Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Розділ 11. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ

11.1. Становлення системи міжнародного захисту прав людини

Повага до прав людини, захист її прав та свобод - відносно нова галузь міжнародного публічного права. Становлення цієї галузі припадає на середину XX ст. Хоча міжнародно-правові норми, які встановлюють міждержавне співробітництво щодо захисту прав і свобод окремих категорій фізичних осіб чи забезпечення дотримання певних прав і свобод населення, з'явилися достатньо давно. Такі права і свободи можна класифікувати: 1) захист релігійних прав; 2) регулювання прав національних меншин; 3) права людини в період збройних конфліктів тощо. Також важливу роль у становленні цієї галузі міжнародного права відіграли міжнародні договори, укладені між державами в процесі боротьби з рабством, піратством та їх забороною. Це неповний перелік напрямів міждержавної співпраці в цій галузі. Прикладами таких міждержавних домовленостей можуть виступати Кучук-Кайнарджийський мирний договір між Росією та Туреччиною від 1774 р., в якому в контексті відносин між двома державами постало питання щодо забезпечення прав релігійних меншин на території цих держав. Чималий відрізок історії людства присвячений боротьбі з рабством, работоргівлею та їх забороною, що знайшло відображення в низці договорів, починаючи від 1841 р. - часу підписання багатостороннього договору про заборону доставки африканських рабів в Америку - і завершуючи 1956 р., коли в Женеві була підписана додаткова конвенція (до Конвенції Ліги Націй від 1926 р.), яка забороняла не тільки рабство, а й сам інститут работоргівлі. Принагідно зауважимо, що на цьому боротьба світового співтовариства з цим ганебним явищем не завершилась: з'являються нові форми експлуатації людини, зокрема, таких категорій, як жінки та діти, нові форми примусової праці тощо.

У науковій літературі відсутній єдиний підхід щодо питання, які саме норми варто об'єднати в цій галузі. Деякі автори групують усі норми, які мають відношення до прав людини, в єдину групу "міжнародне гуманітарне право"58. При такому підході в систему прав людини включають, наприклад, забезпечення прав людини в період збройних конфліктів, а також групу прав і свобод, які забезпечуються з урахуванням інституту громадянства. Між тим, назва "міжнародне гуманітарне право" закріпилась за галуззю міжнародного публічного права, яке регулює відносини між державами в період збройних конфліктів59. Очевидно, що захист прав людини в такому випадку є особливо актуальним, права і свободи людини порушуються особливо брутальним способом, а контроль за їх дотриманням значно ускладнюється. Однак забезпечення прав людини не обмежується періодом збройного протистояння. Таким чином, місце та роль групи норм міжнародного публічного права, присвяченого правам людини, вимагає більш детального аналізу.

Міжнародно-правові норми у сфері забезпечення прав фізичних осіб сьогодні трапляються в кількох галузях. Так, міжнародне гуманітарне право велику увагу приділяє захисту прав людини в період збройних конфліктів. Видається, що інститут захисту прав людини в період збройних конфліктів природніше виглядає у розділі, присвяченому збройним конфліктам. Окрема група норм міжнародного права присвячена міждержавному співробітництву з регулювання питань громадянства, а також визначення у зв'язку з цим правових режимів окремих категорій осіб (наприклад біженців). Тепер таке розмежування виглядає цілком доцільним, воно дозволяє врахувати, наприклад, особливості відносин між державами в період збройних конфліктів. Захист прав людини з боку держав у таких випадках вимагає використання специфічних засобів та методів, а врегулювання питань, пов'язаних з громадянством, значною мірою потребує дипломатичних форм міждержавного спілкування.

Забезпечення загальнолюдських прав індивіда - це доказ поступу всього людства, ознака загальнодемократичних тенденцій розвитку суспільства. У такому випадку критерій громадянства (чи його відсутності) з забезпеченням прав людини, як правило, безпосередньо не пов'язаний. Звичайно, такий поділ на три групи можна вважати відносним, адже в реальному житті як держави, так і міжнародне співтовариство загалом мають справу з конкретними людьми. Але таке розмежування на групи і навіть галузі права дозволяє більш повно врахувати особливості міждержавних відносин у конкретних сферах.