Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 19.6. Правове регулювання роззброєння та обмеження озброєнь

Під роззброєнням потрібно розуміти сукупність заходів, спрямованих на зниження воєнного потенціалу держав і скорочення, обмеження та ліквідацію засобів ведення війни. Такі заходи можуть включати скорочення озброєнь, військового персоналу тощо. Обмеження або контроль озброєнь не є безпосередньо орієнтованим на зменшення воєнного потенціалу, однак він спрямований на обмеження озброєнь та їх запобігання через встановлення кількісних чи якісних обмежень щодо окремих видів озброєнь. Первинною ціллю роззброєнь є запобігання війні, гарантування воєнної безпеки та мінімізація шкоди у випадку конфліктів. Статут ООН покладає певні права та обов'язки у сфері роззброєнь як на Генеральну Асамблею, так і на Раду Безпеки. Статут ООН зараховує принципи, які визначають основи регулювання роззброєнь, до загальних принципів співробітництва у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки (ст. 11). Розгляд таких принципів, а також розробку щодо них рекомендацій РБ ООН та державам-членам віднесено до компетенції Генеральної Асамблеї. Рада Безпеки, відповідно до ст. 26 Статуту ООН, несе відповідальність за формулювання планів створення системи регулювання роззброєнь. При вирішенні цих завдань Раді Безпеки допомагає Воєнно-штабний комітет, який надає поради та допомогу у питаннях, які стосуються "регулювання озброєнь та можливого роззброєння" (п. 1 ст. 47).

Через "недієздатність" Ради Безпеки у період "холодної війни" більшість переговорів щодо роззброєння та контролю за озброєннями було проведено поза рамками ООН на основі багатосторонніх та двосторонніх договорів.

У сучасному міжнародному праві відсутня норма, яка б містила загальне зобов'язання держав щодо роззброєння, такі домовленості було досягнуто між державами щодо окремих видів озброєнь, тобто щодо здійснення часткових заходів із роззброєння. Найбільш розвинутим є комплекс норм, який стосується зброї масового знищення. 10 квітня 1972 р. було підписано Договір про заборону розробки, виробництва, зберігання та набуття бактеріологічної зброї. 29 квітня 1997 р. набула чинності Угода про заборону розробки, виробництва, зберігання та застосування такої зброї, а також про знищення такої зброї. Хімічна зброя масового знищення була заборонена на універсальному рівні у 1993 р. Конвенцією про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї та її знищення171.

Особливо розвинутим є комплекс норм, які стосуються заборони ядерної зброї. Так, ще у 1963 р. держави підписали Договір про заборону випробовувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під землею. Цей Договір, однак, допускав проведення ядерних випробувань під землею, тому його називають Договором про часткову заборону ядерних випробовувань. Заповнити цю прогалину повинен Договір про всезагальну заборону ядерних випробовувань від 24 вересня 1996 р., який поки що не набув чинності172. На двосторонній основі США та Радянський Союз обмежили проведення ядерних випробовувань Договорами про обмеження підземних ядерних випробовувань від 1974 р. та 1976 р., які набули чинності 11 грудня 1990 р.

У 1968 р. було підписано Угоду про нерозповсюдження ядерної зброї, за рахунок якої було зроблено спробу обмежити розробку, виробництво, поширення та набуття ядерної зброї, дозволивши водночас використання атома в мирних цілях.

Суттєвим поступом в обмеженні зброї масового знищення та, зокрема, ядерної зброї стало створення без'ядерних зон у п'яти регіонах світу: в Латинській Америці (Договір про заборону ядерної зброї у Латинській Америці від 14 лютого 1967 р., або Договір Тлателолкої, у Південній частині Тихого океану (Договір про без'ядерну зону в Південній частині Тихого океану, або Договір Раротанга від 6 серпня 1985 р.), у Південно-Східній Азії (Договір про без'ядерну зону в Пів-денно-Східній Азії від 15 грудня 1995 р., або Бангкокський договір), в Африці (Договір про Африканську без'ядерну зону від 11 квітня 1996 р.) та в Антарктиці (Договір про Антарктику 1959 р.). Також розміщення та випробовування зброї масового знищення та, зокрема, ядерної зброї було заборонено на дні морів і океанів, а також в їх надрах (Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та в їх надрах ядерної зброї та іншої зброї масового знищення від 1971 р.), у Космосі (Договір про Космос від 27 січня 1967 р.) та на Місяці (Договір про Місяць від 18 грудня 1979 р.).

Україна, успадкувавши ядерний потенціал від Радянського Союзу, проголосила в односторонньому порядку без'ядерний статус та відмовилась від ядерної зброї.

Загальне міжнародне право забороняє воєнний та інший ворожий вплив на природне навколишнє середовище через використання засобів впливу, які володіють руйнівним потенціалом, що є порівнянним зі зброєю масового знищення. Таку норму було закріплено у Конвенції про заборону воєнного та іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 1977 р.

Обмеження стратегічних ядерних озброєнь здійснювалось переважно на двосторонній основі між Радянським Союзом та Сполученими Штатами Америки. Так, у 1972 р. між ними було укладено Договір про обмеження систем протиракетної оборони, у 1972,1979,1987 та у 1991 рр. укладались Угоди про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Наступником цих Угод після розпаду СРСР стала Росія, яка вже у 1993 р. уклала зі США новий Договір про подальше скорочення та обмеження стратегічних ядерних випробувань.

У сфері обмеження звичайних озброєнь важливе значення має укладена в Оттаві 4 грудня 1997 р. Угода про заборону застосування, зберігання, виробництва та поширення всіх видів протипіхотних мін. Особливо значущою для стимулювання роззброєнь має діяльність створеного у 1997 р. відділу із роззброєнь, який підпорядковується Генеральному секретарю ООН, а також Комісії із роззброєнь, яка існує з 1952 р. Ці органи здійснюють великий обсяг роботи у сфері інформування та розробки рекомендацій та програм у різних сферах роззброєнь та контролю за озброєнням.

Як важливий засіб забезпечення роззброєнь потрібно виокремити також заходи з утвердження довіри та безпеки, які закріплені у договірній формі чи узгоджені іншим чином, орієнтовані на усунення небезпеки можливих збройних конфліктів та непорозумінь інформуванням потенційного противника про військові маневри, обмін спостерігачами та інспекціями на місці проведення військової діяльності, взаємне спостереження тощо. У період "холодної війни" такі заходи були спочатку орієнтовані на запобігання збройного конфлікту із застосуванням ядерної зброї174, пізніше поширились і на зменшення ризику зіткнення звичайних збройних сил175. Тепер це комплексні заходи, які включають не лише інформаційні, а й стримуючі та обмежувальні заходи. Особливо важливу роботу в цьому напрямі було проведено в рамках НБСЄ. Важливим здобутком став Стокгольмський документ від 1986 р., прийнятий на конференції щодо заходів по створенню довіри і безпеки та роззброєння в Європі. Віденськими документами від 1992 р. та 1994 р. було досягнуто домовленості щодо щорічного інформування про чисельність військового персоналу, системи озброєнь, їх розміщення та воєнний бюджет. За Договором про відкрите небо від 24 березня 1993 р., договірні сторони взаємно надали право здійснювати оглядові польоти. Відповідно до цього Договору. У Відні було створено Консультативну комісію з відкритого неба, покликану сприяти реалізації положень угоди.