Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 20.6. Нейтралітет під час війни

Зародження інституту нейтралітету, що формувався спочатку в нормах звичаєвого права, сягає стародавніх часів. Тоді нейтральні держави, що не перебували у воєнному конфлікті, воюючими сторонами часто запрошувались посередниками під час укладення мирних договорів. Деякі держави чинили різні перепони тим народам, які намагались залишитися осторонь від воєнних конфліктів, керуючись при цьому власною політичною вигодою. Коли Рим брав участь у війні, то націю, яка не перебувала серед його союзників, проголошували ворогом: "Хто не з Римом, той проти нього".

У теорії і практиці сучасного міжнародного права є два види нейтралітету: постійний і під час війни. Безумовно, що між ними існує суттєва відмінність у змісті та формі його реалізації.

Постійний нейтралітет - це такий міжнародно-правовий статус держави, згідно з яким вона зобов'язана утримуватись від участі у війні, не брати участь у ній на боці будь-якої воюючої держави (крім випадків самооборони) і не надавати воюючим сторонам військову допомогу, а в мирний час здійснювати мирну зовнішню політику, зміцнювати дружбу з іншими державами, не вступати у військові союзи та коаліції, не укладати договорів, які можуть втягнути постійну нейтральну державу у війну.

Інститут нейтралітету остаточно сформувався на початку XIX ст., і означав правовий режим держави, яка вирішила залишитись осторонь від війни між двома або більше державами. Нейтралітет розглядався відповідно як статус, що ґрунтується на сукупності прав, якими користується нейтральна держава, й обов'язків, покладених на неї. Зміни, що відбулись з того часу в міжнародній ситуації, призвели до того, що статус нейтральної держави був віднесений до розгляду винятків, і спричинили певні труднощі в розумінні його суті. Надалі, згідно зі Статутом ООН, створено систему колективної безпеки. Отже, виникло питання про узгодження цієї системи з правами й обов'язками, передбаченими статусом нейтралітету, яке спричинило виникнення значної кількості проміжних станів між нейтралітетом і станом війни, настільки специфічних, що міжнародне право не зв'язує з ними жодних конкретних прав і обов'язків.

Проміжні етапи визнані міжнародним гуманітарним правом, оскільки в Женевській конвенції III (ст. 4, п. В2) згадуються "нейтральні та невоюючі держави", а в Додатковому протоколі І (ст. 9, п. 2а) - "нейтральна держава або інша держава, що не є стороною, яка перебуває в конфлікті". Нейтралітет, таким чином, перетворюється-якщо вже не перетворився - на похідну позицію, яку займають треті держави залежно від ситуації і незалежно від формального визначення конфліктів. Зауважимо, що політика нейтралітету не є самоціллю. Вона уособлює спосіб збереження, безпеки нації і держави в разі виникнення війни через утримання країни поза військовими діями. За загальним правилом, як засвідчує історичний досвід, політику нейтралітету сповідують нації, які борються за збереження державності на певному етапі зазіхань на неї або несвідомо не дають змоги великим державам використати її як знаряддя реалізації зовнішньої політики.

Практика нейтралітету держави не є новою. Наприклад, нейтралітет Швейцарії започаткований після Версальського конгресу 1815 р. з моменту прийняття Декларації про справи Гельветського Союзу. Нейтралітет Бельгії був визначений 1831 р. і тривав до 1919 р. Аналогічна ситуація склалась стосовно Люксембургу. Далі робились спроби запровадити нейтралітет Греції, Афганістану, Єгипту, в Скандинавських країнах, однак вони не були реалізовані. Фактично лише Швейцарії вдалось зберегти нейтральний статус. Крім цього, з 1955 р. статусом постійного нейтралітету володіє також Австрія.

За загальним правилом ідея нейтралітету завжди була тісно зв'язана з "правом на війну". Ініціатива нейтралітету будь-якої держави надходила не від держави, а від групи держав, які перебували між собою в стані війни. При порушенні балансу сил ідея нейтралітету втрачала сенс.

У цьому контексті розроблені й Гаазькі конвенції 1907 р., які присвячені нейтралітету і визначають права та обов'язки нейтральних держав у період війни стосовно воюючих країн.

Згідно з Гаазькою конвенцією про права та обов'язки нейтральних держав і осіб під час сухопутної війни, територія нейтральних держав є недоторканною. Воюючим державам забороняється проводити через їх територію війська чи обози з воєнними і продуктовими запасами, формувати на їх територіях воєнні загони й відкривати установи для вербування. Однак нейтральна держава не відповідає зате, що приватні особи переходять кордон, щоб найнятись на службу однієї з воюючих держав.

Відповідно до ст. 10 цієї Конвенції, не можуть розглядатись дії, пов'язані із застосуванням сили, спрямовані на захист нейтральної держави при замаху на її нейтралітет.

Нейтральна держава може дозволити перевезення через свою територію поранених і хворих, що належать до воюючих армій, за умови, щоб поїзди, які їх перевозять, не здійснювали перевезення ні військ, ні воєнних припасів. Громадянин нейтральної держави не може посилатись на свій нейтралітет, якщо він вчиняє дії:

а) ворожі стосовно воюючої держави;

б) на користь воюючої держави, а саме, якщо він добровільно наймається на службу в ряди збройних сил однієї зі сторін.

У міжнародному праві значно більше врегульовані питання щодо нейтралітету держав у морській війні, ніжу сухопутній. Згідно з Конвенцією про права та обов'язки нейтральних держав у випадку морської війни від 18 жовтня 1907 р., воюючі сторони зобов'язані поважати права нейтральних держав і утримуватись на нейтральній території або в нейтральних водах від усяких воєнних дій, що могли б призвести до порушення нейтралітету.

Тим, хто воює, не дозволяється створювати в нейтральних портах і водах бази для морських операцій проти противника. Конвенція передбачає обмеження в характері та часі перебування військових кораблів у нейтральних водах, якщо в законодавстві нейтральної держави не передбачені інші правила. Військові судна тих, хто воює, можуть залишатись у портах і на рейдах або в територіальних водах цієї держави не більше ніж 24 години. У випадку, якщо в нейтральному порту одночасно перебувають військові кораблі обох воюючих сторін, встановлюється інтервал 24 години між виходом з нейтрального порту торгового судна і військового корабля, що плавають під різними прапорами.

Порівняно з правилами, що діють стосовно війни на суші, в морській війні "нейтралітет держави не вважається порушеним простим проходженням через її територіальні води військових суден і вантажів того, хто воює" (ст. 40). Однак реальна реалізація цієї норми залежить від позиції нейтральної держави...". Кораблі, які відповіли на заклик, не підлягають захопленню.

Інтереси нейтральних держав і держав, що воюють, найчастіше зіштовхуються у галузі торгівлі нейтральних держав. Як відомо, міжнародне право, з одного боку, проголошує свободу нейтральної торгівлі, а з іншого - передбачає низку винятків із цієї свободи. Одним із найважливіших винятків є заборона військової контрабанди, під якою тут потрібно розуміти предмети, заборонені тими, хто воює, до перевезення на нейтральному судні, оскільки вони можуть бути використані противником для ведення війни. До абсолютної контрабанди належать предмети і матеріали, призначені тільки для війни. Судно, яке перевозить контрабанду, підлягає конфіскації лише за умови, що контрабанда за вартістю або за вагою, або за обсягом, або за ціною фрахту становить більше половини вантажу.