Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 19.1. Злочинність як міжнародне явище

19.1. Злочинність як міжнародне явище

Злочинність - це складне соціальне явище, зумовлене комплексом причин. Деякі західні автори, перефразувавши відомий вислів, вважають, що "кожне суспільство має таку злочинність, на яку воно заслуговує". Злочини і злочинність мають, як правило, чітку національну "прописку", оскільки багато в чому залежать від соціальної структури, рівня соціально-економічного розвитку і культури конкретної держави. Разом з тим, також справедливе твердження, що кожний час має свої злочини. Тож, звичайно, злочини періоду науково-технічної революції в кожній державі несуть на собі відбиток часу. Економічні, науково-технічні, культурні й особисті зв'язки, що надзвичайно розширилися, неймовірно високий рівень розвитку транспортних систем і засобів комунікацій безпосередньо позначаються на масштабах, технічних можливостях та ступені організованості злочинності. В сучасному світі повсякденною дійсністю є міжнародно організовані та професіонально скоювані злочинні діяння. Поширилися в юридичному та науковому лексиконі терміни "міжнародна злочинність" і "міжнародний кримінальний злочинець". Відзнакою сьогоднішнього дня є великі, фінансово потужні, високоорганізовані міжнародні злочинні угруповання.

Переростання національної злочинності в міжнародну вимагало об'єднання зусиль міжнародного співтовариства в боротьбі з цим небезпечним соціальним явищем.

Співпраця в цій сфері розвивається у трьох напрямах. Перший - укладення двосторонніх договорів, у яких держави регламентують питання надання правової допомоги у кримінальних справах, видачі злочинців, передання осуджених осіб для відбування покарання в державі, громадянами якої вони є. Україна активно використовує цю форму співробітництва у взаємовідносинах з партнерами по міжнародному співтовариству. Крім того, останнім часом дедалі більш популярною формою двосторонньої співпраці стає професійно-технічна допомога. При реалізації угод про це держава організовує підготовку і перепідготовку фахівців з правоохоронних органів держави-партнера, між ними відбувається обмін технічною інформацією, зразками техніки або її постачання для потреб боротьби зі злочинністю.

Другий напрям пов'язаний зі співпрацею держав у боротьбі зі злочинністю на регіональному рівні. В рамках РЄ, ЄС, ОАД, ЛАГ, СНД та інших регіональних організацій розроблено механізми координації зусиль держав у боротьбі зі злочинністю. Юридичну основу таких механізмів становлять багатосторонні конвенції, наприклад, Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.; Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 1959 р.

Третій напрям охоплює співробітництво в рамках універсальних міжнародних організацій. Насамперед це стосується ООН та її спеціалізованих установ, а також Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу).

Співробітництво держав у боротьбі з таким міжнародним явищем, як злочинність, спрямоване на вирішення таких завдань: 1) узгодження кваліфікації злочинів, що становлять небезпеку для декількох або всіх держав; 2) координація заходів щодо запобігання і припинення таких злочинів; 3) встановлення юрисдикції над злочинами і злочинцями; 4) забезпечення невідворотності покарання; 5) надання правової допомоги у кримінальних справах, включаючи видачу злочинців1.

19.2. Багатосторонні міжнародні договори стосовно боротьби зі злочинністю

Важливе місце у справі співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю посідають багатосторонні угоди з припинення злочинів міжнародного характеру і покарання за них.

Злочини міжнародного характеру - це передбачені міжнародними договорами суспільно небезпечні діяння, що скоюються індивідами або групами осіб і зазіхають на нормальні відносини між суб'єктами міжнародного права. Ці правопорушення менш суспільно небезпечні, ніж міжнародні злочини, і, на відміну від останніх, відповідальність за їх вчинення несуть не держави, а тільки фізичні особи. Відповідальність настає на основі міжнародного договору, але за нормами національного кримінального законодавства відповідної держави. Злочини міжнародного характеру, як правило, заподіюють шкоду одній, двом або декільком державам.

З метою вироблення одноманітних підходів до кваліфікації правопорушень такої категорії держави укладають спеціальні конвенції або групу конвенцій. У цих міжнародно-правових актах надається кваліфікація злочинів міжнародного характеру, наприклад, міжнародного тероризму, розкрадання ядерного матеріалу, незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, фальшивомонетництва, рабства, работоргівлі, торгівлі жінками і дітьми та ін.

Міжнародний тероризм (від лат. terror - страх, жах) - це суспільно небезпечні в міжнародному масштабі діяння, спрямовані на досягнення певної мети, як правило політичної, що супроводжуються безглуздою загибеллю людей, порушенням міжнародних транспортних сполучень, нормального функціонування дипломатичних представництв держав та їх персоналу, що ускладнюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей.

У 1937 р. була укладена Міжнародна конвенція щодо запобігання і покарання актів тероризму. Проте чинності вона не набула.

Нині діє група універсальних конвенцій щодо боротьби з міжнародним тероризмом у конкретних сферах: Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 p.; Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р.; Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі 1988 р.; Конвенція про захист персоналу ООН і пов'язаного з ним персоналу 1994 р.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1997 р. була прийнята Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом; резолюцією ГА ООН від 9 грудня 1999 р. прийнята Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму; резолюцією Генеральної Асамблеї від 13 квітня 2005 р. прийнята Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму.

Одна з небезпечних форм прояву міжнародного тероризму - захоплення заручників, тобто захоплення або утримання будь-якою особою (особами) іншої особи (осіб), що супроводжується загрозою вбити, завдати ушкодження або продовжувати утримувати заручника (заручників) з метою примусити третю сторону (державу, міжнародну організацію, юридичну або фізичну особу) вчинити будь-який акт або утриматися рід його вчинення як пряму або непряму умову для звільнення заручника (заручників). У 1979 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про боротьбу із захопленням заручників. Згідно з Конвенцією злочином також визнається спроба захоплення заручників і участь у захопленні як спільника. Держави-учасниці за вказані злочини з урахуванням їх тяжкого характеру повинні передбачати у своєму кримінальному законодавстві відповідні покарання.

Проблема тероризму є вельми актуальною і на регіональному рівні. її активно вирішує Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК), ЄС, ОБСЄ, РЄ, ОАД та інші регіональні структури. В рамках РЄ в 1977 р. була прийнята Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, яка встановила, що певні види терористичних актів більше не кваліфікуватимуться як політичні злочини у разі виникнення питання про видачу злочинця і здійснення правової взаємодії в цій сфері.

Проблема міжнародного тероризму є однією з найактуальніших для міжнародного співтовариства у зв'язку з високою суспільною небезпекою цього злочину міжнародного характеру. У 1995 р. в Єгипті була проведена спеціальна зустріч керівників держав "великої сімки" за участю Росії з метою об'єднання зусиль провідних держав світу в боротьбі з міжнародним тероризмом.

Гострота цієї проблеми пояснюється тим фактом, що тероризм має в більшості випадків яскраво виражене політичне забарвлення. Тому в доктрині міжнародного права фігурує поняття "державний тероризм". Проте успішність боротьби з міжнародним тероризмом можна забезпечити не деполітизуванням цього явища, а шляхом усунення соціально-економічних явищ (бідності, безвихідності, порушення прав людини і т. ін.), що його породжують.

За визначенням В.П. Ємельянова, тероризм - це публічно скоювані загально-небезпечні дії або погрози такими, спрямовані на залякування населення або соціальних груп, з метою прямого або непрямого впливу на ухвалення будь-якого рішення або відмову від нього на користь терористів1. Розмірковуючи над проблемою тероризму, є про що замислитися, особливо аналізуючи наслідки терористичної атаки 11 вересня 2001 р. у США. Події розвивалися приблизно таким чином. Чотири комерційних авіалайнера, що прямували в Каліфорнію з аеропортів Логан, Даллас і Ньюарк, були захоплені терористами під час виконання польоту, приблизно одночасно, через деякий час після вильоту. Оскільки протяжність маршрутів лайнерів становила близько 4200 км, вони мали на борту приблизно по 30 000-35 000 авіаційного керосину кожний.

Рейс 11 "American Airlines", літак "Боїнг 767-200" врізався в північний бік північної башти ВТЦ (WTC 1) о 8:46:30 (тут і далі час місцевий), приблизно на рівні 94-98-го поверху.

Рейс 175 "United Airlines", літак "Боїнг 767-200" врізався в південний бік південної башти ВТЦ (WTC 2) о 9:02:59, приблизно на рівні 78-85-го поверху. Ця подія була знята телевізійними групами, що знімали наслідки першого удару.

Рейс 77 "American Airlines", літак "Боїнг 757-200", врізався в будівлю Пентагона о 9:37:46.

Рейс 93 "United Airlines", літак "Боїнг 757-200" впав на поле в південно-західній частині, біля міста Шанксвілль о 10:03:11. Місце падіння знаходиться приблизно в 240 км на північ від Вашингтона. Ймовірно, падіння відбулося в результаті боротьби, яка стала наслідком спроби пасажирів і членів екіпажу повернути контроль над літаком.

У результаті влучення літаків у день атаки було зруйновано три будівлі ВТЦ. Південна башта (WTC 2) обрушилася приблизно о 10:05 після пожежі, що тривала 56 хв. Північна башта (WTC 1) обрушилася о 10:27 після пожежі, яка тривала 102 хв. Третя будівля, башта WTC 7, була зруйнована о 18:16 у результаті пожежі та пошкоджень, яких зазнала при обваленні основних башт.

Відразу після нападу адміністрація Дж. Буша оголосила про початок "Війни з тероризмом", метою якої було заявлено захоплення Вен Ладена та інших керівників "Аль-Каїди", з тим щоб вони постали перед американським правосуддям, а також протидія діяльності інших терористичних організацій. Передбачалося, що цієї мети можна досягти за допомогою економічних і воєнних санкцій проти держав, що приховують терористів, а також за допомогою різкого посилення засобів розвідки і глобального моніторингу. Безпосередньо після терактів офіційні особи уряду США неодноразово заявляли про можливу причетність до атак Саддама Хусейна, незважаючи на те, що ця думка так і залишилася непідтвердженою, вона відіграла значну роль у формуванні громадської думки щодо вторгнення в Ірак у 2003 р. Другою за обсягом операцією в рамках "Війни проти тероризму" (і найбільшою з них, що прямо стосується тероризму як такого) стало скинення уряду руху "Талібан" в Афганістані міжнародним альянсом, очолюваним США. Сполучені Штати не стали єдиною країною, що збільшила інтенсивність контртерористичних операцій після 11 вересня, так само вчинили Індонезія і Філіппіни, що мають власні внутрішні проблеми з радикальними мусульманськими організаціями.

Після атак 11 вересня була вперше в історії задіяна ст. 5 договору НАТО.

У відповідь у сфері безпеки в Сполучених Штатах було прийнято "Акт про національну безпеку" (2002 р.)" який ініціював створення Міністерства національної безпеки США, що стало найбільшою реорганізацією американських органів влади в сучасній історії. Конгрес США також схвалив "Патріотичний акт", покликаний допомогти виявляти і запобігати тероризму та іншим злочинам. Групи захисників громадянських свобод розгорнули широку критику "Патріотичного акта", заявляючи, що він дозволяє правоохоронним органам вручатися в приватне життя громадян, а також усуває судовий нагляд над поліцією і розвідувальними службами. Адміністрація Дж. Буша також використала події 11 вересня як мотив для початку секретної операції Агентства національної безпеки із прослуховування телефонних розмов і розкриття електронної кореспонденції між жителями США та іншими країнами без наявності судової санкції. Майже 80 000 арабів та інших мусульманських емігрантів були піддані дактилоскопії і реєстрації відповідно до дії "Акта про реєстрацію іноземців" від 1940 р. Близько 8000 арабів і мусульман були опитані, і приблизно 5000 іноземців затримано.

Разом з тим вже 11 вересня колишній державний секретар США Г. Кіссінджер зазначив, що для здійснення акції було потрібне багатомільйонне фінансування, наявність довірених людей у багатьох державних установах США для підтримки підготовки і проведення теракту, що не під силу жодній з відомих нині терористичних організацій, які діють поодинці. Все це наводить на роздуми, що теракти 11 вересня є елементом нової глобальної керованої кризи.

США під приводом відплати терористам намагаються здобути максимум користі із ситуації, що склалася, і вирішити низку проблем геополітичного, економічного та військового характеру. Можна помітити, що вони не обмежуються діями тільки проти терористичних організацій та їх лідерів, а, використовуючи міжнародну підтримку, прагнуть кардинально змінити обстановку на Близькому Сході, у Центральній і Середній Азії, окинути незручні для них режими, закріпити там свій вплив і безпосередню військову присутність.

Теракти в США вирізняють: надзвичайно високий рівень планування, підготовки і проведення; найвища синхронізація дій; демонстраційний характер (руйнування символу світової банківської системи); продумане до дрібниць інформаційне забезпечення (у тому числі наперед протягом тривалого часу розкручуваний символ "ісламського фундаменталізму" та ін.); підготовка терористів на територіях як самих Сполучених Штатів, так і деяких розвинутих країн Європи (Великої Британії, Німеччини).

Все це дає змогу погодитися з думкою Г. Кіссінджера про те, що організація подібного масштабного злочину навряд чи під силу будь-якій з відомих терористичних організацій (ідеться про десятки мільйонів доларів). Тільки одна підготовка пілотів-камікадзе вимагає чималих капіталовкладень і часу (як мінімум рік). Протягом цього часу про плани терористичних організацій, тим більше на території США, мали б знати спецслужби, агенти яких є майже в кожній подібній організації. Вірогідність, що подібна акцію могла бути вчинена навіть такою великою і багатою терористичною організацією, як "Аль-Каїда", очолювана Усамою бен Ладеном, дуже мала.

12 вересня 2001 р. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан у виступі на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї у зв'язку з обговоренням проекту резолюції "Засудження терористичних нападів у США" сказав: "Країна, що нас приймає, і це чудове місто, яке було таким добрим до нас протягом більше п'яти десятиріч, щойно були піддані такому терористичному нападу, який ми навряд чи зважилися б собі уявити навіть в найжахливішому сні. Ми всі насилу підшукуємо слова, щоб висловити свої жаль і обурення, наші глибокі співчуття невимовному числу поранених і тим, хто зазнав втрат, і свою солідарність з народом і урядом Сполучених Штатів у цю годину випробувань. Ми також насилу добираємо слова для того, щоб висловити своє захоплення і повагу до доблесних поліцейських, пожежних і різноманітних робітників, які беруть участь у порятунку і пошуку людей, і особливо до багатьох тих, чия рішучість допомогти своїм співгромадянам коштувала їм самим власного життя. Всі нації планети повинні об'єднатися в своїй солідарності з жертвами тероризму і у своїй рішучості вживати заходи - як проти самих терористів, так і тих, хто надає їм будь-які притулок, допомогу або заохочує їх...".

У Резолюції 1368 (2001) від 12 вересня 2001 р. Рада Безпеки ООН засудила терористичні напади 11 вересня 2001 р., висловивши якнайглибше співчуття жертвам та їх сім'ям, а також народу і уряду Сполучених Штатів Америки; закликала всі держави "терміново докласти спільні зусилля для того, щоб піддати правосуддю виконавців, організаторів і спонсорів цих терористичних нападів..."

У Резолюції 1373 (2001) від 28 вересня 2001 р. Рада Безпеки ООН заявила, що акти міжнародного тероризму є однією з найсерйозніших загроз для міжнародного миру і безпеки у XXI ст. і ухвалила рішення, що всі держави повинні: "а) запобігати і припиняти фінансування терористичних актів; Ь) запровадити кримінальну відповідальність за умисне надання або збирання коштів, будь-якими методами, прямо або побічно, їх громадянами або на їх території з наміром, щоб такі кошти використовувалися - або за усвідомлення того, що вони будуть використані, - для вчинення терористичних актів; с) невідкладно заблокувати кошти або інші фінансові активи чи економічні ресурси осіб, які скоюють або намагаються скоювати терористичні акти..."2. Відповідно до п. 6 Резолюції 1373 було засновано Контртерористичний комітет Ради Безпеки ООН, що складається з усіх членів Ради.

Розкрадання ядерного матеріалу є відносно новим видом протиправних діянь, але має високий ступінь суспільної небезпеки.

У 1980 р. була прийнята Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу. Статті 7-13 цього документа безпосередньо кваліфікують протиправні діяння в цій галузі. Відповідно до ст. 7 правопорушенням, караним кожною державою-учасницею в межах свого законодавства, визнаються, зокрема: крадіжка ядерного матеріалу або його захоплення шляхом грабежу; привласнення або отримання обманним шляхом ядерного матеріалу; дії, що є вимаганням видачі ядерного матеріалу за допомогою погрози силою або застосування сили, або іншої форми залякування; загроза використати ядерний матеріал, вчинити його крадіжку або захоплення шляхом грабежу зі злочинною метою.

Як правопорушення також кваліфікується співучасть у названих діях і спроба їх вчинення.

Кожна держава - учасниця Конвенції 1980 р. вживає відповідні заходи покарання за вказані правопорушення з урахуванням їх серйозності.

8 липня 2005 р. була підписана Поправка до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, згідно з якою назва цієї Конвенції замінена таким чином: "Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок", а до самої Конвенції внесено багато суттєвих змін та доповнень. Зокрема, закріплюються такі основоположні принципи фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок: а) відповідальність держави (відповідальність за створення, впровадження та підтримання режиму фізичного захисту в державі повністю покладається на цю державу); Ь) відповідальність під час міжнародного перевезення (відповідальність держави за забезпечення того, що ядерний матеріал достатньо захищений, поширюється на його міжнародне перевезення доти, доки ця відповідальність не передається належним чином іншій державі); с) нормативно-правова база (держава є відповідальною за створення та підтримання нормативно-правової бази з регулювання фізичного захисту); (і) компетентний орган (держава повинна створити або призначити компетентний орган, який є відповідальним за впровадження нормативно-правової бази); е) відповідальність власників ліцензій і т. ін.

Незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин. Правопорушення, пов'язані з наркотичними засобами і психотропними речовинами, заподіюють значну шкоду здоров'ю людей, соціальному благополуччю та економічним інтересам багатьох держав. З метою боротьби з цими протиправними діяннями були укладені Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. і Конвенція про психотропні речовини 1971 р. Ці конвенції регламентують широке коло питань, включаючи заходи контролю над наркотичними засобами і психотропними речовинами, а також заходи боротьби проти культивування, виробництва, зберігання, продажу, купівлі, ввезення та вивезення наркотичних засобів і психотропних речовин з порушеннями встановлених правил.

У 1988 р. була прийнята Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Ця Конвенція не передбачає припинення дії конвенцій 1961 і 1971 рр., навпаки, містить посилання на деякі їх положення. Укладення Конвенції 1988 р. було зумовлене необхідністю зміцнення та доповнення заходів, передбачених конвенціями 1961 і 1971 рр., з метою зменшення розмаху і масштабів незаконного обігу наркотичних і психотропних речовин та його серйозних наслідків.

Стаття 3 Конвенції 1988 р. містить перелік діянь, що повинні визнаватися кримінальними злочинами державами-учасницями згідно зі своїм законодавством. Серед них слід виокремити: виробництво, виготовлення" екстрагування, приготування, пропозицію, пропозицію з метою продажу, розповсюдження, продаж, постачання на будь-яких умовах, посередництво, переправлення, транзитне переправлення, транспортування, імпорт або експорт будь-якої наркотичної або психотропної речовини на порушення положень конвенцій 1961 і 1971 рр.; культивування опійного маку, кокаїнового куща, рослини канабіс з метою виробництва наркотичних засобів; організацію, керівництво або фінансування названих правопорушень та ін.

Кожна держава-учасниця за вчинення правопорушень, перерахованих у Конвенції 1988 р., передбачає застосування таких покарань (що враховують серйозний характер цих правопорушень), як тюремне ув'язнення або інші види позбавлення волі, штрафні санкції та конфіскацію. Держави можуть передбачити (на додаток до засудження або іншого покарання) застосування щодо правопорушника таких заходів, як лікування, перевиховання, подальше спостереження за ним, відновлення працездатності або соціальну інтеграцію.

У ст. 7 Конвенції детально регламентуються питання надання взаємної правової допомоги державами-учасницями в розслідуванні, кримінальному переслідуванні та судовому розгляді правопорушень, зафіксованих у ній.

Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановила, що всі держави повинні співпрацювати у припиненні незаконної торгівлі наркотиками і психотропними речовинами, здійснюваної суднами у відкритому морі на порушення міжнародних конвенцій (п. 1 ст. 108).

У 1990 р. на 17-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН були прийняті Політична декларація і Всесвітня програма дій з міжнародної співпраці в боротьбі проти незаконного виробництва, пропозиції, попиту, обігу та розповсюдження наркотичних засобів і психотропних речовин. Декларація підтвердила важливість співпраці держав з реалізації положень конвенцій 1961, 1971 і 1988 рр., високу оцінку отримали заходи, здійснені ООН щодо боротьби зі зловживанням наркотичними і психотропними засобами. В Декларації було проголошено Десятиріччя ООН з боротьби проти зловживання наркотиками на період 1991- 2000 рр.

У Всесвітній програмі дій передбачено заходи з боротьби зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом на національному, регіональному і міжнародному рівнях. Відповідно до положень програми Генеральному секретареві ООН запропоновано щороку направляти Генеральній Асамблеї доповідь про діяльність з реалізації Всесвітньої програми.

У1987 р. Генеральна Асамблея ООН оголосила 26 червня Міжнародним днем боротьби зі зловживанням наркотичних засобів та їх незаконним обігом.

Історія боротьби з розповсюдженням наркотиків або принаймні спроб якось контролювати їх обіг налічує вже більш як 100 років. Так, у лютому 1909 р. Шанхайська опіумна комісія, участь у роботі якої взяли 13 країн, зокрема Росія, намагалася знайти шляхи обмеження ввезення наркотиків з азіатських країн. І сьогодні, століття потому, ми далекі від вирішення проблеми. Згідно з оцінками ООН, вартісний обсяг незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин дорівнює приблизно 400 млрд дол. США на рік, причому 50-70 % його припадає на готівковий обіг. У зв'язку з цим у торговців наркотиками виникає необхідність перевести величезну кількість готівкових коштів у безготівковий обіг, який забезпечує їх використання з найменшим ризиком. Для цього такі особи вдаються до послуг кредитно-фінансових установ, використовуючи останні з метою відмивання доходів, одержаних від незаконного обігу наркотиків. Крім того, для приховування джерела походження своїх статків торговці наркотиками вкладають злочинно добуті кошти в різну рухому й нерухому власність. Відповідно до положень ст. З Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., ст. 6 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 р., сформульовано визначення відмивання грошей. Це злочинна діяльність, переважно міжнародного масштабу, що характеризується умисним приховуванням дійсного характеру (походження) джерела майна чи фінансових коштів шляхом незаконного їх використання (привласнення, передача, володіння, розміщення, переміщення тощо) з метою "легалізації" злочинних доходів, зокрема від наркобізнесу.

За довідками Програми ООН з міжнародного контролю за наркотиками, сьогодні на території України діє міжнародна наркомафія. Про це свідчать регулярні випадки відмивання наркодоларів шляхом різних легендованих переказів грошових коштів на рахунки місцевих недержавних організацій з наступним їх поверненням офіційними каналами. За твердженнями експертів США, мають місце і прямі пропозиції з боку сумнівних кредиторів надати Україні значні позики, найімовірніше, у наркодоларах, про що свідчать досить низькі відсотки й великі строки їх погашення. Тож потрібно терміново покласти край відмиванню та введенню таких доходів у легальний обіг, бо якщо сьогодні представники злочинного світу посядуть економічні висоти, то завтра вони посядуть політичні, і ми матимемо справу з кримінальною ринковою економікою на зразок колумбійської чи болівійської1.

Наркоманія і незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів належать до суспільно небезпечних явищ, які тісно пов'язані з організованою злочинністю і мають глобальний характер. Зважаючи на це, Україна підтримує ініціативи міжнародної спільноти щодо боротьби з незаконним розповсюдженням зазначених засобів і речовин. Вона ратифікувала відомі Конвенції ООН 1961,1971, 1988 рр.

Суспільно небезпечні наслідки поширення наркоманії і токсикоманії зумовили потребу, поряд із вжиттям соціальних, економічних, медичних та інших заходів, спрямованих проти незаконного обігу наркотичних засобів, переглянути чинне в цій сфері національне адміністративне і кримінальне законодавство2.

ОБСЄ є найбільшою регіональною організацією, до якої входить 56 країн світу, включно зі всіма країнами Європи та СНД, а також США та Канада. її засадничими документами є Заключний Акт, прийнятий в Гельсінкі в 1975 р. та Хартія для нової Європи і Додатковий документ до неї, прийнятий в Парижі в 1990 р.

Україна є учасницею ОБСЄ з 30 січня 1992 р. З того часу вона бере активну участь у роботі всіх колективних керівних органів Організації (саміти держав-учасниць ОБСЄ, засідання Ради міністрів та Постійної ради ОБСЄ), виробленні та прийнятті ними рішень з різних аспектів її діяльності. Україна активно співпрацює з інститутами Організації, перш за все, з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ), Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Крім того, важливим напрямком спільної діяльності є співробітництво з Місією ОБСЄ в Україні, а нині з Координатором проектів ОБСЄ в нашій державі. У своїй роботі Координатор проектів ОБСЄ в Україні керується Меморандумом про взаєморозуміння між Урядом України та Організацією з безпеки і співробітництва в Європі щодо нової форми співробітництва у сфері демократичного управління. У своїх діях Координатор проектів ОБСЄ в Україні керується побажаннями уряду в тому разі, якщо вони відповідають принципам демократії та верховенства права. Так, Відділ з питань верховенства права та прав людини Координатора проектів ОБСЄ в Україні виконує проекти, спрямовані на зміцнення захисту прав людини та підвищення прозорості і відкритості стосунків між громадянами і державою. Проекти стосуються сфер адміністративної юстиції та адміністративного права, процесів реформування та удосконалення законодавства, підвищення обізнаності громадян щодо прав людини та механізмів їхнього захисту, конституційного судочинства, попередження тортур та інших форм жорстокого поводження в місцях позбавлення волі, розробки ефективного механізму відшкодування державою шкоди у випадку порушення прав людини, а також удосконалення юридичної освіти.

В рамках цих проектів відділ з питань верховенства права та прав людини організовує заходи, поширює кращі світові практики та сприяє публікації спеціалізованої літератури, включаючи матеріали Ради Європи та Європейського суду з прав людини.

15 лютого 1995 р. Верховна Рада України прийняла закони "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" та Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними".

11 вересня 2003 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1446 "Про Комітет з контролю за наркотиками", на підставі якої у складі Міністерства охорони здоров'я на базі Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я, що ліквідовувався, був створений Комітет з контролю за наркотиками як урядовий орган державного управління.

Фальшивомонетництво, або підробка грошових знаків, є одним з найдавніших протиправних діянь, що серйозно підривають економічну систему держав. У1929 р. була підписана Міжнародна конвенція щодо боротьби з підробкою грошових знаків.

Згідно з цією Конвенцією обманні дії з виготовлення або зміни грошових знаків (паперових грошей, банківських білетів, металевих монет), що перебувають в обігу, а також збут підроблених грошових знаків кваліфікуються як злочин. При цьому кримінально карається підробка грошових знаків як своєї держави, так і будь-якої іншої. Конвенція 1929 р. не охоплює діяння, пов'язані з підробкою векселів, чеків, акредитивів, знаків поштової оплати та інших цінних паперів, тому висуваються пропозиції щодо її ревізії і вдосконалення.

31931 р. держави - учасниці Конвенції 1929 р. разом з іншими зацікавленими сторонами періодично збираються на міжнародні конференції щодо координації зусиль держав, емісійних установ і найбільших банків у боротьбі з фальшивомонетництвом. Велику роботу в цьому напрямі проводить Інтерпол, який видає спеціальний бюлетень "Підробки і фальсифікації" та інші довідкові посібники.

Рабство, работоргівля, торгівля жінками і дітьми. Відповідно до Конвенції щодо рабства 1926 р. рабство визначається як становище або стан людини, над якою здійснюються деякі або всі повноваження, властиві праву власності (п. 1 ст. 1). Торгівлею невільниками є будь-який акт захоплення, придбання або передання людини з метою продажу її в рабство; кожний акт придбання невільника з метою його продажу або обміну; кожний акт передання шляхом продажу або обміну невільника, придбаного з метою продажу або обміну, так само як і взагалі кожний акт торгівлі або перевезення невільників (п. 2 ст. 1). Держави - учасниці Конвенції 1926 р. взяли зобов'язання сприяти одна одній у знищенні рабства і торгівлі невільниками (ст. 4).

У 1953 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила протокол, який вніс деякі зміни до Конвенції 1926 р., а в 1956 р. була прийнята Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства. Під такими інститутами і звичаями згідно з Додатковою конвенцією розуміються: боргова кабала; кріпосний стан; обіцянка видати заміж або видання заміж жінки за винагороду без права відмови з її боку; право чоловіка жінки або його сім'ї передавати її за винагороду іншій особі; передача жінки після смерті чоловіка за спадком іншій особі; передача дитини або підлітка молодше 18 років своїми батьками або опікунами іншій особі за винагороду або без такої з метою експлуатації цієї дитини або підлітка, або його праці (ст. 1).

Перевезення або спроба перевезення рабів з однієї країни в іншу будь-якими транспортними засобами або співучасть у цьому вважається кримінальним злочином за законами держав - учасниць Додаткової конвенції 1956 р., а особи, визнані винними в цих злочинах, підлягають суворим покаранням (п. 1 ст. 3).

У зв'язку з тим, що проституція і супутнє їй зло, яким є торгівля людьми з метою проституції, несумісні з гідністю і цінністю людської особи та загрожують добробуту людини, сім'ї і суспільству, в 1949 р. була укладена Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами.

На 61-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 2006 р. була прийнята резолюція "Поліпшення координації зусиль щодо боротьби з торгівлею людьми". На 63-й сесії ГА ООН у 2008 р. держави-члени Організації одноголосно схвалили вказану оновлену резолюцію. Одним із практичних результатів ухвалення резолюції стало створення міжнародного координаційного механізму щодо боротьби з торгівлею людьми (ІСАТ).

На основній сесії ЕКОСОР 25 липня 2008 р. була прийнята резолюція "Зміцнення координації діяльності ООН та інших зусиль щодо боротьби з торгівлею людьми". Ця резолюція має зміцнити роль Економічної і соціальної ради як одного з головних органів ООН у розгляді питань боротьби з торгівлею людьми і сприяти виробленню скоординованого всеосяжного міжнародного підходу до вирішення цієї проблеми. Резолюція запрошує розробити стратегію або план дій ООН щодо боротьби з торгівлею людьми, а також містить положення, спрямовані на подальше зміцнення діяльності координаційної групи ООН щодо боротьби з торгівлею людьми.

У питаннях співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю проблема юрисдикції є однією з найактуальніших. У такому контексті термін "юрисдикція" розуміється у вузькому значенні, а саме: правомочність судів певної держави розглядати справи, віднесені до їх компетенції, ухвалювати у них рішення або вироки. Залежно від конкретної справи розрізняють кримінальну, адміністративну, цивільну або іншу юрисдикцію.

У більшості багатосторонніх конвенцій щодо боротьби зі злочинністю встановлюється, що зафіксовані в них правопорушення підпадають під юрисдикцію тієї держави, на чиїй території вони вчинені, або якщо вони вчинені на борту судна або літального апарату, зареєстрованого в цій державі, або якщо імовірний правопорушник є громадянином цієї держави. Також у багатьох конвенціях передбачається юрисдикція держави, на території якої опинився ймовірний правопорушник. Іншими словами, у більшості випадків конвенції виходять із принципу альтернативної юрисдикції - або видай, або суди (aui dedere auf judicare). Хоча в деяких випадках (піратство, работоргівля, несанкціоноване радіомовлення з відкритого моря) використовується принцип універсальної юрисдикції, відповідно до якого уповноважений корабель (судно або літальний апарат) будь-якої держави має право припинити зазначені правопорушення і притягти осіб, винних у їх вчиненні, до відповідальності згідно із законодавством держави прапора корабля.