Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - 5. Італійська доктрина у XIX ст.

1. Передумови. В Італії XIX ст. концепції МПрП формувались на фоні суперництва з Австрією, а також невдалої революції 1848- 1849 рр., метою якої було встановлення громадянських прав і свобод та національне об'єднання країни. У цих умовах італійські політичні діячі наполегливо проголошували ідею, згідно з якою головним суб'єктом міжнародного права є не держави, а нації. Саме нації, через низку таких факторів, як територія, раса, мова тощо, мають право утворювати держави за принципом рівності з іншими націями.

2. Національна теорія Манчіні. Відповідні погляди захищали юристи італійської школи МПрП XIX ст., найвидатнішим представником якої був Паскуалє Манчіні (¡817-1889). У 1851 р. з'явилась його праця "Про національність як основу міжнародного права", в якій автор закликав будувати міжнародне право та МПрП на засадах національності. На думку Манчіні, національне приватне право особи є таким самим невід'ємним її правом у міжнародних відносинах, як і у відносинах внутрішньодержавних. Закони видані, наприклад, французьким законодавцем для французьких громадян, із урахуванням їх фізичних, моральних і соціальних особливостей, зрозуміло, мають "йти" за французами і за кордон. Винятками із загального правила екстериторіальної дії національних законів він вважав лише питання "публічного порядку", коли дія іноземного закону обмежується через несумісність з основами правопорядку даної держави. Принцип lex patriae був, таким чином, головною колізійною прив'язкою, застосування якої було для Манчіні принциповою тезою (на відміну від голландської теорії "міжнародної ввічливості" та міркувань практичної доцільності Савіньї).

Вчення Манчіні дозволяло поширити дію італійських законів на громадян Італії, які емігрували за кордон, та, з іншого боку, дозволити застосування до іноземців, що перебували в Італії, їх національних законів. Насправді кількість італійських емігрантів у світі на той час значно перевищувала кількість іноземців в Італії, тож методу Манчіні також була притаманна певна практичність (див. Лунц Л.А. Курс международного частного права. Общая часть. - М., 1973. - С 145-146).

3. Вплив національної теорії на розвиток МПрП. Національну теорію Манчіні розвинули у своїх працях його численні послідовники, переважно в Італії, Бельгії та Франції. Відомий вплив цієї теорії на перші кодифікації цивільного права Італії, Німеччини, Японії, Бразилії та ін., які в цілому сприйняли колізійний принцип lex patriae. Однак у міру розвитку міжнародного цивільного обігу та поширення міграції доктрина і законодавство навіть у цих державах поступово повернулись до застосування критерію місця проживання або перебування особи (lex domicilii).

6. Англо-американська доктрина міжнародного приватного права XIX ст.

1. Передумови. До середини XIX ст. в Англії фактично не було потреби в постановці колізійного питання та створення відповідних механізмів колізійного регулювання. Тут досить рано сформувалася система загального права (common law), яке забезпечувало уніфіковане регулювання в межах країни. Єдність у підходах до правозастосування забезпечувала система судоустрою, яка характеризувалась чіткою централізацією. Новітні правові норми, включаючи звичаї ділового обігу, досить швидко ставали частиною common law. Колізійні проблеми у судовій практиці виникали нечасто і зазвичай вирішувались на користь застосування lex fori. Англія була однією з домінуючих світових держав, тож місцеві законодавці не особливо переймалися закріпленням поваги до іноземних законів.

Тим часом розвиток світової торгівлі, передусім зі Сполученими Штатами, диктував інші умови. Колізійні вчення сформувалися в Англії саме під впливом американської доктрини, яка, у свою чергу, сходить до голландської концепції ввічливості (comitas).

Виборовши політичну незалежність від Англії, США залишались її важливим торговим партнером. У цій ситуації важливо було забезпечити захист інтересів торговельно-промислових кіл США. Проте федеративний устрій Сполучених Штатів, глибокі розбіжності в економіці Півночі й Півдня зумовлювали необхідність гнучких механізмів колізійного регулювання.

Для колізійної доктрини США підґрунтям таких механізмів стала comitas. З одного боку, ідея ввічливості забезпечує повагу до іноземного права, а з другого - на цьому ж принципі будується теза про необхідність поваги до права даної держави за кордоном. Зрештою, будучи достатньо розмитим поняттям, comitas у тлумаченні окремих юристів та суддів забезпечувала гнучкість і маневреність правозастосування, виходячи з міркувань доцільності та практичної необхідності.

Англо-американську доктрину започаткував у 30-х роках XIX ст. відомий американський юрист Джозеф Сторі (1779-1845) у своїй праці "Коментарі до конфліктного права" 1834 р. Власне, Сторі наука завдячує самим терміном "міжнародне приватне право" (private international law). Погляди Сторі, який значно більше уваги приділяв вивченню судової практики, ніж теоретичним конструкціям, були сприйняті спочатку в Америці, а згодом і в Англії.

2. Теорія "набутих прав". Головні принципи англо-американської доктрини МПрП можна уявити так: усі закони мають суворо територіальний характер; дієздатність особи визначається не критерієм громадянства, а критерієм доміцилію (lex domicilii), застосування іноземного права можливе завдяки міжнародній ввічливості (comity); поняття comity тісно пов'язане з концепцією "набутих прав" (vested rights).

Одним із перших доктрину "набутих прав" сформулював англійський учений Альберт Дайсі (1835-1922). Він зазначав: "Застосовуючи іноземні закони, суди дають силу не іноземним законам, а тим правам, що були набуті на підставі цих іноземних законів... Всі або майже всі норми конфліктного права, які були прийняті різними країнами, створені для здійснення принципу, за яким права, що були належним чином набуті за законом однієї країни, повинні бути визнані у будь-якій іншій країні". (Корецкий В. М. Очерки англо-американской доктрины и практики международного частного права // Корецкий В. М. Избранные труды. - К., 1989. - Кн.1. - С. 234). Ґрунтуючись на цьому підході, англійські суди традиційно ставляться до іноземних законів не як до права, а як до фактичної обставини, яка підлягає доказуванню.

У вченні Дайсі знайшлося місце для визнання прав, набутих під дією іноземних законів, для концепції підсудності, згідно з якою юрисдикція належить тому суду, який здатний вирішити спір найбільш ефективно, а також для ідеї про автономію сторін щодо вибору підсудності та застосовуваного права. Підставами обмеження дії "набутих прав" Дайсі вважав (а) суперечність таких прав певному акту парламенту, який має екстериторіальну силу, (б) суперечність таких прав англійському публічному порядку (policy) та (в) порушення такими правами прав іноземного суверена.

Ці погляди набули подальшого розвитку у доктрині МПрП Англії і США. Видатним представником американської доктрини того часу був Джозеф Біль (1861-1943), праці якого стали підґрунтям для підготовки першого Зводу колізійного права США (Restatement of the Law of Conflict of Laws, 1934) - неофіційної кодифікації МПрП, яку в окремих випадках застосовують як джерело права.

Пізніше теорія набутих прав зазнала критики у працях відомого англійського правника Дж. Чешира, на думку якого, ця доктрина фактично не може дати відповідь на те, в чому власне в конкретному випадку полягає "набуте право". Таким чином, доктрина "набутих прав" не може бути відправним моментом для формулювання чітких критеріїв вирішення колізій. За Чеширом, МПрП має внутрішньодержавну природу і повинно містити колізійні норми, що створюються завдяки судовим прецедентам.