Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 9.7. Юридична природа міжнародних організацій

Міжнародна (міжурядова) організація - це постійно діюче об'єднання держав, створене на основі міжнародного договору з метою вирішення певних завдань, що має необхідну для цього систему органів і самостійні права й обов'язки. Права й обов'язки міжнародної організації відмінні від прав і обов'язків держав-членів, саме тому міжурядові організації є самостійними суб'єктами міжнародного права. їх міжнародна правосуб'єктність має вторинний, або похідний, характер, оскільки міжнародні організації конституюються як суб'єкти міжнародного права на основі угоди первинних суб'єктів - держав.

Ознаками міжнародної організації є: 1) договірна основа, що відповідає основним принципам міжнародного права; 2) наявність певних цілей; 3) система органів, необхідних для досягнення цілей організації; 4) міжнародна правосуб'єктність.

Класифікувати міжнародні організації можна за різними критеріями. За колом членів виокремлюють універсальні (загальні) і регіональні міжнародні організації. Універсальні організації у принципі розраховані на участь усіх держав, однак у зв'язку з певними обставинами у таких організаціях деякі держави участі не беруть. До цього виду належать ООН і організації, що входять до її системи, - Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) та ін.

Регіональні організації, як правило, відкриті тільки для держав певного регіону, наприклад, Рада Європи, Ліга арабських держав, Організація американських держав, Африканський Союз, Асоціація держав Південно-Східної Азії. Крім того, є міжнародні організації обмеженого складу, прийняття до яких здійснюється за особливими критеріями. Приміром, членом Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК) може бути держава, основу економіки якої становлять видобуток і експорт нафти. Учасником Генеральної угоди про тарифи і торгівлю / Світової організації торгівлі (ГАТТ/СОТ) може стати держава, що дотримується певних принципів у торговельній політиці: найбільшого сприяння, невикористання кількісних обмежень на імпорт, вирішення спірних питань шляхом консультацій і т. ін.

За сферою діяльності міжнародні організації можна поділити на політичні (наприклад, Ліга Націй, ООН, ОБСЄ), військово-політичні (наприклад, НАТО, ЗЄС, АНЗЮС), економічні (наприклад, МВФ, МБРР, ЮНІДО), соціального характеру (наприклад, МОП, ВООЗ), культурно-гуманітарні (наприклад, ЮНЕСКО, ВОЮ).

Міжнародні міжурядові організації створюються для об'єднання зусиль держав у досягненні певних цілей, і зазвичай такі організації не володіють владними повноваженнями щодо дер-жав-членів, тобто не мають наддержавного характеру. Разом з тим держави - члени міжнародної організації можуть надати наднаціональний, наддержавний характер діяльності такій організації у певних сферах. Європейський Союз (ЄС) має найбільше сфер діяльності, у яких рішення цієї організації мають наднаціональний характер. Хоча говорити про ЄС як наднаціональну структуру загалом передчасно, тому що в цьому випадку йшлося б уже про федеративну державу, а не про міжнародну організацію.

9.7. Юридична природа міжнародних організацій

Міжнародні організації є важливим елементом міжнародної системи, чия роль у міжнародних відносинах неухильно зростає. Щоб і міжнародна система в цілому, і міжнародні організації зокрема стабільно функціонували, необхідна солідна правова база. У цьому контексті цікаво розглянути питання про юридичну природу міжнародних організацій.

Юридичною основою діяльності міжнародної організації є міждержавна угода (статут) або угоди (установчі акти), які становлять форму міжнародного договору. Іншими словами, міжнародні організації мають договірну основу діяльності.

Міжнародні організації у здійсненні функцій спираються на принцип суверенної рівності держав-членів. Цей принцип означає юридичну рівність держав, що укладають угоду про створення міжнародної організації; свободу висування пропозицій для обговорення й участі в самому обговоренні в рамках міжнародної організації; рівне право бути обраним у структурні підрозділи організації; у більшості міжнародних організацій одна держава має один голос. Хоча в деяких із них враховується фактична нерівність держав, наприклад, у Раді Безпеки ООН, Міжнародному валютному фонді. Міжнародному банку реконструкції та розвитку, що відображається на процедурі прийняття рішень.

Одним Із важливих компонентів юридичної природи міжнародної організації є свобода виходу з неї держав-членів.

Рішення міжнародних організацій у більшості випадків мають рекомендаційний характер. Виняток становлять адміністративні й фінансово-бюджетні питання, рішення за якими є обов'язковими для держав-членів. Резолюції міжнародних організацій, хоча й не є юридично обов'язковими, проте активно впливають на процес кодифікації й прогресивного розвитку міжнародного права.

Незважаючи на те, що міжнародні організації не мають території й населення, вони відповідно до установчих документів є суб'єктами міжнародного права, тобто виступають на міжнародній арені носіями міжнародної правосуб'єктності. Однак їх правосуб'єктність має вторинний (похідний) характер. Вторинними або похідними суб'єктами міжнародного права вони йменуються тому, що створені державами - первинними суб'єктами міжнародного права.