Право - Оуенз К. - 9.2. Неможливість, яка виникла до укладення контракту

Контракт може бути неможливим для виконання вже в момент його укладення. Наприклад, А уклав контракт на продаж своєї машини Б на підставі їхнього спільного припущення про існування машини. Обидві сторони не знають, що машину вкрадено і знищено того самого дня, але раніше, тож на момент укладення контракту машини вже немає. Ця ситуація часом називається "спільною помилкою", що означає, що помилка є спільною для обох сторін.

Якщо обидві сторони помилково гадають, що предмет контракту припинив існування в момент його укладення, контракт буде недійсним. Прецедентом вважається справа Кутурьє проти Гості (1866 p.). Під час перевезення зерна з Салонік до Лондона воно перегрілося, і почалася ферментація. Його продали в Тунісі, тож це зерно припинило існування як предмет комерції. Не знаючи про це, продавець продав зерно покупцеві. Продавець подав позов, вимагаючи виплатити йому ціну товару. Суд йому відмовив на тій підставі, що в момент укладення контракту предмет цього контракту не існував.

Принцип, закладений у справі Кутурьє проти Гості, був утілений у статті 6 Закону про продаж товарів 1893 р. (нині це закон 1979 p.):

"Якщо є контракт про продаж специфічних товарів, і товари на момент укладення контракту зіпсувалися, про що продавець не знав, контракт є недійсним".

Це положення було піддано критиці на тій підставі, що з того, що позов із вимогою заплатити ціну в справі Кутурьє проти Гасті не був задоволений, зовсім не випливає, що контракт був недійсним. Суд не висловився, що контракт недійсний (він не вжив також і терміна "помилка"), і цілком можливо, що якби позов містив вимогу відшкодування збитків за недоставлення, позивач міг би виграти справу.

Однак, оскільки стаття 6 Закону про продаж товарів нині передбачає прямо виражену норму, що такий контракт буде недійсним, то, як здається, у розчарованого покупця не залишається багато місця для маневру, хіба що, як у справі Макрей проти Комісії Австралійського Союзу, він може довести, що продавець запевняв, що товари існують, а отже, несе відповідальність за порушення цієї обіцянки (див. нижче).

У справі Стрікленд проти Тернера (1852 p.) було придбано ануїтет на користь особи, яка вже померла, про що обидві сторони ще не знали. Було ухвалено, що покупець нічого не отримає за свої гроші й що внесений ним платіж має бути повернутий. У справі Скотт проти Коулсона (1903 р.) поліс на страхування життя був проданий, коли обидві сторони гадали, що застрахована особа жива. Насправді ж вона померла, що збільшило вартість поліса. Рішення', контракт продажу поліса був недійсним. У справі Галловей проти Галловея (1914 р.) позивач і відповідач уклали угоду про розлучення, помилково вважаючи себе одруженими одне з одним. Насправді ж вони не були одружені. Рішення: угода визнана недійсною.

Спільним чинником, характерним для усіх наведених вище справ, є помилкова думка сторін, що на момент укладення контракту предмет контракту існував.

Інша ситуація мала місце в справі Макрей проти Комісії Австралійського Союзу (1951 р.), в якій відповідач через недбалість, але не шахрайство, продав неіснуючий танкер позивачеві. Нині позивач майже напевне виграв би справу проти відповідача, подавши позов за введення в оману через недбалість, але в той час такий позов був неможливий. Позивач подав позов за порушення контракту. Рішення: відповідач гарантував (тобто пообіцяв у контракті), що танкер існував, а отже, сталося порушення контракту. Високий суд Австралії визнав, що в обставинах, які призвели до помилки, цілковито винна Комісія, і чітко визначив, що буде несправедливим дозволити Комісії уникнути виконання контракту, спираючись на її власну помилку. (Ця аргументація дуже подібна до правила, згідно з яким сторона не може заявляти, що контракт зазнав фрустрації, коли до фрустрації призвела її власна поведінка. У таких випадках кажуть, що фрустрація є "самовикликаною" — див. нижче.) Крім того, суд вказав, що згідно зі статтею 11 Закону штату Вікторія про продаж товарів, яка відповідає ст. 6 Закону Англії про продаж товарів, контракт визнається недійсним, якщо товари на час укладення контракту зіпсувалися. У цій справі товари не зіпсувалися — вони ніколи не існували.