Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 11.2. Причини та умови рецидивної злочинності

Рецидивна злочинність, поряд із загальними для всієї злочинності причинами, має і свої, доволі специфічні причини й умови. Становлення і розвиток ринкових відносин в Україні спричинили появу цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на злочинність у цілому і на рецидивну - зокрема.

Кризові явища в економіці, гіперінфляція, падіння життєвого рівня населення і поглиблення розшарування суспільства між бідними і багатими та цілий ряд інших негативних факторів призвели до глибокої морально-психологічної кризи суспільства, пасивності і зневіри людей у можливість покращення життя, захисту їх законних прав і інтересів від злочинних посягань.

Специфічні причини та умови, що визначають рецидивну злочинність, на відміну від злочинності первинної, можуть бути представлені як два взаємопов'язаних блоки.

Перший блок - це фактори первинні, що зумовили вчинення першого злочину, тому вони єдині для первинних злочинців і рецидивістів. Як показують дослідження, в осіб, які вчинили злочини, як правило, зберігаються або погіршуються соціальні умови і соціальне середовище, що сприяють наступності криміногенних ситуацій. Саме таке становище було зафіксовано результатами тривалого кримінологічного вивчення особистості рецидивістів у взаємодії з їх соціальним середовищем. Украй негативні умови формування особистості в дитячому та підлітковому віці чинили на них стійкий негативний вплив, важко піддавались, а часто і не піддавались корекції, тим більше, що такі особи свідомо або несвідомо прагнули до свого звичного мікросередовища, в якому відчували себе найбільш комфортно .

Стереотипи поведінки, що існували в батьківській сім'ї, переносилися такими особами на власну сім'ю, якщо, звичайно, вони не зустрічали сильної позитивної протидії з боку подружжя й інших членів сім'ї, які прагнули її зберегти і морально облагородити. Така ситуація трапляється вкрай рідко, враховуючи найближче соціальне оточення даного контингенту, тому корінний поворот у поведінці осіб, раніше засуджених, від вкрай негативного в молодому віці до активно позитивного - у зрілому, практично не спостерігається.

Крім того, пов'язані з політичною та економічною ситуацією в країні негативні зміни умов життя населення, такі, як зубожіння окремих його соціальних прошарків і груп, безробіття, посилення нерегульованих міграційних процесів та інші, позначаються на становищі законослухняного населення, значно гостріше подіяли на осіб, які втратили свої соціальні позиції у зв'язку із вчиненням злочину і відбуттям покарання.

Такі особи випробовують на собі дію і другого блоку факторів, що впливають на рецидивну злочинність. Він включає дві групи взаємопов'язаних обставин:

1) які впливають на несприятливий перебіг постпенітенціарної адаптації;

2) пов'язаних з недоліками в діяльності правоохоронних органів і судів, що знижують або зводять нанівець результати впливу правоохоронної системи.

В Україні загострилася проблема працевлаштування осіб, які відбули покарання:

по-перше, через низьку, як правило, кваліфікацію таких осіб (вони не становлять інтересу для виробництва, а зобов'язати адміністрацію прийняти їх на роботу, як було раніше, тепер практично неможливо);

по-друге (оскільки праця перестала бути конституційно закріпленим обов'язком кожного працездатного громадянина країни), більш привабливою для них, через їх глибоку морально-правову деформацію, є пошук "легких" заробітків, що лежать за межами суспільного виробництва;

по-третє, видиме розширення можливості працевлаштування в підприємницьких структурах крім позитивних факторів несе і загрозу залучення до такої елементів кримінальної субкультури і відповідних норм поведінки, що позначається на методах роботи комерційних та інших подібних організацій, сприяє зникненню меж між підприємницькою і протизаконною антисуспільною діяльністю.

У таких осіб найчастіше невирішеною, серед інших невирішених питань, є житлова проблема. В радянські часи таким обмеженням була прописка. Скасування таких обмежень хоча і мали позитивний вплив на умови адаптації, втім не були ще гарантією вирішення житлової проблеми. У більшої частини рецидивістів прописка вже була втрачена раніше, а житлову площу втрачено через тривалу відсутність за місцем проживання, що було для них, як правильно відзначається, додатковим елементом кари, не передбаченим законодавством, яке регулює призначення і виконання покарання .

У результаті цього знижувався психологічний ефект покарання, не досягались завдання виправлення і перевиховання, погіршувалися умови постпенітенціарної адаптації, поповнювались ряди осіб, які не мають певного місця проживання і постійного джерела засобів для існування.

Безробіття і складності працевлаштування особливо відчутно вдарили по жінках, які раніше притягались до кримінальної відповідальності. Це призвело до підвищення кримінальної активності жіночої злочинності. Питома вага жінок у загальній кількості рецидивістів збільшилась до 8%.

Отже, зазначені проблеми сприяли тому, що для багатьох таких осіб злочинна діяльність поступово ставала основним (якщо не єдиним) джерелом існування, що призводило до поглиблення кримінального професіоналізму рецидивістів.

У процесі опитування засуджених 7% з числа осіб, засуджених уперше, і 15% багаторазово судимих визнали себе "володарями" всіх спеціальних навичок, необхідних для вчинення злочинів. Такі особи становлять значний інтерес для організованих злочинних груп і нерідко поповнюють їхні лави. Злочинне середовище організовується і згуртовується на основі зміцнення злодійських традицій, активізації "авторитетів" злочинного світу, розширення сфер впливу, виходів на легальний підприємницький, а іноді навіть державний рівень.

Крім того, період відбування покарання, спілкування засуджених сприяють установленню специфічних комунікацій в угрупованнях антигромадської спрямованості, розвивається тюремна субкультура.

Таким чином, сам характер сучасної злочинності за її самодетермінації впливає на несприятливі якісно-кількісні зміни рецидивної злочинності. Розширюючись і зміцнюючись, злочинне середовище чинить все більший вплив на працівників правоохоронних органів, свідків, потерпілих.

Поряд з цим у 90-х роках відбувався відтік кваліфікованих працівників правоохоронних органів у комерційні та інші підприємницькі структури, їх місця зайняли молоді недосвідчені працівники, у зв'язку з цим виникали й інші кадрові проблеми. Знизився загальний рівень професіоналізму та морально-правової свідомості працівників, що ведуть боротьбу зі злочинністю, ослабло протистояння організованій професіональній злочинності. Помітно збільшилася кількість помилок, що допускаються працівниками правоохоронних органів, недоліків в їх діяльності і діяльності судів, прорахунків у кримінальній політиці, знизилася ефективність функціонування Державної пенітенціарної служби України.

Несвоєчасне реагування на скоєні злочини, слабке закріплення доказів, помилки в обранні запобіжних заходів, порушення строків розслідування і вимог закону про всебічне і повне дослідження обставин багато в чому сприяли зростанню числа осіб, які вчинили повторні злочини в період проведення слідства у справі.

Допускалися помилки у застосуванні інституту умовно-дострокового звільнення. У результаті збільшилася питома вага рецидивістів, які вчинили нові злочини після умовно-дострокового звільнення.

Система покарань оцінюється багатьма фахівцями як неспроможна у нових соціально-економічних умовах: кримінологічно значиме погіршення фінансового, матеріально-технічного, кадрового та комунально-побутового стану виправних установ, наявність значного контингенту засуджених, не зайнятих працею, підвищення їх криміногенної, а також збільшення кількості всіляких порушень законності з боку персоналу, не готового до труднощів сучасного етапу розвитку Пенітенціарної системи.

Гуманізація кримінальної юстиції, що суперечить кількісним і якісним характеристикам злочинності, сприяє тому, що значне число осіб, які вчинили злочини, звільняється від кримінальної відповідальності на різних стадіях кримінального процесу, а покарання у виді позбавлення волі стає все більш "винятковим" заходом, що застосовується до злісних злочинців, які вчинили тяжкі злочини. В результаті цього різко змінився на гірше склад засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань.

Зростання числа засуджених і брак бюджетних коштів на їх утримання призводять до порушення ряду вимог закону: про належне їх розміщення; матеріальне та медичне забезпечення; про організацію їх повної трудової зайнятості; про необхідну ізоляцію, та ін. В установи виконання покарань потрапляють спиртні напої, наркотики, гроші й інші заборонені речі, що значною мірою пов'язано з частішими правопорушеннями працівників Пенітенціарної системи.

У складній криміногенній обстановці робота правоохоронних органів ускладнюється недосконалістю чинного законодавства, його невідповідністю новим політичним і економічним реаліям, а також тим, що постійно виникають колізії між чинними і знову прийнятими законами.

Крім того, зруйновано систему соціального контролю та соціальної допомоги особам, які потребують підвищеної профілактичної уваги, і особливо особам, які відбули покарання у виді позбавлення волі.

Навіть адміністративний нагляд, установлений за певною категорією осіб, які відбули покарання, останніми роками в Україні втратив свою дієвість і набув здебільшого формального характеру.