Облік і аудит податків в Україні - Малишкін О.І. - 1.1.3. Призначення механізму податкових різниць

І в теорії, і в практиці механізм податкових різниць з податку на прибуток розглядається як сполучена ланка між фінансовою та податковою інформацією. У світовій практиці бухгалтерського обліку правила оподаткування узгоджуються з правилами фінансового обліку через застосування розрахунків відстрочених податкових активів та зобов'язань. МСБО 12 "Податки на прибуток" вимагає, аби в фінансовому обліку і, відповідно, у фінансовій звітності, розраховувалися і відображалися лише тимчасові податкові різниці. Різниці поділяються на ті, що підлягають оподаткуванню, та ті, що не підлягають оподаткуванню (п. 5 МСБО 12). Вимога про розрахунок постійних різниць з чинного МСБО 12 виключена. Аналогічна модель обліку податку та податкових різниць у фінансовому обліку склалася і в Україні відповідно до вимог П(С)БО 17 "Податок на прибуток". Більш докладно механізм податкових різниць в контексті вимог Податкового кодексу України (ПКУ) аналізується нами у розділі 2.

У світовій обліковій практиці існує кілька варіантів взаємозв'язку фінансової та податкової інформації. Цей процес є характерним і для міждержавних утворень зокрема національні податкові системи країн-членів ЄС, незважаючи на їх тісну економічну інтеграцію, є диференційованими і відрізняються за багатьма параметрами. Відмінності полягають у складі податків, порядку формування податкової бази конкретного податку, ставках податку, його типах. Наприклад, не у всіх країнах застосовують податок на прибуток корпорацій, зокрема, він відсутній в Естонії. Крім того, одні країни відносяться до групи кодифікованого права (Німеччина, Франція. Бельгія), другі (Нідерланди) - до країн загального права. Стратегія інституційних органів Євросоюзу полягає у сприянні забезпеченню однакових умов конкуренції для господарських агентів країн-учасниць, що передбачає усунення податкових кордонів, заходи щодо об'єднання та уніфікації єдиного внутрішнього ринку як основного рушія інтеграційних процесів у регіонах [16].

В останні роки більшість країн-членів ЄС провели реформи, спрямовані на зменшення рівня прямого оподаткування компаній. Прийняті або запропоновані до розгляду Ради ЄС заходи стосуються тільки принципів системи оподаткування і податкової бази, процентну ж ставку як найбільш гнучкий інструмент визначає національна влада. Зусилля органів ЄС зосередилися на двох головних напрямах [16; 180;181] :

1) гармонізації ставок податку на додану вартість і введенні акцизних зборів;

2) уніфікації податків на прибутки від цінних паперів і депозитів у банківських установах.

Як зазначають автори Ф. Бутинець, Л. Горецька, Я. Соколов, Д. Панков, в зарубіжних країнах поширеною є практика створення резерву сумнівних або безнадійних податків. Відповідно до 4-ї Директиви ЄС підприємства зобов'язані створювати резерви під пенсійне забезпечення та податки з прибутків [7, с. 648]. Сприяють такому рішенню вимоги Концептуальної основи МСФЗ, за якою джерелом таких резервів є нерозподілений прибуток. Таким чином утворюється компенсатор можливих втрат державного бюджету. Сальдо резерву відображується в пасиві балансу підприємства.

У пострадянських країнах на сьогодні координація податкової політики здійснюється головним чином у рамках діяльності Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС) та Митного союзу, учасниками якого нині є: Росія, Білорусь, Казахстан. Розроблена спеціальна програма гармонізації законодавчих та інших нормативних правових актів держав-учасниць ЄврАзЕС, у тому числі в сфері регулювання оподаткування. Основними поточними напрямками координації податкової політики в рамках ЄврАзЕС є такі [16] :

o підписання базисних угод, спрямованих на гармонізацію непрямого оподаткування, особливо ПДВ;

o створення спільних митних режимів, зокрема, Митного союзу між країнами-учасницями ЄврАзЕС;

o уніфікація податкового документообігу.

Незважаючи на певну уніфікацію митної політики, в країнах ЄврАзЕС зберігаються розбіжності в порядку визначення податкової бази та інших технічних питаннях оподаткування. Зазначене свідчить про те, що в будь-якій формі міждержавних об'єднань система оподаткування та підпорядкована йому система обліку податків є специфічною в кожній країні. Для дослідників це є сигналом того, що не можна абсолютизувати якусь одну систему. В Україні варто застосовувати таку модель, яка відповідає міжнародним тенденціям та враховує національні особливості економіки, чинного податкового законодавства і облікових традицій.