Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Основні риси та принципи права конкуренції Євросоюзу

Правила конкуренції Євросоюзу викладені в ДФЄС. Стаття З ДФЄС чітко визначає, що Євросоюз наділений виключною компетенцією у сфері встановлення правил конкуренції, необхідних для функціонування внутрішнього ринку (п. 1 (б)). Глава 1 "Правила конкуренції" Розділу VII "Спільні положення щодо конкуренції, оподаткування та зближення законодавства" ДФЄС (статті 101 109, колишні статті 81- 89) присвячена правовому регулюванню конкуренції в Євросоюзі. Формально за юридичними нормами положення ДФЄС розподіляються на дві секції: положення, що застосовуються до підприємств (статті 101 - 106); та державна допомога (статті 107-109).

Стаття 103 ДФЄС уповноважує Раду Євросоюзу затверджувати відповідні регламенти і директиви, які необхідні для реалізації принципів, викладених у статтях 101 та 102, рішенням кваліфікованої більшості на пропозицію Комісії ЄС і після консультацій з Європейським парламентом. Стаття 105 ДФЄС уповноважує Комісію на пропозицію держави-члена або з власної ініціативи у співпраці і за підтримки національних компетентних органів держав-членів проводити розслідування випадків можливого порушення принципів, передбачених у статтях 101 та 102, У разі, якщо подібні порушення мають місце, Комісія ЄС пропонує відповідні заходи з метою їх припинення. Крім того, Комісія ЄС має право реєструвати такі порушення (вмотивоване рішення Комісії ЄС), оприлюднювати такі рішення та уповноважувати держави-члени вживати відповідних заходів для виправлення ситуації, умови і засоби реалізації яких вона визначає. Крім того, Комісія отримала право ухвалювати регламенти щодо тих категорій угод, стосовно яких Радою було ухвалено регламент чи директиву відповідно до п. "б" параграфа 2 ст. 103.

Стаття 109 ДФЄС уповноважує Раду за пропозицією Комісії та після консультацій з Європейським парламентом затверджувати відповідні регламенти за рішенням кваліфікованої більшості щодо застосування положень стосовно державної допомоги (статті 107 та 108), зокрема визначати умови застосування п. З ст. 108, а також категорії допомоги, що не підпадають під дію цієї процедури.

Джерелами правового регулювання правил конкуренції також є акти вторинного законодавства, які регулюють процедури імплементації принципів, що містяться у положеннях ДФЄС. Окрім регламентів та директив, до джерел конкурентного права Євросоюзу належать довідкові та інформаційні повідомлення Комісії ЄС, Керівні настанови Комісії ЄС (Guidelines) та інші документи Комісії ЄС. Слід наголосити, що такі документи Комісії ЄС, хоча й не є обов'язковими до виконання і мають рекомендаційний характер, однак відіграють важливу практичну роль у застосуванні правил конкуренції Судом ЄС, національними судами та національними антитрастовим и органами. Такі акти є обов'язковими для Комісії ЄС під час здійснення нею адміністративних процедур.

При характеристиці джерел антимонопольного права Євросоюзу не можна не зупинитися на судових рішеннях. Рішення Суду ЄС відіграють надзвичайно важливу роль у становленні та розвитку конкурентного права Євросоюзу.

Правила конкуренції, викладені у ДФЄС, а саме угоди та узгоджені дії суб'єктів господарювання, підпадають під юрисдикцію Співтовариства тільки у разі впливу таких дій на торгівлю між державами-членами. Саме такий критерій визначає межі застосування правил конкуренції Євросоюзу від юрисдикції національних антитрастових органів держав-членів. На практиці питання впливу на торгівлю між державами-членами ЄС тлумачиться Комісією ЄС та Судом ЄС дуже широко. З цього випливає, що співіснування норм права Євросоюзу та норм національних законодавств держав-членів спричиняє одночасність їх застосування. Спільною вимогою щодо застосування норм права Євросоюзу з питань конкурентної політики до суб'єктів господарювання третіх країн також є вплив на торгівлю між державами-членами. Європейське конкурентне право може бути застосоване до угод чи діянь (дій/бездіяльності) за межами Євросоюзу у випадках, якщо такі дії обмежують конкуренцію на внутрішньому ринку та спричиняють вплив на торгівлю державами-членами.

Умова про те, що угода впливає на торгівлю між державами-членами, перш за все є юридичним правилом, яке проводить межу між повноваженнями держави та Євросоюзу. Наприклад, у галузі концентрації для визначення юрисдикції використовується інший критерій (розмір Євросоюзу). Поняття торгівлі надзвичайно широке: воно охоплює будь-які види економічної діяльності, пов'язаної з товарами та послугами, включаючи банки, страхування, інвестиційні фонди, обмін валют, колективне управління авторськими правами, організацію виставок, послуги агенцій, послуги з доставки повідомлень, професійні послуги, телебачення, постачання газу, електрики.

Наступний фундаментальний критерій використовується для визначення впливу на торгівлю: повинна існувати можливість на базі набору об'єктивних юридичних або реальних факторів з достатньою мірою ймовірності передбачати, що дана угода може вплинути, прямо чи опосередковано, зараз чи у майбутньому, на характер торгівлі між державами-членами (справа 56/65 Societe Technique Miniere v. Maschinenbau Ulm [1966]). Суттєва різниця в ціні одного й того ж продукту на різних ринках зазвичай активізує торгові потоки, що приводять до зближення цін. Обмеження імпорту або експорту, таким чином, обов'язково впливають на торгівлю. Цей результат передбачається, якщо угода стосується імпортно-експортних операцій у межах Євросоюзу або створення дистриб'юторської системи для всього Союзу або значної його частини.

В антимонопольному праві Євросоюзу з 1960-х pp. практично всю відповідальність за проведення цієї політики було покладено на наднаціональні інститути. Кардинальну реформу права конкуренції було проведено у зв'язку з набуттям чинності Регламентом 1/2003, в якому роз'яснюються питання тлумачення статей 101 та 102 ДФЄС, порядок координації дій між Комісією, національними антитрастовими органами та національними судами. Раніше чинна за Регламентом № 17 система дозволів (authorization system) передбачала, що для отримання права користуватися певним вилученням із заборон необхідно було попередньо нотифікувати угоду до Комісії Є С та отримати підтвердження Комісії ЄС щодо відповідності нотифікованої угоди критеріям, які б дозволяли певні вилучення із забороненої угоди. За умов нової системи (directly applicable exception system) підприємство, що укладає угоду, яка, на його думку, підпадатиме під заборону ст. 101 (п. 1), має самостійно визначити, чи дотримані вимоги ст. 101 (п. 3), щоб можна було застосувати ст. 101 у цілому. При цьому ризик неправильного визначення відповідності комерційної угоди критеріям ст. 101 (п. 3) цілком покладається на підприємства, які мають право звернутися до Комісії ЄС або національних антитрастових органів. Таким чином, Комісія Є С втратила монополію на застосування ст. 101 (п. 3) ДФЄС.

Основні риси та принципи права конкуренції Євросоюзу

Характерними рисами антимонопольного права Євросоюзу є, по-перше те, що конкурентне право - це засіб забезпечення ефективного функціонування внутрішнього ринку зі свободою руху товарів, осіб, послуг, капіталу та свободи заснування. По-друге, статті 101-109 ДФЄС мають пряму дію. Такі положення установчих договорів під час розгляду судових справ у національних судах можуть застосовуватися поряд із положеннями внутрішнього права держав-членів. По-третє, правила конкуренції поширюються на всі галузі економіки (галузь вугілля та сталі спочатку регулювалася окремо; існує ряд регламентів, що регулюють антимонопольну політику ЄС у певних конкретних галузях - сільське господарство, транспорт, інтелектуальна власність тощо). По-четверте, розгалужена інституційна система захисту справедливої конкуренції на ринку із поєднанням національних органів влади держав-членів.

У процесі формування антимонопольного права Євросоюзу були сформовані основні принципи цього права:

1. Заборона анти конкурентної поведінки як приватних, так і державних підприємств, тобто заборона узгодженої практики, у вигляді укладання антиконкурентних угод і рішень асоціацій між підприємствами, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами і запобігти, обмежити чи спотворити конкуренцію у межах спільного ринку. Проте ця заборона, що є стрижнем політики конкуренції, метою якої є усунення перешкоди в торгівлі між державами-членами, не має абсолютного характеру. Ринкова економіка, динамічна за своєю природою, вимагає гнучких механізмів її регулювання, що базуються не на вичерпних списках заборон, а на рішеннях, схвалюваних у кожному конкретному випадку окремо із використанням системи винятків з основного принципу заборони. Ці винятки продиктовані як міркуваннями соціального характеру (п. 2 ст. 107 ДФЄС), так і поняттями ефективності ринку (п. З ст. 101 ДФЄС).

2. Заборона зловживання домінуючим становищем у межах внутрішнього ринку, оскільки це може вплинути на торгівлю між державами-членами.

3. Нагляд за допомогою, що надається державами-членами або через державні ресурси у будь-якій формі і будь-коли, яка погрожує спотворити конкуренцію, надаючи перевагу певним підприємствам або виробництву певних товарів.

4. Запобіжний нагляд за злиттям європейського масштабу, схвалюючи або забороняючи передбачувальні альянси.

5. Лібералізація певних секторів економіки, де публічні або приватні підприємства донині розвивалися монополістично, таких як телекомунікації, транспорт або енергетика.

6. Принцип екстериторіального застосування правил конкуренції Євросоюзу щодо підприємств третіх країн у випадках, коли їхні ділові операції, навіть здійснені поза територією ЄС, мають негативні наслідки на внутрішньому ринку Євросоюзу та впливають на торгівлю між державами-членами.

7. Принцип економічної єдності, що полягає в прагненні в цілях конкуренції розглядати дочірню та материнську компанії (навіть якщо вони функціонують у різних країнах) як економічні єдність, тобто як одне підприємство.

Конкуренція в межах внутрішнього ринку може бути спотворена як через антиконкурентні дії держав-членів (державні субсидії тощо), так і через дії окремих підприємств (поділ ринку, зловживання домінуючим становищем тощо). Тому конкурентне право Євросоюзу спрямоване на врегулювання відповідної діяльності як держав-членів, так і окремих підприємств.