Право - Оуенз К. - 8.6.13. Інші статутні обмеження умов про звільнення від відповідальності

Стаття 151 Закону про дорожній рух 1960 р. передбачає, що умова контракту про пасажирські перевезення громадським транспортом, яка звільняє від відповідальності або обмежує відповідальність перевізника за смерть чи тілесні ушкодження пасажира під час його перевезення, посадки або висадки, має втратити чинність.

Примітка: на цю ситуацію нині поширюється також дія ЗНУК, яка є ширшою, бо охоплює також осіб, котрі подорожують не лише за контрактом про перевезення. У справі Гор проти Ван Дер Ланн (1967 р.) було ухвалено рішення, що положення Закону про дорожній рух захищають пасажирку, яка подорожувала з безкоштовним проїзним квитком, на тій доволі неймовірній підставі, що існував контракт з автобусною компанією, тоді як у справі Вілкі проти Лондонської служби громадського транспорту (1947 р.) не було підтримано працівника, який подорожував з безкоштовним проїзним квитком.

Стаття 43 Закону про транспорт 1962 р. містить аналогічні положення, що захищають пасажирів під час подорожі Британською залізницею. Знову-таки, дія положень ЗНУК ширша, оскільки вони захищають також і тих, хто подорожує, не маючи контракту.

Закон про дорожній рух 1988 р. передбачає, що всі водії повинні бути застраховані від відповідальності за смерть або тілесне ушкодження своїх пасажирів (які можуть статися через недбалість водія) і що будь-яка угода або оповіщення, спрямовані на обмеження чи звільнення від відповідальності в разі смерті або тілесного ушкодження пасажира, є недійсними. Обов'язкове також страхування відповідальності за смерть чи тілесне ушкодження інших учасників руху та відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх сторін. У цих випадках також в основі відповідальності лежить недбалість. Крім того, є положення, які мають на меті завадити страховим компаніям відмовитися виконувати свої зобов'язання за контрактом страхування, якщо застрахована особа спричинить шкоду, що є предметом обов'язкового страхування, в умовах, які у звичайному випадку призвели б до того, що страхова компанія могла за бажанням оскаржити поліс.

Примітка: ЗНУК накладає вужчі обмеження, ніж передбачені Законом про дорожній рух 1988 p., бо дія першого охоплює лише пасажирів, які користуються транспортом у ході заняття бізнесом, тоді як Закон про дорожній рух 1988 р. охоплює всіх пасажирів.

Правило contra proferentem

Правило contra proferentem — це норма доказового права, згідно з якою будь-який сумнів чи двозначність умови про звільнення від відповідальності мають вирішуватися не на користь особи, котра хоче захиститися цією умовою.

У справі Валліс проти Пратта (1910 р.) позивач придбав у відповідача насіння рослини, описаної як "англійський санфоїн звичайний". Насправді ж насіння належало іншій рослині, з менш цінними якостями — "санфоїну гігантському". Контракт виключав відповідальність за порушення "всіх застережень". Позивач подав позов, вимагаючи відшкодування збитків, і відповідач заявив, що вів був захищений умовою про звільнення від відповідальності. Рішення Палати лордів: 1) відповідач порушив Істотну умову контракту; 2) на порушення не поширювалася дія умови, яка посилалася лише на "застереження"; 3) хоч покупець був зобов'язаний за Законом про продаж товарів трактувати порушення умови як порушення застереження (оскільки він "прийняв" товари замість того, щоб скористатися своїм правом відхилити їх), це не перетворило порушення істотної умови на порушення застереження. Тож відповідачі не були захищені своєю умовою про звільнення від відповідальності й зобов'язані були відшкодувати збитки позивачеві.

Аналогічно в справі Ендрюс проти Зінгера (1934 р.) позивачі уклали письмовий контракт з відповідачами на придбання кількох нових машин "зінгер". Одна з умов контракту захищала продавця від відповідальності за порушення "всіх істотних умов, застережень та зобов'язань, що маються на увазі згідно із статутним, загальним та іншими видами права". Одна з машин, доставлених згідно з контрактом, була вживана — мала пробіг приблизно 500 миль. Позивач подав позов, вимагаючи відшкодування збитків за порушення контракту. Відповідач послався на умову контракту про звільнення від відповідальності. Рішення: опис машин як "нових" був вираженою умовою, а не такою, що мається на увазі, тож на неї не поширювалася дія умови про звільнення від відповідальності.

Треті сторони і умови про звільнення від відповідальності

Контрактом зв'язані лише його сторони. Тож умова про звільнення від відповідальності може не мати сили через те, що особа, яка на неї посилається, не є стороною контракту. Чи не найчастіше трапляються спроби обійти це правило, коли роботодавець у своїх умовах встановлює: "Ні компанія, ні її працівники не несуть відповідальності ...". Така умова називається "умовою Гімалаїв" за назвою судна, про яке йшлося у справі Адлер проти Діксона (1955 p.), де розглядалося питання про дію такої умови. Схоже на те, що ця умова не захистить працівників компанії, оскільки вони не є сторонами контракту.

Докладніше питання про треті сторони та про умови звільнення від відповідальності розглядаються в розд. 11.

Наступне позбавлення умови про звільнення від відповідальності юридичної сили

Умова про звільнення від відповідальності може згодом втратити силу через те, що усна домовленість, досягнута при укладенні контракту, матиме переважну юридичну дію. У справі Мендельсон проти Норманда (1970 р.) позивач залишив свою машину в автомайстерні відповідачів. Він отримав квитанцію, в якій було зазначено, що компанія "не несе відповідальності за будь-які втрати або пошкодження транспортного засобу, його аксесуарів чи вмісту з будь-яких причин... Жодна модифікація цих умов не буде зобов'язувальною для (власників), хіба що вона буде оформлена письмово й підписана їхнім менеджером, належним чином уповноваженим на це". Позивач уже збирався зачинити машину, як він робив завжди, коли службовець сказав йому, щоб він цього не робив, бо машину треба буде переставити. Позивач пояснив, що на задньому сидінні лежить портфель з ювелірними виробами. Тож службовець пообіцяв зачинити машину одразу після того, як її переставить. Коли позивач повернувся, то побачив, що машина незачинена, і ключ — у замку запалення. Портфель з ювелірними виробами зник. Позивач подав позов, вимагаючи відшкодування збитків, а відповідач заявив, що він був захищений умовою про звільнення від відповідальності. Рішення: зобов'язання службовця зачинити машину і таким чином убезпечити її" вміст позбавило юридичної сили умову, надруковану на квитанції.