Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 6. Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними договорами України

Враховуючи необхідність врегулювати питання соціального захисту в разі отримання ушкоджень у зв'язку з виконанням трудових обов'язків у відносинах з "іноземним елементом", Україна стала учасницею Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванню або іншим ушкодженням здоров я, пов'язаними з виконанням ними трудових обов'язків 1994 р. (далі - багатостороння Угода про визнання прав на відшкодування шкоди). Цю Угоду, крім України, підписали Республіки Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Молдова, Таджикистан, Узбекистан, Азербайджанська та Киргизька Республіки, Російська Федерація, Туркменістан. Вона має систему колізійних норм, які поширюють свою дію на підприємства, установи, організації зазначених держав незалежно від форм власності.

Норми, які регулюють відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю працівника, передбачені й статтями 14, 15 Угоди між Урядом Республіки Білорусь та Урядом України про трудову діяльність і соціальний захист громадян Республіки Білорусь та України, які працюють за межами своїх держав 1995 р.; ст. 9 однойменної Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації 1993 р., ст. 8 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне працевлаштування працівників 1994 р.; статтями 12, 13 Угоди між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист 1996 р.; статтями 14, 15 Угоди між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян 1997 р. До того ж, ст. 14 Угоди з Республікою Білорусь, де зосереджено колізійні та більшість матеріально-правових норм щодо відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, мають зворотну дію. В Угоді між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки від 1996 р. норм, які б регулювали саме питання про відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю працівника, немає.

Норми багатосторонньої Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди поширюються на осіб, які раніше працювали на підприємствах, а в разі їх смерті - на осіб, що мають право на таке відшкодування. Ці особи повинні бути громадянами й мати постійне місце проживання на території будь-якої з держав - учасниць Угоди. її правила не поширюються на випадки відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок радіаційних катастроф, у т. ч. на ЧАЕС.

Відшкодування шкоди здійснюється за законодавством, яке поширюється на працівника в момент отримання ушкодження, професійного захворювання чи смерті. При цьому не має значення переїзд потерпілого на територію іншої договірної держави чи виявлення професійного захворювання на території іншої держави - учасниці Угоди. Роботодавець, який відповідає за заподіяну шкоду, відшкодовує за нормами свого національного законодавства.

Якщо особа, яка отримала професійне захворювання, працювала на території кількох держав і це могло викликати професійне захворювання, відшкодування шкоди здійснюється роботодавцем держави, на території якої востаннє виконувалася така робота.

На відміну від інших угод, зазначена передбачає колізійну прив'язку до законодавства місця проживання особи в разі перегляду ступеня тяжкості трудового ушкодження чи професійного захворювання. Проте у двосторонній Угоді про трудову діяльність і соціальний захист громадян, укладеній з Республікою Білорусь (п. "в" ч. 1 ст. 14), однойменній - з Російською Федерацією (п. "в" ч. 1 ст. 9) зазначається, що в разі загострення захворювання відшкодування переглядається згідно з законодавством держави, за яким воно було призначено. Це положення не застосовується, якщо загострення захворювання пов'язане з трудовою діяльністю на підприємствах іншої договірної держави, котра могла призвести до професійного захворювання і під час якої до працівника застосовувалося законодавство цієї іншої держави.

У багатосторонній Угоді про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди застерігається, що держави забезпечують у пріоритетному порядку вільне переведення й виплату грошових засобів працівникам або особам, які мають право на таке відшкодування, що постійно чи тимчасово перебувають на їхній території, через банки та/чи установи поштового зв'язку. В разі ліквідації підприємства, відповідального за шкоду, заподіяну працівникам, та відсутності його правонаступника держава, на території якої ліквідовано підприємство, гарантує відшкодування шкоди цим працівникам відповідно до її національного законодавства.

Переведення грошових коштів на відшкодування шкоди здійснюється в порядку, встановлюваному міжурядовими угодами про переведення грошових засобів громадянам по соціально значимих неторгових платежах. Найчастіше ці операції здійснюються за рахунок працедавця. Призначені особам виплати сплачуються й після виходу держави з багатосторонньої Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди.

Відповідно до багатосторонньої Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди компетентними у справах про відшкодування шкоди є, за вибором потерпілого, суд договірної держави: 1) на території якої мала місце дія, що стала підставою вимоги про відшкодування шкоди, або 2) на території якої проживають особи, які мають право на відшкодування шкоди.

В Угоді про трудову діяльність і соціальний захист громадян, укладеної з Республікою Білорусь, зазначається також, що в разі втрати працездатності або смерті працівника внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я з вини працедавця, останній оплачує дорожні витрати та в належних випадках - проїзд в обидва кінці для супроводжуючої особи (ч. 4 ст. 14). У разі смерті працівника працедавець організує перевезення тіла та особистого майна померлого на територію держави виїзду, несе всі пов'язані з цим витрати та інформує дипломатичне або консульське представництво цієї держави з наданням матеріалів щодо факту смерті (ст. 15 Угоди з Республікою Білорусь, ст. 8 - з Республікою Польща про взаємне працевлаштування працівників 1994 р.).

Працедавець відшкодовує фактичні витрати на лікування і реабілітацію потерпілого згідно з актами (рахунками), поданими державними організаціями та установами охорони здоров'я, соціального забезпечення держави, яка здійснює лікування й реабілітацію. Якщо права та обов'язки ліквідованого підприємства не переходять до правонаступника, воно зобов'язане капіталізувати і внести в органи іншої держави, що здійснюють фінансування цих виплат, суми, які підлягають виплаті на відшкодування шкоди (ч. 5 ст. 14 Угоди з Республікою Білорусь).

У разі переселення працівника з території держави працевлаштування на територію іншої держави працедавець зобов'язаний перерахувати потерпілому кошти на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, в розмірах, передбачених законодавством держави працевлаштування (ч. 4 ст. 14 Угоди з Республікою Білорусь, ч. З ст. 9 - з Російською Федерацією). Витрати на проїзд, викликані захворюванням або стаціонарним лікуванням, несе працедавець (ст. 16 Угоди з Республікою Білорусь).

Як зазначалося, питання відшкодування шкоди працівникові нормами двосторонньої Угоди за участю України та Чехії не врегульовано. Проте відповідно до статей 3, 7 вказаної Угоди трудові та правові відносини громадян цих держав, які працюють на підставі трудових договорів, укладених письмово з працедавцем, місце розміщення якого знаходиться на території іншої договірної держави: а) довгостроково на період до одного року з можливістю продовження цього строку; б) короткостроково на сезонні роботи на період до шести місяців один раз протягом календарного року, регулюються правовими нормами тієї договірної держави, на території якої громадяни виконують свою роботу.

Трудові та правові відносини громадян, які працюють на підставі контрактів між суб'єктами господарської діяльності обох договірних держав, регулюються правовими нормами держави, на території якої вони проживають. Зазначені норми, що мають достатньо широкий зміст, поширюються на відносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної працівникові.