Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 13.12. Міжнародний район морського дна (Район)

ПІ Конференція ООН з морського права затвердила новий інститут міжнародного морського права - міжнародний район морського дна (Район) і визначила режим його використання, що відобразилось у Конвенції ООН з морського права 1982 р. (частина XI). Пов'язано це було з успіхами в науково-технічному розвитку, які дали змогу освоювати не тільки ресурси континентального шельфу, а й глибоководні райони Світового океану.

Під терміном "Район" розуміється дно морів і океанів та його надра за межами дії національної юрисдикції, тобто за межами континентального шельфу. Термін "ресурси" Району означає всі тверді, рідкі або газоподібні мінеральні ресурси, включаючи поліметалеві конкреції, на його морському дні або в його надрах (ст. 133). Діяльність у Районі здійснюється з метою розвідки і розробки його ресурсів. Після того як ресурси видобуті, вони розглядаються як корисні копалини.

Район і його ресурси оголошені загальною спадщиною людства (ст. 136). Тому жодна держава не може претендувати на суверенітет або суверенні права чи здійснювати їх щодо будь-якої частини Району чи його ресурсів, і жодна держава, фізична або юридична особа не може привласнювати яку б то не було їх частину. Жодні домагання такого роду або здійснення суверенітету чи суверенних прав і жодне таке присвоєння не визнаються (п. 1 ст. 137).

Усі права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна (Орган). Ці ресурси не підлягають відчуженню. Проте корисні копалини, що видобуваються в Районі, можуть відчужуватися, але лише відповідно до положень частини XI Конвенції 1982 р. і норм, правил та процедур Органа (п. 2 ст. 137).

Відповідно до ст. 140 діяльність у Районі здійснюється на благо всього людства і з особливим урахуванням інтересів та потреб держав, що розвиваються, і народів, які не досягли повної незалежності або у іншого статусу самоврядування. Орган забезпечує справедливий розподіл фінансових та інших економічних вигід, одержуваних від діяльності в Районі, через відповідні механізми на недискримінаційній основі.

Район відкритий для використання виключно в мирних цілях всіма державами, як прибережними, так і тими, що не мають виходу до моря (ст. 141). При цьому в Конвенції 1982 р. передбачається, що діяльність у Районі повинна здійснюватися з урахуванням необхідності захисту морського середовища (ст. 145) та інтересів усіх держав у сфері торговельного і військового судноплавства та рибальства (ст. 147).

За положеннями ст. 139 держави-учасниці зобов'язуються забезпечити, щоб діяльність у Районі, яка ведеться ними, їхніми державним підприємствами, фізичними або юридичними особами, що мають національність або перебувають під ефективним контролем цих держав-учасниць або їхніх громадян, здійснювалася відповідно до частини XI Конвенції 1982 р. Якщо недотримання цих положень призведе до завдавання збитків, держави-учасниці відповідають за це.

Відповідно до положень Конвенції 1982 р. Орган покликаний організовувати й контролювати діяльність з розвідки й розробки ресурсів Району, здійснювану Підприємством Міжнародного органу з морського дна (Підприємством), або державами-учасниця-ми, або державними підприємствами, що перебувають під їхнім контролем, або фізичними чи юридичними особами на основі контрактів на розвідку й розробку ресурсів Району, які видаються Органом. Підприємство, як і власники контрактів, здійснює свою діяльність у Районі на підставі затверджуваних Органом планів роботи і несе перед Органом ті самі зобов'язання, що і власники контрактів. Розвідка й розробка ресурсів Району Підприємством можуть здійснюватися разом з державами, що розвиваються, або в рамках спільних підприємств з освоєння ресурсів Району. Ця система розробки ресурсів Району одержала назву паралельної, тому що в ній поряд з Підприємством можуть брати участь держави - учасниці Конвенції 1982 р. і суб'єкти господарської діяльності цих держав.

Орган повинен проводити таку політику щодо діяльності в Районі, щоб запобігати її монополізації й сприяти розширенню участі в освоєнні ресурсів усіх держав, незалежно від їхніх соціально-економічних систем і географічного положення.

Згадані вище принципові положення щодо Району повинні бути розвинені й конкретизовані в нормах, правилах і процедурах діяльності Органу.

Головними інституціями Міжнародного органу з морського дна є асамблея, що складається з членів Органу; рада, що обирається асамблеєю й нараховує 36 членів; секретаріат. У початковий період після набуття Конвенцією 1982 р. чинності ефективна робота головних інституцій забезпечується такими допоміжними структурами Органу: юридичною й технічною комісією, фінансовим комітетом.

Загальна політика Органу визначається асамблеєю в співробітництві з радою. За загальним правилом рішення в Органі приймаються консенсусом. Рішення асамблеї або ради, що мають фінансові або бюджетні наслідки, приймаються на основі рекомендацій фінансового комітету.

Дискусії стосовно положень частини XI Конвенції 1982 р. були, напевно, найгострішими у процесі роботи III Конференції ООН з морського права. Суть дебатів зводилася до такого: держави, що розвиваються, тлумачили концепцію спільної спадщини людства щодо Району так, що його ресурси можуть розроблятися тільки під контролем спеціального міжнародного органу, який би здійснював їх видобуток і реалізовував продукцію через свій виробничий підрозділ. Підприємство і розподіляло б доходи з особливим урахуванням інтересів країн, що розвиваються. Водночас індустріально розвинуті держави, насамперед США, що володіли необхідними технічними засобами для розвідки й розробки ресурсів дна Світового океану, тлумачили концепцію спільної спадщини людства в тому розумінні, що вона передбачає вільний доступ і експлуатацію ресурсів дна на основі свобод відкритого моря.

В остаточному підсумку було вироблено компромісне рішення, що і було покладене в основу частини XI Конвенції 1982 р. Однак положення цієї частини не задовольнили США, ФРН, Велику Британію. З цієї причини зазначені держави не підписали Конвенцію 1982 р., а в серпні 1984 р. разом з п'ятьма іншими західними державами уклали сепаратні угоди з метою створення режиму розробки ресурсів Району поза Конвенцією 1982 р.

Названі суперечності істотно гальмували процес набуття Конвенцією 1982 р. чинності й ускладнювали її ефективне виконання. У зв'язку з цим 29 липня 1994 р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Угоду про здійснення частини XI Конвенції ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. У ст. 2 цього документа говориться, що положення угоди і частини XI Конвенції 1982 р. тлумачаться й застосовуються спільно, як єдиний акт. У випадку будь-якої невідповідності між угодою і частиною XI переважну силу мають положення угоди. У нормах угоди були враховані результати розгляду доповіді Генерального секретаря ООН про підсумки проведених у 1990-1994 рр. неофіційних міждержавних консультацій з невирішених питань, що стосуються частини XI та суміжних положень Конвенції 1982 р., і політико-економічні зміни, включаючи орієнтовані на ринок підходи, що позначилися на здійсненні частини XI. До набрання чинності угода підлягає тимчасовому застосуванню (п. 1 ст. 7). У цілому угода спрямована на створення більш сприятливих умов для діяльності в Районі індустріальних держав за рахунок скорочення переваг і пільг держав, що розвиваються, передбачених у частині XI Конвенції 1982 р.

У 1996 р. Міжнародний орган з морського дна розпочав виконання своїх функцій. Секретаріат Органу перебуває в Кінгстоні (Ямайка),