Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 69. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом

Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна.

Нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Спадкування за заповітом суттєво відрізняється від спадкування за законом і має свої особливості (див. коментар до ст. 68 Закону України "Про нотаріат"). Так, право на спадкування за законом виникає тільки у випадку відсутності заповіту (ст. 1223 Цивільного кодексу України). Таким чином, законодавець у відносинах спадкування основоположною визначає саме волю спадкодавця. Відповідно до ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Отже, при спадкуванні за заповітом нотаріус повинен ідентифікувати особу, яка з'явилась до нього, з особою, зазначеною в заповіті спадкоємцем. Враховуючи можливість зазначення в заповіті спадкоємцем будь-якої особи, під час спадкування за заповітом не вимагається перевіряти наявність родинних зв'язків із спадкодавцем, що є обов'язковим у разі спадкування за законом (див. коментар до ст. 68 Закону України "Про нотаріат"). Хоча з цього положення є деякі винятки. Відповідно до під п. 5.17 п. 5 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами

України, якщо в заповіті зазначені родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус перевіряє документи, що підтверджують факт родинних відносин, та за бажанням спадкоємців зазначає про родинні відносини у свідоцтві про право на спадщину за заповітом.

Документом, що зумовлює виникнення права на спадщину за заповітом, є заповіт, оформлений згідно з встановленим законодавством порядком. Відповідно до під п. 5.1 п. 5 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі. Слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 1257 Цивільного кодексу України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. При цьому не передбачено можливості визнання нікчемного заповіту дійсним у судовому порядку (див. коментар до ст. 56 Закону України "Про нотаріат"). Нотаріус не може приймати заповіт і в разі наявності в ньому певних незастережених виправлень, дописок, неможливості прочитання його тексту внаслідок пошкодження документа тощо, що є загальними вимогами для всіх документів, які подаються для вчинення нотаріальної дії (див. коментар до ст. 47 Закону України "Про нотаріат").

При видачі свідоцтва про право на спадщину важливо врахувати всі особливості спадкування за заповітом, у тому числі випадки наявності кількох заповітів, умови, що можуть вказуватися в заповіті, положення законодавства щодо можливих видів заповітів тощо (див. коментар до ст. 56 Закону України "Про нотаріат").

Згідно з під п. 5.4 п. 5 гл. 10 розд. П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 Закону України "Про нотаріат" нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Вичерпний перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, наводяться у ст. 1241 Цивільного кодексу України. У підпункті 4.1 п. 4 розд. 1 ч. III методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29.01.2009 року, вказується, що спадкоємці інших черг, а також внуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов'язкову частку у спадщині при спадкуванні за заповітом. Наприклад,- якщо громадянин складе заповіт на користь особи, яка не є родичем, а на момент відкриття спадщини буде встановлено, що у спадкодавця є непрацездатні онуки, то все майно успадкує спадкоємець за заповітом, оскільки онуки не входять до кола спадкоємців, визначених ст. 1241 Цивільного кодексу України.

Слід звернути увагу, що нотаріус не зобов'язаний здійснювати розшук спадкоємців (див. коментар до ст. 63 Закону України "Про нотаріат"), тому визначення кола осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, здійснюється шляхом вказівки на їх наявність іншими спадкоємцями. Нотаріус також має право закликати спадкоємців до спадкування шляхом здійснення повідомлення у засобах масової інформації. Відповідно до під п. 4.2 п. 4 розд. І ч. III зазначених методичних рекомендацій нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом. Пропонувати зазначити в заяві всіх спадкоємців за законом нотаріусу доцільно в будь-якому випадку при засвідченні справжності підпису на заяві про прийняття спадщини або при прийнятті такої заяви під час заведення спадкової справи.

Враховуючи, що право на обов'язкову частку у спадщині виникає в разі наявності певних юридичних підстав (наявність родинних зв'язків, досягнення чи недосягнення певного віку, непрацездатність), нотаріус зобов'язаний витребувати докази, що підтверджують існування зазначених підстав.

Згідно з під п. 5.6 п. 5 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України коло спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини. Таким чином, якщо, наприклад, непрацездатність вдови спадкодавця настала вже після смерті останнього, така особа не отримує право на обов'язкову частку в спадщині. При цьому право на обов'язкову частку є особистим невідчужуваним правом і не може передаватись іншій особі, у тому числі переходити в порядку спадкової трансмісії (ст. 1235 Цивільного кодексу України). Поряд із цим не можна сприймати таке право як обов'язок особи успадкувати майно. Згідно з під п. 5.9 п. 5 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спадкоємець може відмовитися від права на обов'язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст ст. 1241 Цивільного кодексу України йому роз'яснено і він не претендує на одержання обов'язкової частки у спадщині. Але, враховуючи особистий характер даного права, відмова від обов'язкової частки не може здійснюватися на користь іншої особи і є безумовною.

Важливим є також порядок обрахування обов'язкової частки. Згідно з під п. 5.10 п. 5 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при визначенні розміру обов'язкової частки нотаріусу слід враховувати, що ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов'язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом. Наприклад, у разі складання заповіту особою, яка має чотирьох спадкоємців за законом першої черги, один з яких має право на обов'язкову частку в спадщині, обрахування її розміру повинно здійснюватися таким чином. Враховуючи, що спадкоємців за законом першої черги четверо, то у випадку відсутності заповіту кожен з них отримав би 1/4 частку спадкового майна. У такому разі, враховуючи положення ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України, обов'язкова частка буде становити половину від 1/4, тобто 1/8 частку в спадщині.

Згідно з підпунктами 5.12-5.14 п. 5 гл. 10 розд. II зазначеного Порядку, якщо спадкодавець розпорядився в заповіті всім своїм майном, не вказавши при цьому обов'язкового спадкоємця, за останнім визнається право на обов'язкову частку у всьому спадковому майні. Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов'язкова частка-визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна. Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Спірні питання, пов'язані зі зменшенням розміру обов'язкової частки в спадщині, вирішуються в судовому порядку. Це зумовлюється існуванням і функціонуванням інституту нотаріату поза межами спірних правовідносин (див. коментар до ст. 1 Закону України "Про нотаріат").

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом підлягає обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі (див. коментар до ст. 67 Закону України "Про нотаріат").