Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 20.6. Механізми та інструменти ОБСЄ з мирного врегулювання спорів

Одним з найважливіших принципів діяльності ОБСЄ, зафіксованим в Декларації принципів Гельсінського заключного акта НБСЄ 1975 р., є принцип мирного вирішення спорів. За роки існування цієї авторитетної міжнародної організації сформувалася система механізмів та інструментів мирного врегулювання спорів.

ОБСЄ має дві взаємно підкріплювані форми діяльності в цій сфері: 1) ухвалення спільних політичних рішень за правилом консенсусу; 2) прямі дії з використанням узгоджених механізмів, вживаних обмеженою кількістю держав-учасниць.

Механізми, наявні сьогодні, використовуються стосовно: подій у військовій сфері ("Віденський механізм з незвичайної військової діяльності"); людського виміру ("Московський механізм"); серйозних надзвичайних ситуацій ("Берлінський механізм"). Ці механізми ґрунтуються на поетапному підході. На першому етапі з'ясовується ситуація шляхом проведення консультацій між безпосередньо зацікавленими державами, після чого скликаються зустрічі в рамках ОБСЄ в цілому з можливим використанням процедур установлення фактів. Зазначені механізми можуть приводитися в дію за ініціативою обмеженої кількості держав. Водночас дії можуть здійснюватися за оперативною ініціативою діючого голови, а також уповноважених ним співробітників і інститутів.

ОБСЄ також має чотири інструменти мирного врегулювання спорів.

З 1994 р. діє Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ 1992 р. За положеннями Конвенції в Женеві створюється Суд з примирення і арбітражу.

Суд утворюють примирливі комісії та арбітражні трибунали, а точніше мирові посередники й арбітри. Примирлива комісія і Арбітражний трибунал створюються для кожного спору. До складу Комісії входять мирові посередники, обрані зі списку, що складається державами - учасницями Конвенції. Кожна держава-учасниця призначає двох мирових посередників, з яких принаймні один повинен бути громадянином цієї держави. Мирові посередники призначаються на 6-річний строк з можливістю призначення на новий строк. Вони повинні бути особами, які посідають або посідали високі державні чи міжнародні пости і володіти визнаною компетентністю у сфері міжнародного права, міжнародних відносин або врегулювання спорів. Кожна держава-учасниця також призначає одного арбітра й одного заступника, які можуть бути її громадянами або громадянами інших держав - членів ОБСЄ. Арбітри призначаються на 6-річний строк з можливістю повторного призначення і повинні мати кваліфікацію, необхідну для призначення у своїх країнах на найвищі посади в судових органах, або бути юристами, що володіють визнаною компетентністю в галузі міжнародного права. Прізвища мирових посередників і арбітрів повідомляють Секретарю, який вносить їх до реєстру, що передається в Секретаріат ОБСЄ для направлення державам - членам Організації. Адміністративне керівництво Суду здійснює президія, що складається з голови, віце-голови і трьох членів, обраних з мирових посередників і арбітрів.

Примирлива комісія розглядає справи, передані їй за згодою двох або більше держав. У Конвенції 1992 р. також передбачена обов'язкова процедура, відповідно до якої держава-учасниця може в односторонньому порядку представити для примирення будь-яку суперечку з іншою державою, що бере участь у Конвенції, якщо ця суперечка не була врегульована "в розумний період часу".

Арбітражний трибунал може бути створений, якщо сторони домовляться про це або якщо вони наперед заявлять, що визнають як обов'язкову юрисдикцію Трибуналу на основі принципу взаємності, тобто арбітражна процедура має факультативний характер. Заява про згоду на арбітражну процедуру може бути зроблена без обмеження строку або на певний строк. Ця заява може поширюватися на всі спори або виключати спори, що стосуються територіальної цілісності держави, її національної оборони, права на суверенітет над територією суходолу чи одночасних домагань на юрисдикцію над іншими районами. Комісія і Трибунал не можуть залучатися до розгляду якоїсь суперечки, якщо сторони, що сперечаються, вже домовилися про інші засоби її врегулювання. Після подання конкретної справи на розгляд Суду її розглядають або Примирлива комісія, або Арбітражним трибунал залежно від характеру спору.

Примирлива комісія після закінчення своїх слухань надає сторонам спору доповідь, з тим щоб вони протягом 30 днів вирішили, чи готові вони погодитися з висновками, що містяться в ній, чи ні. Якщо одна зі сторін не погоджується з висновками доповіді, друга має право не вважати себе зв'язаною своєю згодою з ними. У разі недосягнення згоди протягом 30 днів доповідь направляється в Арбітражний трибунал, рішення якого обов'язкове для сторін у спорі. Рішення Трибуналу остаточне й оскарженню не підлягає.

Рішення Примирливої комісії і Арбітражного трибуналу приймаються більшістю голосів їх членів. Якщо голоси поділяються порівну, право вирішального голосу належить головуючому.

Відповідний механізм мирного вирішення спорів закріплений у Валетських положеннях процедури ОБСЄ з мирного врегулювання спорів 1991 р. В них передбачається можливість створення примирливого механізму для вироблення рекомендацій, що не мають обов'язкової сили.

ОБСЄ також може використовувати процедури "директивного примирення", за допомогою яких Рада міністрів або Керівна рада (раніше КСПО) має право директивно вказати державам, що сперечаються, на необхідність досягти примирення. Ще одним можливим варіантом мирного вирішення спорів є створення примирливої комісії.