Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 14.6. Міжнародне співробітництво у боротьбі з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації

Відповідальність за порушення міжнародного повітряного права може бути покладена як на державу, так і на авіаперевізника. Держава відповідатиме за порушення принципів і норм цієї галузі міжнародного права, наприклад, за порушення суверенітету над повітряним простором іншої держави.

Авіаперевізник несе цивільно-правову відповідальність у разі заподіяння смерті або шкоди здоров'ю пасажира, а також за збитки, заподіяні запізненням під час перевезення, якщо не доведе, що ним були вжиті всі заходи, необхідні для запобігання шкоді та збиткам, або що такі заходи неможливо було вжити.

Перевізник відповідає за втрату, недостачу або ушкодження багажу або вантажу, якщо подія, що призвела до цього, відбулася тоді, коли багаж або вантаж перебували під його охороною. Авіаперевізник також відповідальний за збитки, пов'язані із запізненням багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним були вжиті всі заходи, необхідні для запобігання збиткам, або що такі заходи неможливо було вжити. Якщо перевізник доведе, що провина потерпілого була причиною шкоди або сприяла її виникненню, він може бути звільнений від відповідальності або така відповідальність може бути обмежена.

Згідно з Варшавською конвенцією 1929 р. та іншими відповідними договорами встановлено межі максимальної відповідальності авіаперевізника (фіксується гранична сума грошової компенсації). Перевізник має право укласти з пасажиром, відправником або одержувачем багажу чи вантажу угоду про підвищення меж відповідальності, але не про їх зниження. В основу відповідальності покладено презумпція вини. Регламентуються також процедурні питання відшкодування шкоди.

У1955 р. у Гавані було прийнято Протокол про зміну Варшавської конвенції 1929 р., який вніс деякі доповнення до Конвенції. Так, у Протоколі уточнені строки пред'явлення претензій: у разі виявлення шкоди претензію перевізникові варто направити негайно, але не пізніше 7 днів від дня одержання багажу й 14 днів від дня одержання вантажу, а у випадку залізнення - не пізніше ніж через 21 день із моменту, коли багаж або вантаж були передані одержувачеві. Протокол істотно збільшив межу відповідальності авіаперевізника за шкоду життю і здоров'ю пасажира (250 тис. золотих франків). Положення Протоколу застосовуються тільки до міжнародних повітряних перевезень між державами-учасницями.

Міжнародно-правового регулювання вимагають питання про відповідальність за шкоду, заподіювану шумом авіаційних двигунів та в результаті подолання звукового бар'єра під час експлуатації надзвукових літаків.

14.6. Міжнародне співробітництво у боротьбі з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації

У зв'язку з тим, що повітряне судно є джерелом підвищеної небезпеки, держави застосовують суворі заходи, як на національному, так і на міжнародному рівні, щодо боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації.

Женевська конвенція про відкрите море 1958 р. є першим універсальним міжнародно-правовим актом, у якому дається визначення одному з таких актів - піратству. Стаття 15 цієї конвенції встановлює, що будь-які неправомірні акти насильства, затримання або пограбування, скоєні з особистою метою екіпажем або пасажирами будь-якого приватного судна чи літального апарату щодо будь-якого іншого судна або літального апарату, або проти осіб чи майна, що перебуває на їх борту, кваліфікуються як піратство. При цьому вказані дії будуть піратськими тільки у разі їх вчинення у відкритому морі або повітряному просторі над ним.

Стаття 101 Конвенції ООН з морського права 1982 р. підтвердила принципові положення Женевської конвенції про відкрите море 1958 р. щодо піратства.

Обидві конвенції встановлюють, що будь-яка держава може захопити піратське судно або літальний апарат, заарештувати осіб, що перебувають на піратському судні або літальному апараті, і захопити майно, що перебуває на ньому. Судові установи держави, що вчинила таке захоплення, можуть виносити постанови про накладення покарань і визначати долю захопленого судна, літального апарату або майна, не порушуючи прав добросовісних третіх осіб. Захоплення за піратство можуть здійснювати тільки військові кораблі або військові літальні апарати, або інші судна і літальні апарати, що перебувають на урядовій службі й уповноважені на це.

7 жовтня 2008 р. Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію № 1838, в якій встановлювались правові межі боротьби з піратством і озброєним нападом, а також іншими видами діяльності на морі.

У1963 р. у Токіо унаслідок незаконних актів, що почастішали на борту повітряних суден, було прийнято Конвенцію про правопорушення та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна. У ній дається визначення незаконного захоплення цивільного повітряного судна: "Якщо особа на борту за допомогою сили або погрози силою незаконно скоює акт втручання, захоплення або іншого незаконного здійснення контролю над повітряним судном у польоті, або якщо такий акт готується до здійснення..." (п. 1 ст. II)1.

Токійська конвенція також застосовується до звичайних кримінальних злочинів на борту повітряного судна (крадіжки, вбивства, провезений наркотиків і т. ін.).

Ця Конвенція є єдиною, що містить норми, які регламентують дії командира і членів екіпажу при вчиненні незаконного акту на борту судна або спробі його вчинення. Командир може застосувати до винних осіб заходи примусу, а також вимагати або дозволити допомогу інших членів екіпажу і просити (дозволяти), але не вимагати допомоги пасажирів для вживання названих заходів примусу (п. 2 ст. 6). За дії, вчиненні відповідно до Токійської конвенції, ані командир повітряного судна, ані інший член екіпажу, ані пасажир або власник чи експлуатант повітряного судна не несуть відповідальності за жодного судового розгляду з приводу поводження з особою, проти якої дії були вчинені (ст. 10).

Токійська конвенція набула сили з 1969 р. Україна бере в ній участь.

Кінець 60-х років був відзначений різким збільшенням кількості незаконних актів, спрямованих проти безпеки цивільної авіації. Реакція міжнародного співтовариства не забарилась. У 1970 р. у Гаазі була прийнята Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден. У 1971 р. в Монреалі була укладена багатостороння Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації. Обидві конвенції мають силу, Україна е їх учасницею.

Згідно зі ст. 1 Гаазької конвенції 1970 р. будь-яка особа на борту повітряного судна, що перебуває у польоті, скоює злочин, якщо вона: а) незаконно, шляхом насильства, або загрози застосування насильства, або шляхом будь-якої іншої форми залякування захоплює це повітряне судно, чи здійснює над ним контроль, чи намагається вчинити будь-яку таку дію, або Ь) є співучасником особи, яка скоює або намагається вчинити будь-яку таку дію. Держави - учасниці Конвенції зобов'язані застосовувати суворі заходи покарання до винних осіб (ст. 2).

Для мети цієї Конвенції повітряне судно вважається таким, що перебуває у польоті, у будь-який час з моменту закриття всіх його зовнішніх дверей після завантаження і до моменту відкриття будь-якої з таких дверей для вивантаження. У разі вимушеної посадки вважається, що політ відбувається доти, доки компетентні органи не візьмуть на себе відповідальність за повітряне судно і за осіб та майно, що перебуває на борту (п. 1 ст. 3).

Гаазька конвенція 1970 р. не застосовується до повітряних суден, задіяних на військовій, митній та поліцейській службі.

Держава - учасниця Конвенції, на території якої виявляється ймовірний злочинець, якщо вона не видає його, зобов'язана без будь-яких винятків і незалежно від того, чи вчинено злочин на її території, передати справу своїм компетентним органам з метою кримінального переслідування. Ці органи ухвалюють рішення так само, як і у разі будь-якого звичайного злочину серйозного характеру, відповідно до законодавства цієї держави (ст. 7). Отже, Конвенція виходить із принципу альтернативної юрисдикції - "або видай, або суди". Хоча в Конвенції не міститься положення про обов'язкову видачу злочинців, зафіксовані в ній злочини підлягають включенню як такі, що тягнуть видачу, у будь-який договір про видачу, що укладається між державами-учасницями (п. 1 ст. 8).

Гаазька конвенція 1970 р. застосовується тільки до випадків, коли місце зльоту або фактичної посадки повітряного судна знаходиться за межами держави його реєстрації. Іншими словами, Конвенція не застосовується до внутрішніх польотів, проте не має значення, чи здійснювало повітряне судно міжнародний політ або політ по внутрішніх лініях (п. З ст. 3)"

Відповідно до ст. 1 Монреальської конвенції 1971 р. будь-яка особа скоює злочин, якщо вона незаконно і навмисно:

a) скоює акт насильства щодо осіб/особи, яка перебуває на борту повітряного судна у польоті, якщо такий акт може загрожувати безпеці цього повітряного судна;

b) руйнує повітряне судно, що перебуває в експлуатації, або заподіює цьому повітряному судну пошкодження, що виводить його з ладу або може загрожувати безпеці у польоті;

c) вміщує або скоює дії, що призводять до вміщення на повітряне судно, яке перебуває в експлуатації, у будь-який спосіб пристрій або речовину, що може зруйнувати таке повітряне судно, або заподіяти пошкодження, що виводить його з ладу, або заподіяти пошкодження, що може загрожувати його безпеці у польоті;

d) руйнує або пошкоджує аеронавігаційне обладнання або втручається в його експлуатацію, якщо такий акт може загрожувати безпеці повітряних суден у польоті;

е) повідомляє явно помилкові відомості, створюючи тим самим загрозу безпеці повітряного судна у польоті.

Будь-яка особа також скоює злочин, якщо вона: а) намагається вчинити якийсь зі злочинів, згаданих вище, або b) є співучасником особи, яка скоює або намагається вчинити будь-який такий злочин.

Повітряне судно вважається таким, що перебуває в експлуатації, з початку його передполітної підготовки наземним персоналом або екіпажем для конкретного польоту і до закінчення 24 годин після будь-якої посадки; період експлуатації у будь-якому випадку продовжується протягом усього періоду перебування повітряного судна у польоті (ст. 2).

Ця Конвенція в основному дублює положення Гаазької конвенції 1970 р. з питань юрисдикції з названих злочинів, процесуальних заходів затримання, видачі, покарання злочинців, розслідування обставин злочину і т. ін.

У 1988 р. до Монреальської конвенції було прийнято Протокол, який з незначними змінами Конвенції поширив її дію на випадки вчинення незаконних актів насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію.