Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 19.4. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол)

Деякі дослідники пов'язують початок історії Інтерполу з конгресом керівників поліцейських відомств 24 держав Європи, Азії, Центральної і Південної Америки, організованим у 1914 р. у Монако главою цієї невеликої держави князем Альбертом І. У рішеннях конгресу його учасники зафіксували неефективність дипломатичних каналів у міжнародній співпраці поліцейських відомств і нагальну необхідність встановлення між ними прямих контактів. Також було вирішено заснувати спеціальну комісію для вивчення досвіду боротьби зі злочинністю в різних, країнах і поширення його у світовому масштабі. У зв'язку з тим, що незабаром після закінчення конгресу почалася Перша світова війна, його резолюції було надовго забуто.

Офіційно вважається, що Інтерпол бере свій початок з Міжнародного конгресу кримінальної поліції, що відбувся у Відні в 1923 р., в якому взяли участь 138 представників 20 держав Європи, Азії і Америки. Головне досягнення конгресу - створення у Відні постійно діючої Міжнародної комісії кримінальної поліції. Відповідно до статуту Комісії її головною метою були: 1) сприяння формуванню практики надання взаємної службової допомоги між поліцейськими органами у межах чинних в окремих державах законів; 2) заохочення створення та успішної діяльності будь-яких установ, покликаних вести боротьбу з кримінальними злочинами. Для досягнення цієї мети створювалася необхідна структура органів.

У 1938 р. унаслідок аншлюсу (приєднання) Австрія стала частиною фашистської Німеччини. Міжнародна комісія кримінальної поліції потрапила під повний контроль "третього рейху". З 1941 р. контакти Комісії з іншими країнами практично повністю припинилися.

Після закінчення Другої світової війни було докладено енергійних зусиль з метою відродження Міжнародної комісії кримінальної поліції, оскільки післявоєнні розруха, голод і бідність створювали сприятливе криміногенне середовище. В 1946 р. у Брюсселі відбувся перший післявоєнний конгрес комісії, в якому взяли участь представники поліцейських відомств із 17 держав. Учасники конгресу висловили тверду рішучість відродите Міжнародну комісію кримінальної поліції. При цьому було визначено її нове місцезнаходження - Париж. Замість старого статуту

1923 р. було прийнято тимчасові положення про мету, завдання і принципи діяльності комісії.

У 1956 р. на сесії Міжнародної комісії кримінальної поліції було прийнято новий статут. З ухваленням цього основоположного документа почалася і нова історія Інтерполу.

В ст. 1 статуту була закріплена нова назва організації - Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол). Термін "Інтерпол" з'явився експромтом у 1947 р. на черговій сесії Генеральної асамблеї комісії в Празі. Він випадково злетів з вуст представника Італії Д. Дози стосовно організації, проте ця абревіатура назви комісії виявилася дуже вдалою з погляду фонетики і всім сподобалася. В новому статуті скорочена назва організації "Інтерпол" набула офіційного закріплення.

Метою Інтерполу є:

а) забезпечення і розвиток широкої взаємної співпраці всіх органів (установ) кримінальної поліції в межах наявного законодавства країн і в дусі Загальної декларації прав людини;

б) створення та розвиток установ, які можуть успішно сприяти попередженню і боротьбі із загальною кримінальною злочинністю (ст. 2 статуту).

У ст. З статуту Інтерполу зафіксовано: "Організації суворо забороняється будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру".

Прохання про прийняття в члени Інтерполу направляється компетентним урядовим органом Генеральному секретарю організації. Рішення про прийняття виносить Генеральна асамблея більшістю у 2/3 голосів. Україна була прийнята до складу Інтерполу в 1992 р. Нині Інтерпол об'єднує 187 держав. Після ООН це друга за кількістю держав-учасниць організація у світі.

До структури Інтерполу входять: Генеральна асамблея, виконавчий комітет, генеральний секретаріат, національні центральні бюро, радники.

Генеральна асамблея є найвищим органом організації. Вона складається з делегатів, що призначаються державами-членами. Зважаючи на спеціальний характер організації, її члени повинні прагнути включати до складу своїх делегацій керівних посадовців тих органів, які виконують поліцейські функції; посадовців, чиї функціональні обов'язки пов'язані з діяльністю Інтерполу; фахівців з питань, внесених до порядку денного засідань.

Основні функції Генеральної асамблеї: визначення принципів діяльності і загальних заходів, які повинні сприяти виконанню мети організації; ухвалення рішень і надання рекомендацій членам організації з питань, що входять до її компетенції; визначення фінансової політики організації; розгляд і ухвалення угод з іншими організаціями (ст. 8 статуту).

Генеральна асамблея збирається на свої сесії щороку. На прохання виконавчого комітету або більшості членів Інтерполу може бути проведена надзвичайна сесія. Право голосу на сесіях Генеральної асамблеї має тільки один делегат від кожної країни. Рішення приймаються простою більшістю голосів, за винятком тих, для ухвалення яких за статутом потрібна більшість у 2/3 голосів.

Виконавчий комітет складається із президента організації, трьох віце-президентів і 9 делегатів. Тринадцять членів Виконавчого комітету повинні представляти різні країни відповідно до принципу справедливого географічного представництва. Президента і трьох віце-президентів обирає Генеральна асамблея з-поміж своїх делегатів. Президент обирається більшістю в 2/3 голосів. Якщо такої більшості немає, за повторного голосування буде досить простої більшості голосів. Президент і віце-президенти повинні представляти різні континенти. Президент обирається на 4 роки, віце-президенти - на 3. Після закінчення строку повноважень вони не можуть бути переобрані на ті самі посади або делегатами у виконавчий комітет. З 2008 по 2012 р. на посаду президента Інтерполу був обраний представник Сінгапуру Буй Хуей Ху.

Виконавчий комітет: здійснює контроль за виконанням рішень Генеральної асамблеї; готує порядок денний сесій Генеральної асамблеї; представляє Генеральній асамблеї плани роботи і пропозиції, які він вважає доцільними; здійснює контроль за діяльністю генерального секретаря Інтерполу; користується всіма повноваженнями, які делегує йому Генеральна асамблея (ст. 22 статуту).

Виконавчий комітет збирається на засідання не менше одного разу на рік за пропозицією президента організації.

Постійно діючі служби Інтерполу утворюють її генеральний секретаріат.

Генеральний секретаріат є міжнародним центром боротьби з міжнародною злочинністю, а також спеціалізованим інформаційним центром. До його головних функцій належать: втілення в життя рішень Генеральної асамблеї і виконавчого комітету; забезпечення ефективного адміністративного керівництва діяльністю організації; підтримка зв'язку з національними і міжнародними органами, а з питань, що стосуються розшуку злочинців, - за посередництва національних центральних бюро; підготовка необхідних публікацій (ст. 26 статуту).

Генеральний секретаріат складається з генерального секретаря, фахівців і адміністративного персоналу. Кандидатура генерального секретаря пропонується виконавчим комітетом і затверджується Генеральною асамблеєю строком на 5 років. Його повноваження можуть подовжуватися і на наступні строки, проте він повинен залишити цю посаду після досягнення 65 років. Якщо він досягає цього віку в період дії мандата, він може продовжити виконання своїх функцій до закінчення строку повноважень. Генеральний секретар обирається з-поміж осіб, вельми компетентних в питаннях діяльності поліції. Нині генеральним секретарем Інтерполу є Рональд Ноубл (США).

Генеральний секретар наймає персонал і керує ним, розпоряджається бюджетом, організовує і спрямовує роботу постійних служб відповідно до директив Генеральної асамблеї або виконавчого комітету. Він відповідальний перед Виконавчим комітетом і Генеральною асамблеєю. Під час виконання своїх обов'язків генеральний секретар представляє організацію в цілому, а не якусь певну країну.

Для досягнення поставленої мети Інтерпол спирається на постійну й активну співпрацю своїх членів, які в межах законодавства своїх країн повинні робити все можливе для добросовісної участі в її діяльності. Для забезпечення такої співпраці кожний член організації повинен вказати орган, що діятиме як національне центральне бюро Інтерполу (НЦБ). Він здійснює зв'язок з різними установами у своїй державі; з установами, що діють як національні центральні бюро в інших державах; з генеральним секретарем Інтерполу (ст. 32 статуту).

Зазвичай держава, що вступила в Інтерпол, створює в найкоротший строк у структурі свого поліцейського відомства національне центральне бюро. У доповненні до статуту Інтерполу, прийнятому в 1965 р., НЦБ називаються "національними центрами країн з питань міжнародного співробітництва органів поліції в рамках Інтерполу". Фактично НЦБ є опорними пунктами Інтерполу на місцях. З погляду міжнародного і внутрішньодержавного права НЦБ мають унікальний статус. З одного боку, НЦБ є постійно діючими органами Інтерполу в державах-членах, а з іншого - установами поліцейських відомств цих держав. Іншими словами, НЦБ одночасно входять до структури двох систем - Інтерполу і національної поліцейської служби держави-члена. В Україні НЦБ було відкрито 25 березня 1993 р.

З наукових питань Інтерпол може консультуватися з радниками, які виконують суто консультативні функції. Радники призначаються виконавчим комітетом строком на 3 роки. Штат радників формується з осіб, які мають міжнародний авторитет у галузі діяльності, що цікавить Інтерпол.

Ресурси Інтерполу складаються із грошових внесків держав-членів, а також подарунків, пожертвувань, субсидій, дотацій та інших джерел, прийняття яких має схвалити виконавчий комітет. Бюджет Інтерполу на 2009 р. становив 47,4 млн євро.

Штаб-квартира Інтерполу розташована (з 1989 р.) в Ліоні (Франція). Робочі мови Інтерполу - англійська, французька, арабська та іспанська.

У багатьох людей під впливом не завжди об'єктивної інформації з преси і телебачення сформувався певний стереотип агента Інтерполу як двометрового атлета, що стріляє з двох рук і з усіх положень і не знає перешкод на шляху до досягнення поставленої мети. Насправді в Інтерполі ніколи не було і немає жодних агентів, детективів і т. ін. Його службовці іменуються співробітниками генерального секретаріату. Сама назва цього органу "секретаріат" показує, що люди, які працюють у ньому, далекі від відважної гонитви і ризикованих затримань злочинців, їх функції мають переважно канцелярський характер. Всі співробітники Генерального секретаріату, крім керівних осіб, поділяються на дві категорії.

Першу категорію утворює так званий офіцерський корпус. Його представники здійснюють оперативно-аналітичні функції, пов'язані з оброблення інформації, що надходить, про злочини і злочинців, виконують прохання поліцейських відомств різних країн про надання будь-яких відомостей з архівів Інтерполу.

Офіцерський корпус комплектується зі співробітників національних поліцейських відомств держав - членів Інтерполу, що мають не менше 10 років стажу практичної роботи в одній з оперативних служб, дослужилися до офіцерського чину, не нижчого за лейтенанта і не вищого за майора, які володіють, окрім рідної, англійською або французькою мовою (перевага віддається останній), мають добру фізичну підготовку. Проте це лише початкові дані кандидатів для роботи в штаб-квартирі Інтерполу. Оскільки Інтерпол є міжнародною організацією, то для роботи в генеральному секретаріаті потрібні інші якості співробітників, ніж при проходженні служби в оперативному поліцейському підрозділі. Необхідно вміти не командувати, а переконувати, бути дипломатом, потрібне вміння самостійно, швидко і кваліфіковано оцінювати ситуацію та брати на себе сміливість ухвалювати рішення. Робота офіцерського корпусу відбувається в основному в кабінетах генерального секретаріату. Звідси зрозуміло, що відважна "гонитва" в коридорах штаб-квартири Інтерполу фізично неможлива. Ці співробітники є міжнародними чиновниками і не виконують оперативно-розшукових функцій, які входять до компетенції національних поліцейських служб.

Друга категорія співробітників секретаріату складається з технічного та обслуговуючого персоналу: секретарі, друкарки, телефоністки, оператори картотек, бібліотечні працівники, фотографи, інженери-електронники і т. ін.

Всі ці люди працюють під керівництвом генерального секретаря Інтерполу, що є основною фігурою цієї організації. Він на свій розсуд набирає персонал генерального секретаріату і керує всіма його службами. В рамках генерального секретаріату діють чотири відділи: адміністративний, поліцейський, науково-дослідний і технічного забезпечення.

Основною ланкою цієї структури є поліцейський відділ. Саме на нього покладена відповідальність за координацію співробітництва поліцейських органів держав-членів у боротьбі з міжнародною злочинністю. У свою чергу поліцейський відділ складається з трьох підвідділів (відділень), відомих під номерами "перший", "другий" і "третій", а також відособленої групи з боротьби з організованою злочинністю (ФОПАК). Усередині відділу і відділень є підрозділи, що позначаються буквами латинського алфавіту. Наприклад, до першого підвідділу (загальні злочини) спрямовується і там обробляється вся інформація, що надходить, про злочини проти власності й торгівлю зброєю (група С), про злочини проти особи (група Б), про міжнародний тероризм (група ТЕ).

Основна робота Інтерполу полягає в прийманні, обробленні, зберіганні та розповсюдженні інформації про злочини і злочинців. Тому результати науково-технічного прогресу активно використовують у штаб-квартирі організації, яка оснащена потужними комп'ютерами та всіма видами зв'язку, включаючи космічний. Це дає змогу в найкоротші строки зв'язатися з НЦБ (і навпаки) у будь-якій точці земної кулі і передати або отримати необхідну інформацію. Така організація зв'язку дає можливість щороку обробляти понад 1,5 млн запитів і повідомлень.

Відбуваються зміни не тільки в технічному оснащенні Інтерполу, а й спрямованості його діяльності. У перші десятиріччя існування організація займалася переважно шахраями, кишеньковими злодіями і бандитами-одинаками. Нині пріоритетними напрямами співробітництва держав - членів Інтерполу з організацією і між собою є: незаконний обіг наркотиків; відмивання грошей, здобутих злочинних шляхом; міжнародний тероризм; фальшивомонетництво; "білокомірцева злочинність"; розкрадання творів мистецтва.

Одним з основних завдань Інтерполу є надання допомоги поліції країн-членів в обміні інформацією про розшук осіб за допомогою системи міжнародних розшукових циркулярів. Є циркуляри для розшуку злочинців, зниклих без вісті осіб, ідентифікації невпізнаних трупів, повідомлення про небезпечних осіб і осіб, схильних до вчинення злочинів. Крім того, розшукові циркуляри ООН використовує для повідомлення поліції про злочинні групи і осіб, щодо яких запроваджені санкції ООН за зв'язок з організацією "Аль-Каїда" і рухом "Талібан", які розшукуються Міжнародними трибуналами для колишньої Югославії і Руанди.

Міжнародний розшук злочинців - це розшук, що здійснюється за межами держави, де був вчинений злочин, на території не менше ніж двох країн. Кримінальна поліція кожної з них проводить його власними силами, з дотриманням національних законів і відомчих інструкцій. Але велика в ньому і роль Інтерполу. Розшук ініціює країна, кримінальний закон якої був порушений діями особи, яка зникла після вчинення злочину з цієї країни.

Спеціальний циркуляр Інтерполу - Ради Безпеки ООН. Цей вид циркуляра був створений у 2005 р. відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН 1267, в якій міститься звернення до Генерального секретаря ООН спільно з Інтерполом створити інструмент для допомоги комітету Ради Безпеки 1267і на виконання мандата щодо заморожування активів, обмеження переміщення і ембарго на постачання зброї групам і особам, пов'язаним з організацією "Аль-Каїда" і рухом "Талабан".

Розшуковий циркуляр з червоним кутом. Правовою підставою для видачі розшукового циркуляра з червоним кутом є ордер на арешт або рішення суду запитуючої країни. Велика кількість країн - членів Інтерполу розглядає розшуковий циркуляр з червоним кутом як запит на арешт особи з метою подальшої екстрадиції. Більше того, Інтерпол є офіційним каналом для передачі запитів на арешт з метою екстрадиції у низці дво- і багатосторонніх договорів про видачу злочинців, включаючи Європейську конвенцію про екстрадицію і Конвенцію про екстрадицію Економічного співтовариства західноафриканських держав (ЕКОВАС). Генеральна асамблея Інтерполу делегувала генеральному секретаріату повноваження відмовляти країнам - членам організації у видачі розшукового циркуляра з червоним кутом, якщо запит не містить усієї інформації, необхідної для попереднього арешту фігуранта з метою подальшої екстрадиції. Інформація, що надається, також перевіряється на відповідність вимогам ст. З статуту Інтерполу, що забороняє втручання в діяльність політичного, військового, релігійного і расового характеру.

Розшуковий циркуляр з жовтим кутом. У міжнародний розшук зниклі безвісти особи оголошуються, якщо національний розшук не мав успіху, за наявності підстав вважати, що розшукуваний покинув межі держави свого постійного перебування. На кожного розшукуваного видається так званий міжнародний розшуковий циркуляр Інтерполу з жовтим кутом (Yellow Notice), в якому міститься його фотографія, опис зовнішності та зазначається номер досьє, в якому генеральний секретаріат підсумовує відомості про його розшук.

Розшуковий циркуляр з чорним кутом. У розшуковому циркулярі з чорним кутом (Black Notice) міститься інформація про виявлення невпізнаних трупів. У ньому зазначаються країна виявлення, обставини виявлення трупа, опис одягу і речей, містяться фотографії трупа, відбитки пальців, карта зубного апарату, ДНК і профіль. Такий циркуляр публікується за наявності підстав вважати, що загиблий або померлий був громадянином іншої держави.

Розшуковий циркуляр з помаранчевим кутом. 24 лютого 2004 р. в м. Ліоні (Франція) відбулася конференція, на якій ухвалено рішення про створення циркулярів Інтерполу з помаранчевим кутом (Orange Notice). Серія інцидентів з бомбами-посилками, направленими в ряд європейських організацій, змусила Інтерпол зайнятися пошуком нових шляхів підвищення ефективності боротьби з тероризмом. Украй важливо, щоб Інтерпол мав можливість швидкого поширення інформації серед країн-учасниць про нові методи діяльності терористів, а також забезпечував цією інформацією осіб, відповідальних за безпеку, включаючи представників міжнародних організацій.

Слід зазначити, що і міжнародне співтовариство в цілому, і окремі держави активно співпрацюють з Інтерполом. Успішний досвід співробітництва України з Інтерполом можна проілюструвати на такому прикладі. В 1997 р. з Полтавського художнього музею були викрадено дві цінні картини "Натюрморт" ("Сніданок") Клари Петерс (Фландрія, 1612 р.) і "Нічний бій турків з хрестоносцями в 1204 р." Бжена Делакруа (Франція). Викрадені шедеври були знайдені у Великій Британії під час широкомасштабної поліцейської операції, організованої Інтерполом. Британські експерти оцінили картини мінімум в 1 млн фунтів стерлінгів. На лаву підсудних англійського суду сіли п'ять співучасників: четверо - піддані Великої Британії і один - громадянин України. Таким чином, завдяки співпраці в рамках Інтерполу вдалося знайти викрадені українські картини за багато тисяч кілометрів від Полтави і в стислі строки розкрити цей злочин.