Право - Оуенз К. - 12.3. Розвиток права стосовно "хибного встановлення особи"

Чи буде якась різниця в аспекті правових наслідків, у разі якщо Джоне назве себе не Джонсом, а якимось іншим іменем?

Приклад

1. Еліс оголошує, що продає своє "вольво". Джоне пропонує придбати його за 5 тис. фунтів стерлінгів. Еліс погоджується і приймає від Джонса чек на 5 тис. фунтів стерлінгів.

2. Джоне продає машину Рексу, дилеру з продажу уживаних автомобілів, за 3 тис. фунтів стерлінгів.

3. Банк не приймає чек Джонса.

У принципі, ніякої різниці не буде. Загальне правило полягає в тому, що використання фальшивого імені (наприклад, шахрай Джоне послуговується прізвищем Сміт, оскільки на чеку, який він вкрав, зазначено це прізвище) просто робить контракт таким, що може бути заперечений на підставі введення в оману. Як ми бачили, це часто означає, що третя сторона одержить беззаперечний правовий титул на власність.

Однак є правило, що виникло на відносно ранніх етапах розвитку договірного права, яке полягало в тому, що пропозиція може бути прийнята лише тим, кому її зроблено. У справі Боултон проти Джонса (1857 р.) Дж. часто мав справу з Броуклхостом. Дж. надіслав письмове замовлення Броуклхосту на 50 футів шкіряного шланга в день, коли Броуклхост передав справу своєму старшому колезі Боул-тону (про що Дж. не знав). Боултон виконав замовлення" і Дж. використовував товар, гадаючи, що він був поставлений Броуклхостом. Коли Боултон попросив оплатити товар, Дж. відмовився платити, бо він мав контр претензію проти Броуклхоста, яку збирався використати в розрахунку за товар. Рішення: Дж. не був зобов'язаний платити за товар Боултону, бо він розраховував мати справу з Броуклхостом, а не з Боултоном.

У міру розвитку права виникло правило, згідно з яким, якщо пропозицію прийняла не та особа, якій її було зроблено, контракт укладений у результаті, є недійсним. У цьому контексті "недійсний" означає, що контракт між безвинним покупцем і шахраєм вважається таким, що ніколи не мав місця: тож шахрай не має права претендувати навіть на такий титул на товари, який може заперечуватися, і власник, отже, отримує право подавати позов, вимагаючи повернення йому товарів від будь-якого наступного безвинного покупця.

Таким чином, якщо Джоне називає себе Смітом, то чи може Еліс стверджувати, що її машина все ще належить їй, бо контракт, укладений нею, є недійсним на тій підставі, що вона уклала угоду з особою, за яку видавав себе Джоне? Відповідь полягає в тому, що якщо шахрай ввів в оману стосовно своєї особи в такий спосіб, що безвинна сторона може заявити, що вона мала на меті укладення контракту не з шахраєм, а з особою, за яку він себе видавав, контракт може бути недійсним. У такому разі право вважатиме, що ідентичність особи є справою фундаментального значення, і можна зробить висновок, що (якщо скористатися нашим прикладом про Сміта та Джонса) Еліс мала на меті укласти контракт не зі Смітом, а з Джонсом і ні з ким іншим, крім Джонса. Тоді вона могла б повернути собі машину.

12.3. Розвиток права стосовно "хибного встановлення особи"

Правові норми, що стосуються випадків так званого хибного встановлення особи, виникли в другій половині XIX століття. Підхід судочинства до цієї справи був відносно простим. Питання трактувалося з погляду пропозиції та її прийняття: якщо пропозиція була прийнята не тією особою, якій її було зроблено, прийняття пропозиції вважалося недійсним, а контракт, укладений у результаті, — недійсним (хоча точніше, з аналітичного погляду, мабуть, було б зазначити, що контракт ніколи не був укладений).

Окремі автори посібників, слідом за Чеширом, Файфутом та Ферм-стоном, відносять справи, пов'язані з хибним встановленням особи, до категорії "односторонніх помилок" — помилок однієї сторони стосовно особи іншої. Безсумнівно, це корисний аналітичний прийом, але варто підкреслити, що суди користуються аналізом під кутом зору "пропозиції та її прийняття", тож саме цей підхід застосуємо при вивченні цього питання і ми.