Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 12. Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано Міністерством юстиції України:

1) з власної ініціативи нотаріуса;

2) за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, прийнятим на підставі подання Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, у випадках:

а) втрати громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання;

б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності;

в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили;

г) винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав;

д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою;

е) неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян;

є) невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров 'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;

ж) порушення нотаріусом вимог, передбачених частиною другою статті 3, частиною першою статті 8 та статтею 9 цього Закону;

з) набрання законної сили рішенням суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії;

и) знищення нотаріусом або з його вини архіву нотаріуса або окремих документів.

Рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути оскаржено до суду в місячний строк з дня його одержання.

У статті встановлено випадки анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. З її положень випливає, що анулювання може здійснюватися у двох випадках: за добровільною ініціативою особи, яка одержала свідоцтво, або в примусовому порядку (незалежно від волі такої особи).

Важливо звернути увагу на те, що в статті визначена можливість анулювання свідоцтва саме з ініціативи нотаріуса. Разом з тим нотаріусом є особа, яка не тільки одержала свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, але й зареєструвала приватну нотаріальну діяльність або була призначена на посаду державного нотаріуса. Свідоцтво є документом, який надає особі право займати посаду нотаріуса, яким вона може і не скористатися. Таким чином, мають місце випадки, коли особа одержала свідоцтво, але не здійснює нотаріальну діяльність, тобто не є нотаріусом. У розумінні розглядуваної статті така особа не має права на анулювання свідоцтва за власною ініціативою, що здається необгрунтованим. Зокрема, це положення обмежує право особи на добровільне здійснення нотаріальної діяльності, на рівний доступ до неї, що, на нашу думку, також включає в себе і право на відмову від її здійснення. З огляду на це доцільним вбачається передбачення у п. 1 ч. 1 наведеної статті формулювання "з власної ініціативи особи, яка одержала свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю".

Пункт 2 ч. 1 розглядуваної статті стосується випадків примусового анулювання свідоцтва, що здійснюється на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату. Після прийняття комісією рішення видається наказ Міністерства юстиції України про анулювання свідоцтва, копія якого надсилається особі, щодо якої видано цей наказ, та управлінню юстиції, яке внесло подання про анулювання. Анульоване свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю підлягає поверненню до Міністерства юстиції України1.

Окремі з положень примусового анулювання свідоцтва слід також застосовувати не тільки до нотаріуса, але й до особи, яка одержала таке свідоцтво. Зокрема, у випадку втрати громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання особа стає такою, що не відповідає вимогам, необхідним для зайняття посади нотаріуса згідно зі ст. З Закону України "Про нотаріат".

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України "Про громадянство України" громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Варто звернути увагу на те, що втрата громадянства України є лише однією з підстав припинення громадянства за наведеною статтею. Згідно з ч. 1 ст. 18 зазначеного Закону громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Відповідно до ст. 19 цього ж Закону однією з підстав для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

- набуття особою громадянства України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

- добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Підставами втрати громадянства згідно зі ст. 19 зазначеного Закону є також:

Датою припинення громадянства України у випадках виходу або втрати громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України. З огляду на наведене правомірним здається зазначення в Законі України "Про нотаріат", що свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю анулюється у випадку припинення громадянства України особою, яка одержала таке свідоцтво. Таку санкцію можна застосовувати і до особи, яка не здійснює нотаріальну діяльність, але отримала свідоцтво, оскільки у випадку припинення громадянства вона не відповідає вимогам, необхідним для зайняття посади нотаріуса відповідно до ст. З Закону України "Про нотаріат".

Підпунктом "б" п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат" визначено випадок анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю у разі винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності.

Слід зазначити, що складання вироку суду передбачається тільки у кримінальному процесі (ст. 332 Кримінально-процесуального кодексу України). Згідно з частинами 2 та 3 ст. 327 Кримінально-процесуального кодексу України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Отже, винесення обвинувального вироку суду означає факт доведення вини особи у вчиненні злочинного діяння, що є несумісним із зайняттям нотаріальною діяльністю. Слід зазначити, що це положення повинно застосовуватись не тільки до нотаріусів, як це зазначено безпосередньо у вказаній статті, але й до осіб, які отримали свідоцтво, але нотаріальною діяльністю не займаються, оскільки відсутність судимості за вчинення злочину є однією з обов'язкових вимог для зайняття посади нотаріуса відповідно до ст. З Закону України "Про нотаріат".

Ще одним випадком анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю є винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили. Подібні підстави передбачені і в ст. 30 Закону щодо припинення нотаріальної діяльності (див. коментар до ст. 30 Закону України "Про нотаріат"). Варто звернути увагу на те, що формулювання стосовно застосування до нотаріуса примусових заходів медичного характеру, яке міститься в ст. 30 Закону, виявляється більш правильним і точним, оскільки їх застосування може здійснюватися на підставі ухвали суду (якщо відбувається колегіальний судовий розгляд) або на підставі постанови судді (якщо судовий розгляд є одноособовим) (ч. 1 ст. 421 Кримінально-процесуального кодексу України), що охоплюється єдиним поняттям "рішення". Згідно зі ст. 92 Кримінального кодексу України примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, до спеціального лікувального закладу з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. У статті 93 Кримінального кодексу України визначено, що примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Таким чином, призначення судом примусових заходів медичного характеру здійснюється у випадку вчинення особою злочинного діяння і наявності у неї психічної хвороби або встановлення факту перебування її у стані неосудності чи обмеженої осудності. В юридичній літературі зазначається, що примусові заходи медичного характеру не можна розцінювати як покарання, оскільки вони принципово відрізняються від покарання своєю метою і методами, але є заходами примусу, бо призначаються і припиняються тільки судом, незалежно від згоди хворого або його законних представників. Примусові заходи медичного характеру застосовуються до психічно хворих, які становлять суспільну небезпеку внаслідок психічного розладу і скоєння суспільно небезпечних дій. Заходи медичного характеру не мають каральних ознак, не вважаються судимістю і не переслідують цілі виправлення. Суспільна небезпека психічно хворого розуміється як ймовірність або ризик скоєння ним суспільно небезпечних діянь, у тому числі і повторних. Суспільна небезпека психічно хворого характеризується двома критеріями:

- юридичним, яким є факт вчинення психічно хворим суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України;

- медичним, яким є наявність у цієї особи хворобливого розладу психічної діяльності, що виключає здатність усвідомлювати свої дії та/або керувати ними. Особливе значення психічного розладу полягає в тому, що коли він продовжує зберігатись, це може призвести до повторного діяння1.

Очевидно, що особа, яка вчинила злочин і страждає на психічний розлад, не може здійснювати нотаріальну діяльність. Так само це положення слід застосовувати і до осіб, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, але не займають посаду нотаріуса.

У підпункті "г" п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат" підставою анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю визначено винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав. Відповідно до ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину;

3) виключено;

4) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб;

5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2,4 і 5 ст. 27 цього Кодексу;

7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 цього Кодексу);

8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора;

12) стосовно злочину, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу.

Загальновизнано, що реабілітуючими підставами визнають такі підстави, за якими особа визнається невинуватою у вчиненні злочину (відсутність події злочину, відсутність складу злочину, недосягнення на момент вчинення злочину одинадцятирічного віку). В інших випадках особа звільняється від кримінальної відповідальності, але визнається винною у вчиненні злочинного діяння. Згідно зі ст. 282

Кримінально-процесуального кодексу України закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав відбувається виключно за мотивованою ухвалою суду або постановою судді.

Слід зазначити необхідність застосування вказаного підпункту не тільки до нотаріусів, але й до осіб, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, але не займають посаду нотаріуса, оскільки в такому випадку особа не відповідає вимогам, необхідним для виконання професійних обов'язків нотаріуса, що містяться у ст. З Закону України "Про нотаріат".

Важливо, що анулювання свідоцтва відбувається саме в разі припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих, але не з інших підстав, про що свідчить також і судова практика. Наприклад, постановою Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 року у справі № К-10789/10 задоволено касаційну скаргу Міністерства юстиції України, що стосувалася законності анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. У суці встановлено, що нотаріуса, свідоцтво якого анульовано відповідним наказом Міністерства, було визнано винною у скоєнні злочину, але звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обставин та втратою діями ознаки суспільної небезпечності; кримінальну справу з цих підстав закрито. Ці обставини не були враховані судами попередніх інстанцій.

Ще однією підставою анулювання свідоцтва є винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою. Вказана підстава передбачає винесення судом одного з таких рішень:

- про обмеження дієздатності особи;

- про визнання її недієздатною;

- визнання особи безвісно відсутньою;

- визнання особи померлою.

Цивільне законодавство України дозволяє суду обмежити цивільну дієздатність особи тільки у випадках, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо (ст. 36 Цивільного кодексу України). У будь-якому випадку обмеження дієздатності пов'язується законодавцем із неможливістю належного розуміння особою юридичних наслідків своїх дій чи бездіяльності, адекватного реагування на зовнішні фактори, об'єктивного усвідомлення подій, які відбуваються, тощо.

Подібні причини лежать в основі анулювання свідоцтва у випадку визнання особи недієздатною. Згідно з ч. 1 ст. 39 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Як бачимо, у даному випадку взагалі виключається сприйняття особою дійсності і контролювання нею своєї поведінки. Саме тому особа, цивільна дієздатність якої обмежена, а також недієздатна особа не можуть виконувати обов'язки нотаріуса.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У літературі безвісна відсутність визначається як категорія цивільного законодавства, яка може застосовуватися у випадку, коли через тривалу відсутність фізичної особи відносини, які виникли з її участю, набули невизначеності1. У випадку анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю має місце невизначеність правовідносин у галузі нотаріальної діяльності, а саме щодо виконання нотаріусом своїх професійних обов'язків. Відсутність нотаріуса і відсутність відомостей про його місцеперебування справедливо визнані підставою припинення права особи на зайняття нотаріальною діяльністю, оскільки немає інформації відносно причин відсутності і її строку, можливості повернення такої особи і виконання нею обов'язків нотаріуса тощо.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 46 Цивільного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У частині 1 ст. 47 Цивільного кодексу України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Визнання особи померлою в контексті настання юридичних наслідків прирівнюється законодавцем до фізичної смерті особи. Право на зайняття нотаріальною діяльністю є невідчужуваним правом особи, що нерозривно пов'язане з особою нотаріуса, тому це право припиняється з його смертю.

Наведені підстави анулювання свідоцтва варто застосовувати не тільки до нотаріусів, але й до осіб, які отримали свідоцтво і не займалися нотаріальною діяльністю, оскільки такі підстави виключають можливість зайняття особою посади нотаріуса.

Важливо, що згідно з п. 4 ст. 30 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна діяльність припиняється у випадку смерті приватного нотаріуса або оголошення його померлим у порядку, встановленому законом (див. коментар до ст. 30 Закону України "Про нотаріат"). Слід зазначити, що в разі смерті нотаріуса, так само як у випадку оголошення його померлим, останній втрачає право на зайняття нотаріальною діяльністю як невідчужуване і невід'ємне суб'єктивне право, тому припиняється і його правовий статус нотаріуса. Разом з тим у ст. 12 Закону України "Про нотаріат", яка передбачає випадки анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, відсутня така підстава його анулювання, як смерть особи, але міститься вказівка на випадок анулювання у разі визнання особи померлою. З огляду на те, що правові наслідки смерті та визнання особи померлою є однаковими (ч. 1 ст. 47 Цивільного кодексу України), зазначене формулювання закону видається нелогічним. У буквальному розумінні воно означає, що у випадку визнання особи померлою свідоцтво анулюється і припиняється нотаріальна діяльність, але у разі смерті особи свідоцтво не анулюється, але нотаріальна діяльність припиняється на підставі положень ст. 30 Закону України "Про нотаріат". Тому доцільним було б передбачити у ст. 12 вказаного Закону такий випадок анулювання свідоцтва, як смерть особи.

У підпункті "е" п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що підставою анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю є неодноразове порушення нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубе порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян. Вказана норма передбачає анулювання свідоцтва як санкції за порушення нотаріусом чинного законодавства під час виконання своїх професійних обов'язків, тому може бути застосована тільки до нотаріусів. Як видно, анулювання свідоцтва відбувається у таких випадках:

- неодноразове порушення законодавства під час вчинення нотаріальних дій;

- грубе порушення закону, що завдало шкоди.

Таким чином, законодавець визнає достатніми підставами анулювання свідоцтва: або неодноразове порушення нотаріусом закону та підзаконних нормативних актів, внаслідок чого не було завдано шкоди охоронюваним законом правам та інтересам фізичних, юридичних осіб або держави; або навіть одноразове грубе порушення закону, що завдало такої шкоди. При цьому розміру шкоди, достатнього для анулювання свідоцтва, законом не встановлено. З наведеного випливає висновок, що підставами анулювання свідоцтва в даних випадках виступають факти порушення нотаріусом вимог законодавства під час вчинення нотаріальних дій, а також завдання діями або бездіяльністю нотаріуса шкоди. Це видається законодавцю достатнім для позбавлення особи права займатися нотаріальною діяльністю, оскільки допущення нотаріусом порушень у нотаріальній діяльності і, тим більше, завдання ним шкоди унеможливлює належне виконання загальних функцій інститутом нотаріату щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту прав і законних інтересів.

Водночас це положення Закону викликає деякі зауваження. Зокрема, не визначено, що розуміється під неодноразовим порушенням чинного законодавства. Наприклад, у випадку неодноразового здійснення скорочень у записі в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, що забороняється Правилами ведення нотаріального діловодства, має місце порушення законодавства під час вчинення нотаріальної дії. Але навряд чи виглядатиме справедливим анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю у виявленні лише цих порушень, якщо зміст нотаріальної дії та порядок її вчинення цілком відповідає закону. Невизначеність і неточність законодавчого формулювання у такому випадку залишає це питання на розгляд особи, яка здійснює перевірку нотаріальної діяльності, що може характеризуватися суб'єктивністю. Так само не є визначеним поняття грубого порушення закону та розмір завданої шкоди.

На нашу думку, справедливою підставою для анулювання свідоцтва повинен виступати не сам факт порушення нотаріусом чинного законодавства, а завдання шкоди фізичним, юридичним особам або державі, що встановлено в судовому порядку. Саме таке положення унеможливило б суб'єктивний підхід до розуміння цієї підстави анулювання свідоцтва і здійснення будь-яких зловживань з боку осіб, які виконують перевірку нотаріальної діяльності.

Аналіз судової практики з цього питання приводить до висновку, що анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю на підставі підпункту "е" п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат" відбувається досить часто. Зокрема, про це свідчать такі судові рішення, як ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.04.2007 року, від 15.03.2007 року та ін.

Невідповідність нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності

Як підстава для анулювання свідоцтва означає наявність в особи хвороби, що перешкоджає їй виконувати обов'язки нотаріуса. Факт наявності хвороби повинен бути підтверджений медичним висновком. Неможливість здійснення нотаріальної діяльності може бути пов'язана з психічною хворобою, фізіологічним захворюванням, тілесним ушкодженням тощо, що негативним чином впливає на стан здоров'я особи і зумовлює її непрацездатність.

У підпункті "ж" п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат" підставою анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю визнано порушення нотаріусом вимог, передбачених ч. 2 ст. З, ч. 1 ст. 8 та ст. 9 цього Закону, тобто обмежень щодо зайняття підприємницькою та іншою оплачуваною діяльністю, порушення обов'язку дотримання нотаріальної таємниці та вчинення нотаріальних дій на свою користь або на користь своїх родичів. У такому випадку анулювання свідоцтва є санкцією за порушення нотаріусом встановлених відносно нього заборон. Це положення пов'язується з виконанням нотаріусом своїх професійних обов'язків неналежним чином і може бути застосовано тільки до особи, яка вже займає посаду нотаріуса. Його важливість полягає в тому, що нотаріус у разі вчинення правопорушення зазнає певних втрат і обмежень, зокрема, позбавляється права здійснювати нотаріальну діяльність, що виконує превентивну функцію відносно можливого вчинення ним правопорушень у цій сфері в майбутньому.

Ще однією підставою анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю є набрання законної сили рішенням суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії. Закріплення на рівні судового рішення факту порушення нотаріусом законодавства при вчиненні нотаріальної дії визнається достатньою підставою для позбавлення останнього права займатися нотаріальною діяльністю. Разом з тим це положення потребує деяких уточнень. На нашу думку, справедливим було б визнавати достатньою підставою анулювання свідоцтва не сам факт порушення, а порушення законодавства, в результаті вчинення яких завдано шкоди охоронюваним правам та інтересам фізичних, юридичних осіб, територіальних громад або держави. Наприклад, це може стосуватися випадків визнання правочину недійсним, якщо недійсність зумовлена неправомірними діями нотаріуса, порушенням ним порядку посвідчення такого правочину, незазначенням його обов'язкових реквізитів тощо. Це положення може застосовуватися виключно до осіб, які здійснюють нотаріальну діяльність.

Останньою підставою анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю є знищення нотаріусом або з його вини архіву нотаріуса або окремих документів. У цьому випадку йдеться або про знищення нотаріусом безпосередньо архіву чи окремих документів, або їх знищення з вини нотаріуса. Санкція у вигляді позбавлення свідоцтва за знищення документів випливає з обов'язку нотаріуса дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення (див. коментар до ст. 5 Закону України "Про нотаріат"). Це зумовлено особливою цінністю документів архіву нотаріуса, їх важливістю в контексті не тільки безпосереднього змісту, що закріплює волевиявлення осіб. Інформація, яка міститься в окремих посвідчуваних нотаріусом документах, має особливу цінність. Так, згідно з номенклатурою справ нотаріуса строки зберігання в архіві договорів, спадкових справ, заповітів тощо становлять 75 років, після чого відповідно до положень п. 7.4 наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Примірної номенклатури справ державного нотаріального архіву" зазначені документи підлягають оцінці. У вказаному пункті зазначається, що частина таких документів може мати культурне значення і після проведення експертизи їх цінності повинна вноситися до Національного архівного фонду. Таким чином, не можна говорити про моральну застарілість цієї інформації, оскільки в силу особливостей її змістовного наповнення вона не втрачає, а лише змінює ціннісні характеристики. При цьому правова охорона зазначених відомостей як предмета нотаріальної таємниці не може припинятися і в разі передачі документів до архіву.

У частині 2 ст. 12 Закону України "Про нотаріат" встановлено строк для оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, який становить один місяць з дня одержання такого рішення. Оскарження рішення відбувається в рамках адміністративного судочинства.

Отже, можна зробити висновок, що анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю може виступати як санкція за порушення законодавства (підпункти "е", "ж", "з", "и" п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат"), а також у вигляді превентивного заходу припинення нотаріальної діяльності особою, яка не відповідає встановленим вимогам і займає посаду нотаріуса, і недопущення до нотаріальної діяльності осіб, які одержали свідоцтво, не займаються нотаріальною діяльністю і не відповідають вказаним вимогам (підпункти "а", "б", "в", "г", "д", "є" " п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат").

У разі застосування анулювання свідоцтва як санкції за порушення останнє виступає як міра втрат нотаріуса, тобто юридична відповідальність. Згідно з положеннями частин 1 та 2 ст. 147і Кодексу законів про працю України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у ч. 1 цієї статті. Призначення на посаду державного нотаріуса (ч. 4 ст. 17 Закону України "Про нотаріат") та реєстрація приватної нотаріальної діяльності (ч. 1 ст. 24 Закону України "Про нотаріат") здійснюється Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до п. 1 Положення "Про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі" головні управління юстиції підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами. З цього можна зробити висновок, що органом, який призначає на посаду державного нотаріуса та реєструє приватну нотаріальну діяльність, є саме Міністерство юстиції України, тому воно і має право накладати на нотаріусів дисциплінарні стягнення. І хоча нотаріус (як державний, так і приватний) не перебуває у трудових відносинах безпосередньо з Міністерством юстиції, останнє є органом, уповноваженим накладати на нотаріуса дисциплінарні стягнення. Таким чином, анулювання свідоцтва є саме видом дисциплінарного стягнення, що застосовується Міністерством юстиції України на підставі норм ст. 12 Закону України "Про нотаріат".

Відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про нотаріат" обрахування строку на оскарження рішення про анулювання свідоцтва здійснюється з дня його одержання особою, свідоцтво якої анульовується. Враховуючи, що зазначене рішення оформлюється у вигляді наказу, у такому випадку йдеться про одержання наказу. Способи передачі наказу законодавством не уточнюються. Відповідно до п. 6.9 Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України оригінали наказів, планів, звітів, протоколів тощо залишаються в установі, що є автором зазначених документів. В інші установи надсилаються другі примірники або завірені копії. Тобто днем одержання наказу є день одержання завіреної копії зазначеного наказу. Отже, одержання незавіреної копії (наприклад, шляхом факсимільного повідомлення або через електронну пошту тощо) не означає факту отримання нотаріусом копії наказу про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.