатичні відносини між міжнародною організацією й державами-членами або іншими суб'єктами міжнародного права мають свої особливості; міжнародна відповідальність організацій відрізняється своєю специфікою порівняно з відповідальністю держав. У зв'язку з цим у міжнародному праві говорять про специфічну або функціональну правосуб'єктність міжнародної організації, зумовлену компетенцією конкретної організації, зафіксованою в її статуті. У своїй діяльності міжнародна організація не може виходити за рамки повноважень, визначених її установчими актами. Цим і визначається функціональний характер правосуб'єктності міжнародних організацій, на відміну від універсальної правосуб'єктності держав. Так, у ст. 104 Статуту ООН встановлено: "Організація Об'єднаних Націй користується на території кожного зі своїх Членів правоздатністю, необхідною для виконання її функцій і досягнення її цілей".

Маючи міжнародну правосуб'єктність, міжнародна організація має право укладати міжнародні договори з іншими суб'єктами міжнародного права. У зв'язку зі зростанням кількості таких договорів у 1986 р. була ухвалена Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, що паралельно зі статутними документами міжнародних організацій регулює їх договірну правотворчість.

Міжнародні організації мають право брати участь у дипломатичних відносинах з державами й іншими суб'єктами міжнародного права. Держави - члени організації акредитують при ній свої постійні представництва. У свою чергу організації можуть мати свої представництва в державах-членах, а також обмінюватися представниками з іншими міжнародними організаціями. Так, у Києві функціонують представництва ООН, ОБСЄ, ЄС та ін. Держави, що не входять до міжнародної організації, можуть мати при ній своїх спостерігачів, як, наприклад, Ватикан в ООН.

Відповідно до міжнародного права, міжнародні організації та їх посадові особи мають привілеї й імунітети переважно функціонального характеру. Положення про це містяться в Конвенції про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р., Віденській конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. та ін.

Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права несуть відповідальність відповідно до норм міжнародного права й можуть висувати претензії про відповідальність іншим суб'єктам у зв'язку зі шкодою, заподіяною ними міжнародній організації.

Для виконання своїх функцій міжнародна організація має право акумулювати й розпоряджатися фінансовими коштами, які надходять до неї переважно як внески держав-членів. Ці кошти повинні витрачатися тільки на досягнення цілей організації.

Перебуваючи на території певної держави, міжнародні організації мають права юридичної особи й діють у цій ролі відповідно до законодавства цієї держави. Вони мають право укладати цивільно-правові договори, придбавати рухоме й нерухоме майно, розпоряджатися ним, виступати позивачами й відповідачами в судах.