Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 6.5. Правовідносини між подружжям, між батьками і дітьми в сім'ї

Вступ у шлюб породжує виникнення особистих немайнових та майнових правовідносин між подружжям. Насамперед, виникають немайнові правовідносини, а майнові є похідними від них.

Немайнові права та обов'язки, як і інші сімейні права та обов'язки їх володільця, не передаються і не відчужуються.

До особистих немайнових прав та обов'язків подружжя належать:

1. Право на материнство та батьківство.

2. Право на повагу до своєї індивідуальності та на фізичний і духовний розвиток.

3. Право чоловіка та дружини на особисту свободу.

4. Право на розподіл обов'язків та на спільне вирішення питань житла сім'ї.

5. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю.

6. Право на зміну прізвища як дружини, так і чоловіка.

Між подружжям виникають також майнові відносини, які регулюються чинним законодавством України, зокрема, Сімейним кодексом та договорами, укладеними між сторонами.

Сімейний кодекс України розрізняє спільну та сумісну власність подружжя, а також особисту приватну власність дружини, чоловіка.

Відповідно до ст. 51 зазначеного кодексу, особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, яке набуте кожним із них:

— до шлюбу;

— під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

— під час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто.

Також особистою приватною власністю кожного з подружжя є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності (у тому числі, якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, премії, нагороди за особливі заслуги (однак, той з подружжя, який своїми діями сприяв їх отриманню, має право на їх частку), майно, набуте кожним із подружжя за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, кошти, отримані як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди.

У випадку, коли за час шлюбу роздільне майно кожного з подружжя суттєво збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат або затрат другого з подружжя (подарований дружині житловий будинок капітально відремонтовано у період шлюбу), то воно у разі спору може бути за рішенням суду визнане об'єктом права спільної сумісної власності. Цим майном кожний із подружжя розпоряджається самостійно на свій розсуд, але при цьому він повинен враховувати інтереси сім'ї, насамперед, дітей.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожна річ, окрім речей індивідуального користування та речей, виключених з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження вищезазначеним майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При укладенні одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення (наприклад, відчуження нерухомого майна і (або) державної реєстрації, обов'язково вимагається письмова згода на укладення такого договору другого з подружжя, яка повинна бути нотаріально засвідчена. Також вимагається письмова згода подружжя на укладення договору відчуження цінного майна.

Подружжя вправі домовитися про порядок користування майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності (наприклад, автомобілем, комп'ютером).

У випадку нотаріального посвідчення подружжям договору про порядок користування житловим будинком, квартирою, будівлями та спорудами, земельною ділянкою, цей договір має обов'язкову силу як для подружжя, так і для їх правонаступників.

Чоловік та дружина мають право укладати між собою всі договори, що не заборонені чинним законодавством України, як щодо належного подружжю роздільного майна, так І щодо майна на праві спільної сумісної власності.

У ч. 2 ст. 64 Сімейного кодексу передбачено виняток із загальних правил, тобто для укладання договору про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності не потрібно виділяти частку за відчужувачем.

Однак, якщо чоловік чи дружина бажають укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), ренти щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя, то це можливо зробити лише після визначення та виділення в натурі або визначення порядку користування майном.

Законодавець у ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу передбачив, що частки дружини та чоловіка на майно, що належить на праві спільної сумісної власності, є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаємо увагу на те, що до вимог про поділ майна, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю, позовна давність не застосовується, якщо шлюб між ними не розірвано. У випадку розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до чинного сімейного законодавства, чоловік та дружина зобов'язані матеріально підтримувати один одного. Тобто, зазвичай, діє принцип добровільної матеріальної допомоги.

Однак, у разі відмови одного з подружжя від матеріальної допомоги іншому, останній (той, що потребує) має право на утримання за наявності таких підстав:

— зареєстрованого шлюбу;

— той з подружжя, який вимагає аліменти, є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги;

— матеріальна можливість другого з подружжя (з якого стягуються аліменти) надавати допомогу тому, хто її потребує.

Тобто той з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, має право вимагати аліменти лише тоді, коли його заробітна платня, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину, якщо це було встановлено судом.

Право на утримання аліментів має той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, незалежно від права відшкодування шкоди. Розірвання шлюбу не припиняє аліментних зобов'язань. Утримання надається у натуральній або грошовій формі. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, зазвичай, у грошовій формі щомісячно. Однак подружжя може укласти договір про надання утримання одному з них. Договір укладається в письмовій формі та нотаріально засвідчується.

Нагадаймо про те, що шлюбним договором, укладеним між подружжям, може бути передбачено стягнення аліментів — допомоги щодо отримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.

Право на утримання припиняється у випадку поновлення працездатності, а також реєстрації повторного шлюбу від дня настання цих обставин. Право одного з подружжя на утримання припиняється за рішенням суду за таких обставин:

— перебування в шлюбних відносинах нетривалий час;

— отримувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги;

— отримувач допомоги став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину і приховування ним від другого з подружжя при реєстрації шлюбу тяжкої хвороби та непрацездатності.

Ст. 89 Сімейного кодексу України надано право подружжю, а також особам, шлюб між якими було розірвано, укласти та нотаріально засвідчити договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або отримання одноразової грошової виплати.

Різновидом сімейних правовідносин є правовідносини між батьками і дітьми. Підставою виникнення правовідносин між батьками і дітьми є походження дітей від цих батьків, яке повинно бути засвідчене у встановленому законом порядку, тобто органом РАЦСу (Свідоцтво про народження дитини" Свідоцтво про шлюб батьків).

Сімейним кодексом регламентовано визначення походження дитини також у таких випадках: коли батьки не перебувають між собою в шлюбі, штучного запліднення й імплантації зародка, за заявою чоловіка (жінки), котрі вважають себе батьком або матір'ю дитини, у випадку реєстрації повторного шлюбу з тією ж самою особою. Також батьківство можливо встановити в судовому порядку.

До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей належать:

— обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу здоров'я, зареєструвати дитину в органі РАЦСу;

— право та обов'язок надати дитині прізвище, ім'я та по батькові;

— право та обов'язок виховувати дитину;

— обов'язок утримувати дітей до повноліття;

— право визначати місце проживання дітей.

Зазвичай, у сім'ї існує спільний бюджет, а батьки утримують своїх неповнолітніх дітей. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна, вважається, що воно є власністю батьків. Якщо майно набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, то воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Як батьки, так і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

До майнових прав та обов'язків батьків та дітей належать:

1. Право та обов'язок батьків спільно управляти майном дітей відповідно до ст. 177, 178 Сімейного кодексу.

2. Обов'язок батьків утримувати неповнолітніх і непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, в тому числі обов'язок утримувати повнолітніх дітей (до досягнення 23-річного віку), які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.

3. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а також брати участь у додаткових витратах на батьків, спричинених тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Треба наголосити, що, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 р. "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", укладення дитиною шлюбу не припиняє обов'язку батьків утримувати зазначену дитину до повноліття.

Порядок нарахування та стягнення аліментів із батьків на користь дітей регулюється ст. 15, 16 Сімейного кодексу, а аліменти із повнолітніх дітей на батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги — ст. 17 цього кодексу.