Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Поняття підприємств

Поняття підприємств

Суб'єктами порушення антимонопольного права Євросоюзу є підприємства. У ДФЄС та вторинному законодавстві не міститься визначення підприємства, тому практика Суду ЄС є основним джерелом у цій сфері. Поняття "підприємство" включає будь-який суб'єкт господарювання незалежно від його юридичного статусу та способу його фінансування. Таке визначення було дано Судом ЄС у рішенні у справі С-41/90 Honer and Elser v. Macrotron GmbH [1991]. До поняття підприємства у світлі конкурентного права належать компанії, публічні підприємства, товариства, торгові асоціації, сільськогосподарські кооперативи, окремі торговці та представники вільних професій.

У справі Honer and Elser v Macrotron GmbH (справа C-41/90 [ 1991]) Суд ЄС зазначив, що "... концепція суб'єкта господарювання передбачає будь-яку особу, яка здійснює економічну діяльність, незважаючи на юридичний статус особи та спосіб, у який вона фінансується, та, по-друге, пошук роботи є економічною діяльністю".

Фізичні особи також можуть вважатися підприємством, якщо здійснюють економічну діяльність власним коштом. Таким чином, адвокати, оперні співаки, консультанти та винахідники можуть вважатися підприємством і, навпаки, службовці - не можуть. Суд ЄС постановив у справі "Комісія проти Італії" (справа С-35/96 [1998]), що представники гуманітарних професій є підприємствами.

Держава як така на центральному рівні або на рівні місцевої влади (регіони, міста тощо) не підпадає під дію статей 101 та 102 ДФЄС. Навпаки, публічні підприємства є суб'єктами тією мірою, якою вони займаються економічною або комерційною діяльністю, включаючи надання послуг загального економічного інтересу (наприклад, державні телекомпанії, компанії, відповідальні за постачання питної води, залізничні компанії, порти та аеропорти). Публічне підприємство - це підприємство, характер діяльності якого може визначатися державою або шляхом контролю акцій чи іншої фінансової участі, або через правила щодо структури підприємства (приміром, право на "золоту" акцію або право контролю шляхом призначення управління). Стаття 106 ДФЄС забороняє державам-членам запроваджувати або залишати чинними заходи, які суперечать статтям 101 або 102 ДФЄС щодо таких підприємств.

У директивах Євросоюзу щодо державних закупок також стверджується, що органи державної влади повинні організовувати свою діяльність відповідно до принципів конкуренції в рамках процедур, наслідком яких є отримання державного контракту на основі тендера.

Проявом екстериторіальності антимонопольного права Євросоюзу є те, що підприємства, які засновані та/або розташовані за межами території Євросоюзу, також підпорядковуються дії статей 101 та 102 ДФЄС, якщо антиконкурентні угоди таких підприємств виконуються в межах Євросоюзу, тобто мають ефект у рамках внутрішнього ринку (справи С-89,104,114...125-129/85 A.Ahlsrtum (A) v. Commission [1993]).

За загальним правилом малі та середні підприємства не спроможні значно вплинути на конкуренцію між державами-членами ЄС, однак можливі винятки. Відповідно до Рекомендації Комісії ЄС від 6 травня 2003 р. стосовного визначення мікро-, малого та середнього підприємства (micro, small and medium-sized enterprises SMEs) до такої категорії підприємств (SMEs) належать такі підприємства, з кількістю працівниками менше ніж 250, які мають щорічний обіг не більше 50 млн євро та/або щорічний бухгалтерський баланс не більше 43 млн євро.